Наприкінці першого десятиліття ХХ ст. – 27 грудня 1910 р. у Каховці в родині робітника Павла Фоміна з’явився на світ талановитий український поет Євген Фомін. У десять років Євген залишився сиротою: батько, який був послідовним прихильником революційних ідей і під час національно-громадянської війни керував партизанським загоном на Херсонщині, 1919 р. був розстріляний німцями; мати померла у голодному 1921 р. Дитинство закінчилося, почалося зіткнення з важкими й жорстокими реаліями буття, про які значно пізніше, вже будучи досвідченим, хоча й молодим за віком поетом, він розповість у поемі “Пісня про Гаву Хлюста”. Це був один з найдраматичніших періодів його життя: “в холоді і голоді, в жахливих умовах безпритульності пройшло майже 3 роки”. У віці дванадцяти-тринадцяти років, почав писати вірші. Поетичні захоплення активно виявилися в ньому під час перебування у Херсонському дитячому будинку. А у підлітковому віці Є.Фомін починає друкуватися в херсонських газетах та швидко здобуває визнання як один з найталановитіших молодих поетів України. Перша його збірка “Поезії” була надрукована у Херсоні 1927 р., коли йому було шістнадцять. Того ж року Є.Фомін приїжджає до Харкова, де вступає на робітфак при сільськогосподарському інституті. По закінченні його зараховують до Харківського педагогічного інституту, проте весь курс навчання в інституті він не закінчив. 1935 року він їде до Києва. 30-ті рр. ХХ ст., фантасмагорійні своїми трагічними реаліями для української культури, стали періодом активного розвитку поетичного таланту Є.Фоміна. Він багато й різноаспектно працював: писав поезії та поеми, активно займався перекладацькою діяльністю, виступав з рецензіями й літературно-критичними статтями. У цей драматичний час він випустив такі цікаві книжки, як “Ескізи” (1930), “Книга поезій” (1936), “Лірика” (1938), “Поеми” (1939), “Лірика” (1941). У цей час Є.Фомін перекладав класичних поетів ХIХ століття – О.Пушкіна, А.Міцкевича М.Лермонтова, М.Некрасова, Ф.Тютчева, поетів першої половини ХХ століття – С.Єсеніна, В.Маяковського, М.Ушакова. Весною 42-го Є.Фомін добровільно вирушив у прифронтову зону Донбасу, де працював військовим журналістом. Улітку він потрапив до оточення, вийти з якого йому не вдалося, і Є.Фомін знову опинився у Києві, де нелегально мешкав у своїх знайомих. У Києві його видали гестапо й заарештували. Німецька влада пропонувала йому співпрацю й життя: Євген відмовився. Розплата наступила незабаром: 5-го листопада 1942-го року на тридцять другому році життя його було розстріляно у Бабиному Яру. Євген Фомін займався літературною діяльністю більшу частину свого недовгого життя – близько двадцяти років (орієнтовно з 1923 до 1942 рр.). В.Дячков писав про поета: “Він залишив порівняно невелику спадщину. Всього ним видано 12 книг поезій і поем...”.