Ірина Вільде – псевдонім української письменниці Дарини Дмитрівни Полотнюк-Макогон (Полотнюк – за чоловіком, Макогон – за батьком). Вона народилася 5 травня 1907 р. у м. Чернівці в родині письменника Дмитра Макогона, який походив з давнього шляхетського роду. У Чернівцях здобула початкову освіту. Через конфлікти батька з румунською владою у 1923 р. разом з усією родиною Вільде оселилася у Станиславі (тепер – Івано-Франківськ). Тут вона завершила середню освіту, працювала у приватній українській гімназії. Дослідники її творчості стверджують, що перший друкований твір, оповідання «Марічка», з’явився у 1926 році, коли Дарині було лише 19. Але в часи її літературого дебюту письменництво не вважалося гідним заняттям для дівчини з інтелігентної родини. Ось вона й підписала перше оповідання псевдонімом Ірина Вільде.З 1928 р. навчалася у Львівському університеті Яна Казимира на славістиці, була однокурсницею Богдана Ігоря Антонича, з яким пізніше підтримувала творчі контакти. На 4-му курсі змушена була перервати навчання, за одними джерелами – через матеріальні труднощі, за іншими – через підозру у причетності до Української військової організації (УВО). У 1933 р. Ірина Вільде вчителює і розпочинає свою журналістську діяльність: переїжджає до Коломиї, де працює у часописі «Жіноча доля». Тут письменниця й журналістка живе і працює до 1939 р. Дистанційно вона є активною у львівському літературному просторі – саме тут виходять її книжки. За збірку новел «Химерне серце» і повість «Метелики нашпильках», що вийшли у 1936 р., Ірина Вільде стала лауреаткою другої нагороди премії (першу вона не отримала) Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка – найпрестижнішої літературної відзнаки в українській Галичині. З 1944 р. і аж до смерті Ірина Вільде жила у Львові. Працювала кореспонденткою газети «Правда України» (1945–1949), була обрана депутатом Верховної ради УРСР, до обласної і міської рад м. Львова. Нагороджена двома радянськими орденами (1947, 1957). У 1965 р. отримала Шевченківському премію за роман «Сестри Річинські». Довгий час була головою Львівської організації Спілки письменників УРСР. Померла 30 жовтня 1982 р. Похована на Личаківському цвинтарі. Її твори – це розповіді про пересічних людей, про їхні щоденні клопоти, проблеми, звичайне життя з його дрібницями та переживаннями. Її творче кредо – додавати людям охоти до життя та боротьби за нього – пройшло через усю її долю.