Головна

Structure / Divisions / Library of KNTU / The calendar of significant and memorable dates

The calendar of significant and memorable dates

8 жовтня – 115 років від дня народження Ф.Г. Гаєнко

Фаїна Григорівна Гаєнко (8.10.1900 – 6.01.1965) – талановита українська актриса (справжнє прізвище – Омельченко). Народилася та виросла у м.Каховка, Херсонської губернії, де керувала театральним гуртком. Перші спектаклі за участі самої Ф.Гаєнко та її вихованців проходили у приміщенні жіночої гімназії. Пізніше керувала гуртками художньої самодіяльності на Херсонщині. Сценічну діяльність почала в драматичному колективі при народному домі у м. Каховка (1918-1920). В 1925-1927 роках – актриса театру ім. I. Франка (м. Київ), в 1927 році – філіалу Одеського державного драматичного театру. З 1928 року — артистка українського драмтеатру ім. М. Заньковецької (м. Львів). В 1954 році отримала звання народної артистки. Ф. Г. Гаєнко була актрисою широкого діапазону, створила яскраву галерею характерних, комедійних та лірико-драматичних образів. Серед них образ Мавки за п’єсою Лесі Українки «Лісова пісня» (1938 р., театр ім. М. Заньковецької), Стехи у виставі «Назар Стодоля» (1942 р.) Т. Шевченка, Софії у «Безталанній» І. Карпенка-Карого, Ганни в «Украденому щасті» І. Франка, Хиврі у «Сорочинському ярмарку» за Гоголем, Емілії у спектаклі «Отело» Шекспіра та багато інших.

"...Чом, чом, земле моя, Так люба ти мені" 2 жовтня – 150 років від дня народження українського композитора Д.В.Січинського.

Денис Володиимирович Січиинський (2.10.1865 – 26.05.1909) український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог. Народився Д.Січинський 2 жовтня 1865 року в с.Клювинцях, на Тернопільщині. Навчаючись у гімназії, він написав перші власні твори: кілька хорів, фортепіанні мініатюри. Нелегко склалася його життєва та творча доля. Не маючи грошей, він був змушений заробляти на життя приватними лекціями, аранжуванням та переписуванням чужих творів, виступати у складі чоловічого квартету, а інколи навіть працювати службовцем на підприємствах. Згодом переїхав у Коломию, де організував чоловічий квартет, у якому і сам співав. Тут він написав пісню на текст Т. Шевченка "У гаю, гаю" та чоловічий хор "Коби я був пташкою" на слова І. Грабовича. В 1888 році, зібравши невелику суму грошей, він вступив до університету на юридичний і теологічний факультет. Але Січинський прагне стати композитором. Він закінчує консерваторію і стає на шлях музиканта. Торувати вибрану дорогу було нелегко, бо музика в той час не була в пошані. В Коломиї Д.Січинський в 1893 році організував товариство "Боян". Це дало перший поштовх розвиткові професіонального музичного мистецтва на Прикарпатті. "Мій краю коханий, моя Україно..." – ці слова з хор Д.Січинського найбільш яскраво виражають його палку любой до рідної землі. Особливі заслуги Д.Січинського перед національною музичною культурою пов’язані зі створенням першого в Західній Україні твору оперного жанру – патріотичної народно-музичної драми "Роксоляни". Близькість оперної мови до природної людської, надзвичайна мелодійність музики опери випливає з глибоких знань композитором виразових закономірностей народнопісенної культури. Загалом у творчій спадщині Дениса Січинського – кантата, опера, музика до театральних п"єс, 201 хорових творів, 20 солоспіви, обробка народних пісень. Доля прославленого митця склалася трагічно, але попри все Д.Січинський залишився вірним своєму життєвому покликанню, а його творчість ввійшла до скарбниці національного музичного мистецтва.

