14 листопада 2017 року виповнюється 110 років від дня народження Астрід Ліндгрен – шведської письменниці. Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд. Її батько займався сільськими справами на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Працювала секретаркою в Королівському товаристві автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен – її майбутній чоловік. Астрід Ліндґрен мала веселу вдачу, багату уяву, хист до жартів і до цікавих оповідей. Астрід Ліндгрен написала повість «У Бріт-Марі легшає на серці», подала рукопис на конкурс, і він отримав другу премію. Так у шведській літературі з'явилося нове ім'я – Астрід Ліндґрен. Астрід Ліндгрен створила за своє життя понад сорок повістей і стільки ж так званих «Книжок-малюнків», де тексту менше, ніж ілюстрацій, — ці книжки призначені для найменших читачів. Твори її можна поділити на дві групи. Одна – повісті з казковим сюжетом або такі, де дія відбувається у світі, створеному уявою їхніх героїв, як та ж «Пеппі Довга панчоха», чи «Малий і Карлсон, що живе на даху», чи «Міо, мій Міо», чи «Брати Лев'яче Серце». Друга – реалістичні твори, такі як «Расмус-волоцюга» або три повісті про Калле Блюмквіста. Це пригодницькі твори. їхні герої – звичайні діти з малого містечка, веселі, дотепні, винахідливі, часом здатні на нерозважні вчинки, але й спроможні стати в обороні справедливості проти підступів і навіть злочинів. У 1958 році Астрід Ліндгрен нагородили медаллю Ганса Крістіана Андерсена, яку називають Нобелівською премією в дитячій літературі. У 1969 році письменниця отримала Шведську державну премію з літератури та багато інших. Астрід Ліндґрен померла 28 січня 2002 року в 94-літньому віці.

Щорічно 10 листопада в усьому світі відзначають Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку (World Science Day for Peace and Development). Проведення цього дня було рекомендоване ще у 1999 році на Всесвітній науковій конференції, що проводилася у Будапешті. ЮНЕСКО заснувала Всесвітній день науки, проголосивши його на загальній конференції у 2001 році. У глобальному масштабі цей день був уперше відзначений 10 листопада 2002 року. Всесвітній день науки (World Science Day) або більш офіційно — Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку (World Science Day for Peace and Development). Мета цього свята – відновлення національних та міжнародних зобов'язань в галузі науки за мир і розвиток, а також наміри підкреслити відповідальне використання науки на благо суспільства. Водночас Всесвітній день науки за мир і розвиток спрямований на підвищення рівня поінформованості громадськості про важливість науки і ліквідацію розриву між наукою і суспільством. Цей день – ще й чудова нагода, аби вшановувати наукові традиції, популяризувати досягнення вчених, залучати молодь до світу науки.

День української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіо диктанту, щоб не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, але й продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

7 листопада 2017 року виповнюється 160 років від дня народження Д.І. Багалія – українського історика, громадського діяча. Народився Дмитро Іванович в Києві в сім'ї ремісника-лимаря. Його діди і прадіди ще 1766 року ввійшли до київського рибальського цеху. Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у 2-гу київську гімназію, закінчив курс у ній із золотою медаллю. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 році став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 – екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества». У 1906–1910 роках обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910–1914 років Російська академія наук обирала Д. І. Багалія членом Державної Ради. У 1914–1917 роках – голова Харківської міської думи, міський голова Харкова. У 1918 році – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 року – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Протягом 1920–1930-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти. Упродовж 1925–1932 pр. двічі головував у Центральному бюро секції наукових працівників УСРР. А в 1926 році Д.І. Багалій став першим директором новоутвореного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка. У 1929 році обраний головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. Помер Дмитро Багалій 9 лютого 1932 року в Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV–XVIII ст. Праці побудовані на багатому джерельному матеріалі, він ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередньо з архівних джерел і археологічних розкопок.

