Олександр Максимович був чудовою, порядною, світлою людиною, вартою того, щоб згадати про нього у ці весняні дні. Він народився 14 квітня 1931 року в селищі Ортель Крулевський повіту Бяла Подляска Люблінського воєводства у Польщі. Під час Другої світової війни родині Овчаруків довелося переїхати до Радянського Союзу, в Україну. Батько Олександра загинув у 1944 році під час звільнення міста Брест.

З 13 років Олександр кожного літа працював у радгоспі Бериславський у селі Новорайськ Бериславського району Херсонської області на різних сільгоспроботах та помічником комбайнера. Після закінчення навчання у школі вирішує вступати до інституту та вирушає з цією метою до міста Одеси. Вступати планував спочатку до інституту інженерів морського флоту (водний інститут). У той час відбір школярів для вступу до інститутів проводила комісія за конкурсом атестатів. Проглянувши атестат Олександра, один із членів комісії сказав, що його бали надто високі, щоб витрачати їх на вступ до водного інституту, тоді Олександр вирішив вступити до інженерно-будівельного інституту, а потім перевівся до Одеського політехнічного інституту і в 1949 році став студентом спеціальності «машини і технології ливарного виробництва». У серпні 1954 року, після закінчення інституту, Олександр Максимович став конструктором, а згодом старшим конструктором заводу пресів у місті Дніпропетровську. З 1960 по 1969 роки Олександр Максимович працював конструктором, керівником конструкторської групи, а згодом старшим науковим співробітником відділу швидкопротікаючих процесів Інституту гідродинаміки Сибірського відділення академії наук СРСР (м. Новосибірськ). Тут 1967 року в інституті гідродинаміки ним була захищена кандидатська дисертація «Зняття внутрішнього грату в електрозварних трубах». За розробку установки зняття внутрішнього грату Олександр Максимович був нагороджений дипломом науково-технічного товариства чорної металургії, а результати дисертації стали основою опублікованої монографії. Того ж 1967 року за участю Олександра Максимовича в інституті гідродинаміки була розроблена гідравлічна установка (гідропушка) для буріння в умовах вічної мерзлоти, за що він отримав високу нагороду – орден «Знак пошани». У 1969 році Олександр Максимович із родиною переїжджає до Кременчука, де працює до 1974 року на загальнотехнічному факультеті Кременчуцької філії Полтавського інженерно-будівельного інституту, а згодом - Харківського автодорожнього інституту викладачем, доцентом та першим завідувачем (1972-1974) кафедри вищої математики. З 1974 по 1982 рік – робота на кафедрі технічної механіки загальнотехнічного факультету Кременчуцького філіалу Харківського політехнічного інституту (ЗТФ КФ ХПІ). У 1982 році Олександр Максимович був обраний за конкурсом доцентом кафедри теорії механізмів і машин Херсонського індустріального інституту, де пропрацював до 1994 року, а згодом, до 2006 року, працював на кафедрі фізики Херсонського державного технічного університету. З 2006 по 2015 рік Олександр Максимович працював доцентом кафедри експлуатації суднових енергетичних установок та загальноінженерної підготовки Херсонської державної морської академії, де викладав для студентів-судномеханіків гідромеханіку та гідропривід, підйомно-транспортні механізми та рульові машини.

Олександр Максимович проводить заняття
(кафедра технічної механіки ЗТФ КФ ХПІ)

Олександр Максимович завжди відчував свою відповідальність перед молодим поколінням інженерів, тому всі його заняття відрізнялися чіткістю та зрозумілістю, суворістю постановки та розв’язання задач, доступністю та логічністю, супроводжувались багатьма прикладами з практики, за що студенти його поважали та цінували його роботу.

Олександра Максимовича можна вважати одним із найкращих винахідників Херсонської області, всього ним було отримано близько 40 авторських свідоцтв СРСР та патентів України. Останній патент «Гідравлічна рульова машина» було отримано ним буквально в останні дні життя. Будучи кваліфікованим методистом, патріотом викладацької справи, значну увагу він приділяв підготовці навчальних матеріалів, під його авторством вийшло загалом близько 140 методичних вказівок та посібників. Останні наукові роботи Олександра Максимовича були присвячені обґрунтуванню параметрів оригінальних конструкцій рульових машин, які були захищені патентами України та досліджені у наукових статтях.