Красные колокола Сергея Бондарчука

Сергей Бондарчук родился 25 сентября 1920 года в селе Белозёрка Херсонской области в семье крестьян Фёдора Петровича и Татьяны Васильевны. Его детство прошло в Таганроге и в Ейске. В 1941—1942 годах служил актёром в Театре Красной армии в городе Грозном. Участник Великой Отечественной войны. В 1948г. окончил актёрский факультет ВГИКа (мастерская С. А. Герасимова). С 1948 года Бондарчук — актёр киностудии «Мосфильм» и театра-студии киноактёра. Актёрский дебют — роль коммуниста-подпольщика Валько, в фильме «Молодая гвардия». Большой успех актёру принесло исполнение главной роли в фильме «Тарас Шевченко» (1951). Фильм очень понравился Сталину. Беспрецедентный случай: в возрасте 31 года (в мае 1952) Сергей Бондарчук получает звание Народного артиста СССР, минуя звание Народный артист РСФСР. С 1959 года– режиссёр киностудии «Мосфильм». Режиссёрский дебют Сергея Бондарчука фильм «Судьба человека» (1959),где он сыграл главную роль – Андрея Соколова. Сергей Бондарчук считается мастером грандиозных батальных сцен с многотысячной массовкой («Война и мир», «Ватерлоо»). В советское время он был одним из немногих режиссёров, которым было разрешено снимать и сниматься за «железным занавесом». С 1971 года был профессором ВГИКа и руководителем режиссёрской и актёрской мастерской. В 1971 году избран секретарём правления СК СССР. С 1972 по 1994 гг. — художественный руководитель студии «Время». Был обласкан советским руководством, входил в комиссию по похоронам Л. И. Брежнева. В 1970—1980-х годах режиссёр осуществил несколько важных постановок и снялся в целом ряде фильмов: «Степь», «Отец Сергий», «Борис Годунов». Особенно важной для него стала картина «Они сражались за Родину» (по роману М. А. Шолохова) В 1986 году в ходе исторического перестроечного V съезда кинематографистов СССР, Сергей Бондарчук, наряду с другими признанными фигурами советского кинематографа С. И. Ростоцким и Л. А. Кулиджановым, был забаллотирован на выборах секретариата и покинул руководство Союза кинематографистов СССР. Ещё с 1960-х годов режиссёр вынашивал идею экранизации «Тихого Дона» М. А. Шолохова, но проект оказался готов к реализации только к концу 1980-х годов. В 1990 году Бондарчук подписал контракт на съёмки совместного советско-английского фильма, при участии итальянских продюсеров. Работа над «Тихим Доном» закончилась скандалом. Итальянская сторона сообщила о том, что бюджет картины исчерпан и окончательный монтаж фильма осуществить не удалось. История завершилась только в 2006 году, когда монтаж картины завершил его сын Ф. С. Бондарчук. С. Бондарчук скончался в четверг 20 октября 1994 в Москве от инфаркта миокарда. Похоронен на Новодевичьем кладбище.

«…почему они не смотрят. Почему не напрягают свою душу!» (22 сентября 2015г. – 140 лет со дня рождения Микалоюса Константинаса Чюрлёниса (1875-1911), литовского художника и композитора, родоначальника профессиональной литовской музыки.

Микалоюс Константинас Чюрлёнис родился 10 (22) сентября 1875г. Детство провёл в Друскениках, где его отец был органистом, мать происходила из семьи евангелистов. Когда у него проявились способности к музыке, он был зачислен в музыкальную школу князя Михаила Огинского в Плунгянах. Уехав в Лейпциг, он обучался там музыке в Лейпцигской консерватории (1901—1902), в Варшаве учился живописи в рисовальной школе, экспонировал свои работы в Варшаве и в Санкт-Петербурге, в 1908 жил в Вильно, где руководил хором. В Вильно Чюрлёнис познакомился с молодой начинающей писательницей, увлечённой идеей поднять уровень литовской национальной культуры, и женился на ней в 1909 году. Это была София Кимантайте-Чюрлёнене (1886—1958). В 1908 он вошёл в круг художников, позднее создавших объединение «Мир искусства». В январе и феврале следующего года на выставке этого объединения были выставлены 125 картин Чюрлёниса. Приезд в Петербург тяжело отразился на его настроении, как по причине неопределённости перспектив, так и вследствие того, что он столкнулся с равнодушием и непониманием своих намерений. Помимо этого художник испытывал настоящую нужду, когда не хватало денег на краски, так что он временами должен был собирать на полу их остатки. В 1909 году Чюрлёнис с воодушевлением взялся за свою наиболее масштабную работу — занавес для общества «Рута» размером 4×6 м. Но этот его труд оказался непонятым, что серьёзно повлияло на психическое состояние автора. К весне 1910 года его состояние здоровья ухудшилось, и он был помещён в нервную больницу в варшавском пригороде Пустельники (ныне в черте города Варшавы). В марте 1911 он сообщил открыткой родителям о своём намерении провести лето с ними в Друскениках, однако 10 апреля умер от внезапной простуды . Его могила находится на кладбище Росса (Расу) в Вильнюсе. Чюрлёнис первых литовских симфонических поэм «В лесу» и «Море», увертюры «Кястутис», кантаты для хора и симфонического оркестра «De profundis», струнного квартета, произведений для хора, а капелла на тексты псалмов. Записал и обработал свыше 60 литовских народных песен. Сочинил свыше 200 произведений для фортепиано (прелюдии, вариации, произведения для струнного квартета и органа). Написал около 300 произведений в духе модерна, сочетающих влияние символизма с элементами народного декоративно-прикладного искусства, цитатами и реминисценциями из японской, египетской, индийской культур и стремление к синтезу искусств и поискам аналогий музыки и изобразительного искусства. Последнее особенно явственно в таких произведениях, как «Соната солнца», «Соната весны», «Соната моря», «Соната звёзд». Создавал символически-обобщённые произведения, переносящие в мир сказки (триптих «Сказка», цикл «Сказка королей»), космогонических и астральных мифов (циклы «Сотворение мира», «Знаки Зодиака»), народных представлений (циклы «Весна», «Зима», «Жемайские кресты»).