3 листопада виповнюється 65 років від дня народження О.С. Подерв’янського – українського автора сатиричних п’єс, художника. Лесь Подерв'янський (повне ім'я Олександр Сергійович Подерв'янський) народився 3 листопада 1952 року в Києві. У 1976 році закінчив Київський художній інститут (спеціальність: станковий і монументальний живопис, графіка, театральний живопис). 1977 – служба в армії. Там почав писати історії з вигаданими героями й істотами в листах до товаришів. Член Спілки художників України з 1980 року. Почав писати перші п'єси наприкінці 1970-х рр. і тепер має їх понад 50. Бере участь у виставках з 1976 року. Картини зберігаються в Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції. Проживає на Бесарабці (раніше на Липках). П'єси Подерв'янського написані суржиком із широким використанням нецензурної лексики. Подерв'янський колоритно змальовує проблеми сучасного суспільства: радянські реалії («Цікаві досліди», «Утопія»), життя богеми («Сноби», «Нірвана…»), міжнаціональні конфлікти («Кацапи», «Гамлєт, або Феномен дацького кацапізму»…), абсурдність життя («Рух життя або Динамо», «Іржик») та ін. Спочатку твори Подерв'янського були відомі лише вузькому колу друзів Леся, яким він їх іноді читав. З 16 по 20 квітня 2012 р. у київському «Кристал-холі» відбулись прем'єрні покази вистави «Сни Васіліси Єгоровни». Вистава складається з семи п'єс Подерв'янського: «Васіліса Єгоровна і мужичкі», «П'ять хвилин на роздуми», «Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, б…», «Діана», «Нірвана, або Альзо шпрех Заратустра», «Остановісь, мгновєніє, ти прекрасно» та «Король Літр». Найвідоміші роботи у сценографії та нагороди за них: 1993 р. Леся Українка. «Оргія» (Театр на Липках, Київ); 1993 р. «Київська пектораль» – нагорода за за сценографію вистави «Оргія» (Київ); 1994 р. «Постріл в осінньому саду» (за А.Чеховим, Експериментальний театр, режисер В.Більченко, Київ); 1995 р. «Київська пектораль» – нагорода за найкращу виставу року, «Постріл в осінньому саду» (Київ).

2 листопада 2017 року виповнюється 90 років від дня народження Д. К. Моторного – голови приватно-орендного кооперативу «Зоря» (с. Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області), двічі Героя Соціалістичної Праці, Героя України. Дмитро Костянтинович Моторний народився 2 листопада 1927 року в селі Розянчина (Родзянкіне), тепер село Трудолюбівка. Український аграрій і політик, Депутат Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань. Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1981-1986 р. Член ЦК КПРС у 1986-1990 р. Член Народної партії України (з 2001), почесний член Української академії аграрних наук (Відділ регіональних центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва, березень 2001); Приватно-орендний кооператив «Зоря», голова ради; член Політради Народної партії. З 1944-1948 — тракторист, шофер радгоспу імені Карла Маркса, с. Балтазарівка Чаплинського району Херсонської області. 1948-1952 – студент Херсонського суднобудівного технікуму. 1952-1953 – помічник майстра, майстер, старший майстер Херсонського суднобудівного заводу. 1953-1957 – завідувач майстернею Ушкальської МТС Херсонської області. 1957-1959 – студент спеціального факультету Мелітопольського інституту механізації і електрифікації сільського господарства. Закінчив за спеціальністю інженер-механік. 1959-1963 – головний інженер, секретар партійного комітету, а з лютого 1963 – голова колгоспу імені Кірова (з 1997 – приватно-орендний кооператив «Зоря»), с. Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. Березень 1989-1991 – народний депутат СРСР від Союзної ради колгоспів. Голова ради колгоспів України (червень 1987-жовтень 1992). 1999 – довірена особа кандидата у Президенти України Л. Кучми у загальнодержавному виборчому окрузі. Автор книги «Земля і люди» (1980). Захоплення: музика, пісні, гуморески. Нагороди: Заслужений працівник сільського господарства України (1977). Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1987). Диплом «Найкраща людина року Херсонщини» в номінації «Працівник сільського господарства року» (2001) та багато інших.

1 листопада свiтова спільнота вiдзначає День заснування європейського Союзу. ЄС утворився на основі підписаного 7 лютого 1992 року Маастрихтського договору, який набув чинності 1 листопада 1993 року i який заклав основи існування Єдиної Європи. Європейський Союз починає свою історію від 9 травня 1950 року. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував нову форму політичної організації Європи силами створення спільного ринку вугільної і сталеливарної продукції Франції, Федеративної Республіки Німеччини та інших західноєвропейських країн як засіб зміцнення миру та стабільності на континенті, аби унеможливити саму думку про війну між європейськими націями. Iдею про нову «супердержаву» під назвою Європейський Союз висловив на початку XX століття Ольгерд-Іполит Бочковський – український учений, теоретик-візіонер. Сьогоднi Європейський Союз – економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані здебільшого в Європі. Європейський Союз – це сім’я демократичних європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання. Країни, що входять до ЄС, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. ЄС намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку. 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Угода про асоціацію визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні.