Рівень різносторонньості розвитку та широти інтересів цієї визначної особистості підтверджується кількома цікавими фактами. Олександром Максимовичем було запропоновано гіпотезу виникнення землетрусу у вірменському місті Спітак 7 грудня 1988 року, згідно з якою землетрус спричинили вибухи, що в той же час відбувалися на Новій Землі під час атомних випробувань. Олександром Максимовичем було зроблено припущення, що енергія коливань від цих вибухів передалася через Уральський хребет до Кавказького хребта, що і стало причиною землетрусу у Вірменії. Ця гіпотеза стала основою статті, текст якої був розісланий у провідні наукові видання та установи СРСР. В Радянському Союзі зі зрозумілих причин такий матеріал не опублікували, але згодом західні радіостанції поширювали інформацію про цю роботу, що була опублікована в США, де наукова спільнота, вочевидь, оцінила реальність зроблених Олександром Максимовичем припущень. Однією з останніх його робіт стала також наукова стаття присвячена оцінюванню параметрів магнітного поля в широкому міжполюсному проміжку, яка відрізнялась глибиною проробки матеріалу та яскравим практичним спрямуванням, бо за результатами цієї роботи Олександр Максимович планував побудувати діючу установку для лікування людей.

Завдяки енергійному стилю роботи Олександр Максимович отримав багато премій за свою результативну інженерну діяльність, подяк і грамот, якими відзначена його відданість справі підготовки молодих інженерів. Під час звернення до нього з будь-яким проханням про допомогу у вирішенні будь-якої задачі, він ніколи не квапився з відповіддю і не відмахувався від неї, а завжди ґрунтовно міркував над поставленою задачею, та давав відповідь, яку супроводжував доказами та обґрунтуванням у вигляді розрахункових формул та відповідного графічного матеріалу.

Спілкування з Олександром Максимовичем приносило задоволення практично всім, оскільки він, будучи кавалером ордена (!), відрізнявся дивовижною скромністю, вимогливістю до себе, щирістю, оптимізмом та позитивним настроєм. Він з повагою і чуйністю ставився до кожного члена колективу і допомагав у роботі слушними порадами. У нього можна було проконсультуватися з широкого кола питань різних галузей науки і техніки. Незважаючи на поважний вік він не втрачав інтересу до життя, цікавився новинками. Ця достойна людина, що вирізнялась винятковою порядністю, служила для багатьох зразком. Олександр Максимович прожив достойне життя, на жаль, такі світлі люди зараз трапляються все рідше.

Пішов з життя Олександр Максимович 28 квітня 2015 року. Прочитавши лекцію з гідромеханіки студентам другого курсу, повернувся додому, а за дві години його не стало.

Олександр Максимович був справжнім українцем і великим патріотом України, переживав за її сьогодення та майбутнє, міркував над можливими стратегіями її захисту від нападу агресора, а також мав ще один рідкий талант - писав вірші, один із яких розміщено наприкінці нашої розповіді про цю непересічну людину.

ПРИЙШОВ ЧАС

Ти бачиш, як сонечко сяє

Полями течуть ручаї…

І хвиля Дніпровська вмиває

Оголені ноги твої.

Наш ворог те хоче забрати

І море забрати,…як Крим

І Київ забрати, й Карпати

Спалити назавжди наш дім.

Ми підем на битву рішучу

Бо інший закритий вже шлях

Щоб банду розвіять смердючу

Та мир відновити в серцях.

Й загояться рани у крові

І шрами від бит на чолі

І виростуть квіти любові

На вмитій сльозами землі.

Згадаємо ще раз Олександра Максимовича Овчарука, кожна зустріч з яким була вдачею для студентів, що хотіли вчитись, та ковтком свіжого повітря для багатьох колег. Світла пам'ять…

Матеріали підготував д.т.н., професор Херсонського національного технічного університету Владислав Проценко.