22 вересня 2015 р. – 180 років від дня народження Олександра Опанасовича Потебні, видатного українського мовознавця, філософа, етнографа.

Один із засновників Харківської громади, Харківського історико-філологічного товариства (був його головою у 1877–1890 рр.). Основоположник т. з. психологічного напряму в слов'янському мовознавстві Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови й мислення тощо.

21 вересня – Міжнародний день миру

Для деяких з нас мир - це повсякденна реальність. На наших вулицях спокійно, наші діти ходять до школи. Там, де підвалини суспільства міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися.Проте для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар - не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах: мається на увазі в атмосфері нестабільності та страху. Для них-то і існує цей день.Двадцять п’ять років тому Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру як день загального припинення вогню і відмови від насильства, запропонувавши всім державам і народам дотримувати припинення воєнних дій протягом цього дня.З тих пір він і відзначається в Організації Об’єднаних Націй. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього. ООН використовує святкування Дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру та обміну інформацією та практичним досвідом діяльності по його досягненню.В Україні День миру закріплено відповідно до Указу Презедента України № 100 від 5 лютого 2002 року.Генеральна Асамблея закликала всіх держав-членів Організації Об'єднаних Націй, регіональні і неурядові організації й окремих людей відповідним чином відзначати День, у тому числі шляхом освіти й інформування громадськості, і співпрацювати з Організацією Об'єднаних Націй.

Травневий іній Оксани Забужко (до 55-річчя від дня народження української письменниці)

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. Закінчила філософський факультет (1977–1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсільванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників. Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін. Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Найкраща українська книга». 16 січня 2009 року Президент України нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.

«Спасибо тебе, Господи, за мою хорошую жизнь и за всю ту любовь, которая была мне дарована» (15 сентября 2015г. – 125 лет английской писательницы Агаты Кристи)

Агата Мэри Кларисса Маллоуэн, урождённая Миллер, более известная по фамилии первого мужа как Агата Кристи, родилась 15 сентября 1890 в городе Торки, графства Девон и получила хорошее домашнее образование. Во время Первой мировой войны Агата работала медсестрой в госпитале. В первый раз Агата вышла замуж на Рождество в 1914 году за полковника Арчибальда Кристи. В 1920 году был опубликован первый роман «Таинственное происшествие в Стайлз». Есть предположение, что причиной обращения Кристи к детективу был спор со старшей сестрой Мадж (уже проявившей себя как литератор), что она тоже сможет создать что-то достойное публикации. Только в седьмом по счету издательстве рукопись напечатали тиражом 2000 экземпляров. Начинающая писательница получила 25 фунтов стерлингов гонорара. В 1930 году, путешествуя по Ираку, на раскопках в Уре она познакомилась со своим будущим супругом — археологом Максом Маллоуэном. За свою жизнь Кристи опубликовала более 60 детективных романов, 6 психологических романов (под псевдонимом Мэри Уэстмакотт или Вестмакотт), 19 сборников рассказов, 16 пьес. Писательница умерла 12 января 1976 года у себя дома в городе Уоллингфорд после короткой простуды и была похоронена в деревне Челси. Книги Агаты Кристи изданы тиражом свыше 4 миллиардов экземпляров и переведены более чем на 100 языков мира. Она относится к числу самых известных в мире авторов детективной прозы и является одним из самых публикуемых писателей за всю историю человечества (после Библии и Шекспира).