День визволення України від фашистських загарбників – свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, у день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України. У ході Німецько-радянської війни (1941–1945) на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 – жовтня 1944 було проведено низку наступальних операцій. Завершилося визволення України повним витісненням угорських та німецьких військ із найзахіднішого регіону теперішньої України – Закарпаття, яке відбулося в результаті здійснення радянськими з'єднаннями Четвертого та Першого Українських фронтів Східно-Карпатської наступальної операції. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України. Свято встановлене відповідно до Указу Президента України від 20 жовтня 2009 року «…з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні…». У День визволення України від фашистських загарбників відбуваються вшанування ветеранів та полеглих у війні, виставки військової техніки, народні гуляння та святкові концерти.

27 жовтня виповнюється 235 років від дня народження Н. Паганіні – італійського скрипаля-віртуоза, композитора та гітариста. Ніколо Паганіні – одна з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть. Він народився 27 жовтня 1782 року в Генуї. Одинадцятирічним хлопчиком Паганіні вперше виступив привселюдно в Генуї. У 1797 році зробив своє перше концертне турне Ломбардією. Своєрідність манери гри, ні з чим не порівнянна легкість володіння інструментом незабаром принесли йому популярність в обширах усієї Італії. З 1828 до 1834 р.р. він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи. Паганіні грав у Німеччині, Франції, Австрії, Англії. Віртуоз добре знався на музичних інструментах. Він мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці. Окремо виділяв Паганіні скрипку роботи Гварнері, яку по заповіту отримало рідне місто музиканта – Генуя. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «Удова Паганіні». По заповіту музиканта «Удова Паганіні» передана у власність міста Генуя. Творчий шлях Паганіні був раптово перерваний у 1838, причинами тому було підірване здоров'я музиканта й ряд публічних скандалів, що виникли навколо його фігури. Два останні роки життя Паганіні були надзвичайно важкими. Він мав хворі суглоби, горло. Надзвичайно важкими були сухоти, що зруйнували голосові зв'язки і у Паганіні зовсім пропав голос. Він міг вести діалог лише з допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт. Помер маестро в Ніцці 27 травня 1840 року. Його власні твори насичені дуже важкими пасажами, за якими можна судити про багатство технічних прийомів Паганіні. Деякі із цих композицій становляють собою лише історичний інтерес, але інші, наприклад, Перший концерт ре мажор, Другий концерт сі-мінор й 24 каприси посідають почесне місце в репертуарі виконавців сьогодення.

21 жовтня 2017 року виповнюється 345 років від дня народження Пилипа Орлика – українського державного і військового діяча, гетьмана в екзилі. Пилип Орлик – державний діяч і дипломат, генеральний писар (1706-1710 рр.), гетьман Війська Запорозького (1710-1742 рр.) у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. – писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. – генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених, виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери. У квітні 1710р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість Мазепи. Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 році Пилип Орлик склав «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», уклав зі старшиною та запорожцями угоду – документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика – так звана «Бендерська конституція», яку інколи вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Московії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 році.

ООН – міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 року на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об’єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки й розвиток співробітництва між країнами світу. 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут ООН. Україна серед перших держав підписала цей документ і ввійшла до групи засновників організації. У 1971 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій вона рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято. Традиційно в цей день у всьому світі проводяться зустрічі, дискусії та виставки, присвячені цілям Організації та її досягненням. За словами Генерального секретаря, в будь-якому куточку світу Організація Об’єднаних Націй є живим втіленням надії. Організація Об’єднаних Націй живе в серці і свідомості кожного громадянина як організація, здатна покласти край насильству і укоренити терпимість, сприяти розвитку і забезпечити рівність, захистити права людини і зменшити масштаби бідності. Працюючи на повну силу, Організація Об’єднаних Націй може сприяти здійсненню цих високих сподівань людства, а святкування Дня Організації Об’єднаних Націй є ствердженням нашої віри в ці сподівання. Традиційно в День Організації Об'єднаних Націй в залі Генеральної Асамблеї проводиться міжнародний концерт. Іноді влаштовуються спеціальні заходи, на яких Організація Об'єднаних Націй за допомогою електронних засобів комунікації зв'язується з різними містами світу.

Покрова Пресвятої Богородиці – християнське і народне свято, що відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. З 2014 року указом Президента України на свято Покрови призначено День захисника України. Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрієві Боголюбському, який і збудував Покровську церкву на річці Нерль біля свого заміського замку Боголюбове. Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Згідно з переказами та легендами саме на Покрову запорізькі козаки вирушали на зимівлю по своїх хуторах та зимівниках. На Січі залишалася тільки стала залога із січовиків, які нічого, крім власної зброї не мали та інших козаків, що по різних причинах залишалися в своїх куренях. А оскільки в ті часи основним календарем були церковні празники (свята) – то і маємо козацьке свято на Покрову. Існувала прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядах. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». Закінчувався сезон сватання та весілль за два тижні до Пилипівського посту.

