Докія Кузьмівна Гуменна

Дата 21.03.2019 12:59

23 березня 2019 р. виповнюється 115 років від дня народження Д. К. Гуменної – української письменниці-емігрантки, учасниці спілки "Плуг"(1931-1932) та об'єднання "Слово" (1954-1997). Велику увагу приділяла вивченню археології Трипілля, стародавньої історії України, що стало основою її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), «Минуле пливе в прийдешнє» (1978). У 20-х роках зазнала переслідувань з боку влади через нариси, присвячені колективізації та русифікації, тому змушена була емігрувати. Аналізом радянського досвіду є її тетралогія «Діти чумацького шляху»(1948-1956) та роман «Хрещатий Яр»(1946-1949). Докія Гуменна родом з міста Жашкова, нині Черкаської області. Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р. Закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії. Пізніше навчалася у Інституті народної освіти, який закінчує 1926 р. Після інституту Докія виїжджає на обов'язковий педагогічний стаж до Запоріжжя. Після року стажу вертається до Києва. З 20х років починає друкувати нариси, репортажі, повісті. 1924 року з’явився друком перший нарис «У степу». Якийсь час Докія Гуменна належала до об'єднання «Плуг». З 1950 р. письменниця живе і працює в Америці. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет «Київ», «Нові дні», «Наше життя», «Український Прометей», «Свобода», «Українські вісті», «Новий шлях» та інших. За кордоном Докія Гумена, пише і видає 20 книжок: повісті «Мана», «Велике Цабе», роман-хроніка «Хрещатий Яр», роман-скарга «Скарга майбутньому», казка-есей «Благослови мати», роман «Золотий плуг», есей «Родинний альбом», спогади «Дар Евдотеї» та інші. Поряд з літературною діяльністю Докія Гуменна продовжує активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово», що стало продовженням діяльності МУРу. Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 р. у Нью-Йорку, похована у містечку Бавнд Брук (Нью-Джерсі). Її життєвим девізом стало вистраждане: «Я нічого не боюся, бо ніде не схибила».