31 травня 2015 р. – Всесвітній день без тютюну.

Всесвітня організація охорони здоров’я в 1988 році оголосила 31 травня Всесвітнім днем без тютюну (World No-Tobacco Day). Перед світовою спільнотою було поставлено завдання - домогтися того, щоб в XXI столітті проблема тютюнопаління зникла. XXI століття настало, але проблема не зникла. Боротьба з нікотином триває. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в світі від причин, пов’язаних з курінням, щорічно передчасно вмирають більше, ніж від дорожньо-транспортних пригод, вживання наркотиків, або від СНІД. Кинути палити нелегко. Відомо, що нікотин викликає сильну залежність, і всі ми знаємо людей, які спробували кинути, але всього лише через кілька місяців знову почали курити. Це є проблемою для всіх нас, і ми повинні нею займатися, тому що знаємо, що збільшення числа тих, хто кинув палити є ключовим елементом зниження прогнозованого тягаря. Недавнє опитування в одній з великих країн, що розвиваються, показало, що дві третини курців помилково вважають, що куріння спричиняє невелику шкоду, або взагалі не робить її, деякі з них хочуть кинути палити і ще менше успішно кинули курити. В даний час більшість тих, хто успішно кинув палити, зробили це без будь-якої сторонньої допомоги. Сьогодні ми знаємо про існування успішних і затрато-ефективних методів лікування. Засоби заміщення нікотину, такі як нікотинова жувальна гумка, пластир, назальний спрей (аерозоль для носа) та інгалятори, а також не-нікотинові засоби можуть подвоїти шанси людей добитися успіху. Вони повинні стати більш широко доступні, а їхня вартість також повинна знижуватися, щоб курці в усіх країнах могли собі дозволити придбати їх. Доброю новиною є те, що можна знайти істотні переваги для здоров’я, кинувши палити в будь-якому віці. Ті, хто кинув палити у віці 30-35 років, мають тривалість життя, як та, що у людей, які ніколи не палили.

Іди своєю дорогою, і нехай інші люди говорять що завгодно. (750 років від дня народження Данте Аліг'єрі (1265-1321), італійського поета)

Данте Аліг’єрі (1265—1321) — італійський поет, мислитель. В історію літератури ввійшов як останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження. Справжнє ім’я Данте — Дуранте, таке ім’я йому дали на честь діда, пізніше він скорочує власне ім’я, під яким і став відомим у світовій літературі. Народився у Флоренції (Італія) у родовитій сім’ї. Вивчав правознавство в Болонському університеті. У студентські роки захопився поезією, яка згодом приносить йому славу. Данте — громадянин, патріот Флоренції, рішуча та енергійна людина. З 1295 р. — був активним політичним діячем, але згодом зневірюється в політичній боротьбі, стає вигнанцем. Данте заборонено повертатися до Флоренції під загрозою смерті. Головною подією молодості Данте було його кохання до Беатріче. Уперше він її побачив у дитинстві. Вдруге вони зустрілись через десть років. Чарівний образ молодої жінки надихнув поета на створення прекрасних зразків ліричної поезії. Цикл віршів, народжених коханням, а згодом — ранньою смертю Беатріче (1290), склав збірку «Нове життя» (1292). Книга написана італійською мовою, замість прийнятої в середні віки латинської. Данте став засновником літературної італійської мови. Йому належить трактат «Про народне мовлення» (1305), присвячений захисту рідної італійської мови, а також політичні трактати «Бенкет» (1307—1309), «Про монархію» (1312—1313). Данте висував ідею національної імперії на чолі з освіченим монархом, незалежним від Папи. У Флоренції він був заочно засуджений до спалення з конфіскацією майна (1302), декілька років блукав по Італії. Останні роки життя провів у Равенні. Вершина творчості Данте — поема «Комедія», яку нащадки назвали «Божественною комедією» (1307—1321), перше друковане видання — 1472 р. Поема складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Твір був задуманий. автором як монументальний пам’ятник Беатріче. У цьому творі автор розкриває тему кохання у широкому його розумінні — як велику силу, що дає життя усьому на землі. Про це Данте сказав в останніх рядках «Раю»: «Любов, що водить сонце і світила». Твір написаний у формі «видіння», у ньому йдеться про мандри поета потойбічним світом. «Божественна комедія» є першим глибоким проявом гуманізму й реалізму в італійській і світовій літературі .