10 жовтня 2017 р. виповнюється 70 років від дня народження Н.М. Матвієнко української співачки, Народної артистки України, Героя України. Співачка Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині. У 1968 р. Ніна стає солісткою хору імені Григорія Верьовки. Саме в ньому і відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави – перемога на Всеукраїнському конкурсі «Молоді голоси» (1978 р.), Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по життю» (1979 р.), Всесвітньому конкурсі фольклорних пісень (Братислава, 1979 р.), ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Москва, 1985 р.). З 1968 р. Ніна Матвієнко разом з Марією Миколайчук та Валентиною Ковальською виступає у складі вокального тріо акапельного співу «Золоті ключі», а у 1991 р. стає солісткою камерного оркестру «Київська камерата». У 1978 р., за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність Ніні Матвієнко присвоєно звання Заслуженої артистки України. А вже 1985 р. Ніна Матвієнко стає Народною артисткою України. У 2006 році отримала почесне звання – «Герой України». У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності. Для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець та ін. Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»). У 1984 році брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». У 1988 році був знятий відеофільм за її участю «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997), а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998).

5 жовтня 2017 р. виповнюється 130 років від дня народження О.Н. Синявського – видатного українського мовознавця. Синявський Олекса Наумович народився 5 жовтня 1887 р., у селі Андріївка, Запорізької області. Видатний український мовознавець і педагог. Закінчив Харківський університет (1916). За написання листівок революційного змісту в 1914 р. заарештований поліцією і висланий з Харкова на два роки. Був членом «Харківської шкільної громади». Професор Харківського Інституту народної освіти (1920–1928), керував у ньому секцією української мови науково-дослідної кафедри мовознавства імені О. О. Потебні. Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925–1928 відредагував його кінцевий варіант). Працював членом-редактором Комісія для складання словника української живої мови ВУАН. Голова Діалектологічної комісії ВУАН (1928–1930). Завідував відділом діалектології Інституту мовознавства ВУАН (1930–1936), де розробляв, зокрема, тему «Методологія соціальної діалектології». Одночасно – професор Київського університету й Київського педінституту (1932–1937). Автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови, підручників для шкіл, вишів і самоосвіти. 1937 р. безпідставно заарештований органами НКВС. Страчений 24 жовтня 1937 р. в Києві. Реабілітований у 1957 році. Ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка. Його перу належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови. Книжка «Норми української літературної мови» (1931) стала вдалим синтезом як досліджень самого автора, так і тогочасних дискусій, що точилися довкола внормування української мови. Головним критерієм нормування для О. Синявського були внутрішні закони української мови. Праця мала на меті допомогти українцям вміло послуговуватися всім розмаїттям граматичних і стильових ресурсів рідної мови.

Одесит, який не писав моря, Киріак Костанді народився 3 жовтня 1852 р. в селі Дофінівка (Одеський повіт, Херсонська губернія). За роки свого життя Костанді написав сотні картин і етюдів, які зберігаються у таких музеях, як Національний художній музей України, Одеський художній музей, Миколаївський обласний художній музей імені В. Верещагіна тощо. Його учнями були десятки відомих художників. Зокрема, Заслужені діячі мистецтв РРФСР Ісаак Бродський та Петро Васильєв, відомі живописці Павло Волокидін та Теофіл Фраєрман, народний художник СРСР Олексій Шовкуненко. Сюжети картин К. Костанді не складні: одеські краєвиди, монастирі, родина. Він навчався в Академії у П.П. Чистякова (1874–1882 рр.). Наприкінці 1883 року Костанді закінчив свою першу картину «У хворого товариша». На картині зображено важко хворого художника Козьму Кудрявцева та його друзів-відвідувачів – художників Миколу Дубовського (сидить біля ліжка) й Олексія Афанасьєва, що стоїть біля етажерки. На картині «Бузок» зображено Великий Фонтан, монастир біля дачі художника. Буяє весна чистими, ніжними відтінками квітів, п’янить хмелем бузкових пахощів, тільки темною плямою здається самотній чернець. Це знайомий Киріака Костянтиновича Василь Алексєєв, охоплений роздумами. Він має талант художника, любить малювати, любить красу життя. Чернець вагається, але він зважиться на зміни і стане учнем Костанді. Костанді був одним із засновників Одеського музею мистецтв (1898–1899) та його директором від 1917 р. Багато років викладав в Одеському художньому училищі. У 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі був відзначений срібною медаллю. У 1907 р. «за популярність на художньому поприщі» удостоєний гідного звання академіка. Помер 31 жовтня 1921 р. в Одесі.