Гений одиночества (24 мая 2015г. - 75 лет со дня рождения И.А.Бродского (1940-1996), поэта, лауреата Нобелевской премии, переводчика, эссеиста).

Родился Иосиф Бродский 24 мая 1940 года в Ленинграде в семье фотографа и домохозяйки. Иосиф не закончил даже средней школы. В пятнадцать лет он ушел из нее, почувствовав непреодолимую скуку. Сменил много профессий. Работал фрезеровщиком на заводе, истопником в котельной, лаборантом в институте, рабочим в геологических экспедициях, побывал в Якутии и Средней Азии. Тогда же он начинает писать стихи и знакомится с талантливейшими писателями Евгением Рейном, Анной Ахматовой. Первое публичное выступление поэта прошло 14 февраля 1960 года. Становление поэтического голоса Бродского приходится на "поэтический бум" в стране, переживающей массовое увлечение поэзией. Е. Евтушенко, А. Вознесенский, Р. Рождественский и др. собирают стадионы и огромные залы на свои выступления. Книги их стихов выходят многотысячными тиражами. Но Бродского не печатают. Темы, образы, тональность его стихов не совпадают с канонами советского искусства, канонами "социалистического реализма". В 1963 году вышла статья, явно коверкающая его стихи, а в 1964 году писателя арестовали. Приговор суда был относительно мягким— 5 лет ссылки с привлечением к тяжелому физическому труду. Ссылку поэт отбывал в деревне Норенской Архангельской области. Условия жизни были тяжелые, но они ничем не отличались от условий, в которых находились сами местные жители. Утешением Бродскому служили слава опального поэта, растущее уважение к его таланту. В 1965 году в Америке выходит составленный и переправленный за границу первый сборник "Стихотворения и поэмы". Суд и ссылка сыграли "благоприятную" роль в судьбе поэта. Благодаря им он получил известность и внимание к себе не только на Родине, но и за рубежом. На защиту Бродского встает творческая интеллигенция по обе стороны "железного занавеса". Заступничество таких людей, как А. Ахматова, К. Чуковский, Ж.-П. Сартр, Д. Шостакович и др., возымело действие. Ссылка продлилась всего полтора года. Поэт возвращается домой. Весной 1972 года Бродскому был предъявлен ультиматум: либо он должен уехать из страны, либо "его ждут неприятности". 4 июля 1972 года поэт улетел в Вену, а затем в США: работает профессором в Мичиганском, Колумбийском, Нью-Йоркском университетах. Человек с семью классами образования стал преподавать в лучших университетах мира, печататься в лучших изданиях и заниматься любимым делом. В 1987 году Иосиф Александрович Бродский был удостоен Нобелевской премии, став самым молодым "нобелиатом" по литературе. Скончался И. Бродский от сердечного приступа в ночь с 28 на 29 января 1996 года в своей нью-йоркской квартире. Похоронен в Венеции, в городе, который поэт любил и почти каждый год посещал. Наверное, Венеция напоминала ему его родной Ленинград.

16 травня 2015р. – День Європи в Україні.

День Європи — свято, що відзначається в країнах Європейського Союзу 9 травня, а також офіційно вУкраїні щорічно у третю суботу травня з 2003 р. Рада Європи святкувала однойменне свято у день свого заснування 5 травня з 1949 р. до 1964 р. Європейський Союз затвердив 9 травня як День Європи на саміті в Мілані 1 985 р., вирішивши увічнити день проголошення Декларації Шумана. Також 9 травня вважається Днем народження Європейського Союзу. Свято було встановлено в Україні «… враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію…» згідно з Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р. № 339/2003. День Європи в Україні відзначається у третю суботу травня. День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. Традиційно урочиста церемонія відкриття Дня Європи проходить у Києві. На Хрещатику облаштовується так зване «Європейське містечко» за сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС. Таке містечко складається з павільйонів, що представляють Україну, кожну державу-члена ЄС, Європейську Комісію та міжнародні організації. У павільйонах презентується географія, культура, історія найбільших міст держав-членів ЄС, організовуються публічні дебати з послами та представниками української влади, проводяться вікторини з європейської тематики та мовні курси, облаштовуються «куточки національних страв» тощо. Традиційно протягом офіційного відкриття святкування Дня Європи, відбуваються зустрічі послів держав-членів ЄС із представниками органів місцевої влади, студентами та викладачами місцевих університетів, представників неурядових та громадських організацій, засобів масової інформації. Україна — єдина держава не член ЄС, у якій на державному рівні відзначається День Європи.

15 травня 2015р. – Міжнародний день сім’ї.

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня. Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї. На думку Генерального секретаря ООН, коли зневажаються основні права однієї сім’ї - єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Будучи одним із основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх. Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу! У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

7 мая 2015 г. – 175 лет со дня рождения Петра Ильича Чайковского (1840-1893), знаменитого русского композитора и дирижера.

Родился Петр Ильич Чайковский 25 апреля (7 мая) 1840 года в городе Воткинск в многодетной семье инженера. Первоначальное образование Чайковским было получено дома. Затем Петр два года занимался в пансионе, после чего – в училище правоведения Петербурга. После окончания училища в 1859 году Петр стал служить в Департаменте юстиции. Проявив склонность к сочинению музыки, Чайковский становится студентом консерватории Петербурга. Дальнейшие занятия в жизни Петра Ильича у великолепных преподавателей Н. Зарембы, А. Рубинштейна во многом помогли формированию музыкальной личности. После окончания консерватории композитор Чайковский был приглашен Николаем Рубинштейном (братом преподавателя) в Московскую консерваторию на должность профессора. В 1877 году Чайковский женится на студентке консерватории Антонине Милюковой. В 1878 году он покидает консерваторию и уезжает заграницу. В то же время Чайковский близко общается с Надеждой фон Мекк – богатой поклонницей его музыки. Она ведет с ним переписку, поддерживает его материально и морально. За двухлетнее время проживания в Италии, Швейцарии появляются новые великолепные произведения Чайковского – опера «Евгений Онегин», Четвертая симфония. В мае 1878 года Чайковский делает вклад в детскую музыкальную литературу – пишет сборник пьес для детей под названием «Детский альбом». После материальной помощи Надежды фон Мекк, композитор много путешествует. С 1881 по 1888 года им было написано множество произведений. В частности, вальсы, симфонии, увертюры, сюиты. Умер Чайковский в Петербурге 25 октября (6 ноября) 1893 от холеры. Его похоронили в Александро-Невской лавре в Санкт-Петербурге. Именем великого композитора названы улицы, консерватории в Москве и Киеве, а также прочие музыкальные учреждения (институты, колледжи, училища школы) во многих городах бывшего СССР. В его честь установлены памятники, его именем назван театр и концертный зал, симфонический оркестр и международный музыкальный конкурс.

Основные произведения : оперы : Евгений Онегин (1978), Мазепа (1883), Пиковая дама (1890) и др. ; балеты : Лебединое озеро (1877), Спящая красавица (1889), Щелкунчик (1892) ; симфонии, сюиты, концерты, фортепианные произведения, камерная музыка, хоровая музыка.

3 травня 2015р. – 120років з дня народження Осьмачки Теодосія Степановича.

Тодось Степанович Осьмачка народився 3 травня 1895р. в с. Куцівка на Черкащині. Тут же здобув середню освіту. Писати поеми розпочав ще в школі. У 20-х pp. закінчив Київський інститут народної освіти, працював учителем у київських школах, увійшов до літературного угрупування «Ланка». Видав три збірки поезій : «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929). З 1926р. Осьмачка належав до організації МАРС (Майстерня революційного слова). У 30-х pp. з початком сталінських репресій намагався перейти західний кордон, але був спійманий, відсидів у Бутирці, Лук'янівській в'язниці, проходив курс примусового лікування в Кирилівській психіатричній лікарні, звідки втік і переховувався в рідному селі. У 1942 р. Осьмачка приїхав до Львова, а звідти потрапив на Захід. Жив у таборах для переміщених осіб. Гнаний манією переслідування, постійно переїжджав з місця на місце : жив у країнах Європи, США. Активно співпрацював в організацією письменників-емігрантів «Мистецький український рух» (МУР). Здійснив блискучі переклади творів О. Уайльда та У. Шекспіра. 6 липня 1961 р. у Мюнхені Т. Осьмачку розбив параліч. Друзі перевезли поета на лікування до Нью-Йорка. 7 вересня 1962р. Тодось Осьмачка помер у Нью-Йорку.

Поезія : Круча (1922 р.), Скитські вогні (1925 р.), Клекіт (1929 р.), Поет (1947р., 1954 р.), Китиці часу (1953 р.), Із-Під світу (1954 р.). Повісті : Старший боярин (1946р.), План до двору (1951р.), Ротонда душогубців (1956р.). Оповідання : Психічна розрядка.