Головна

Структура / Відділи / Бібліотека ХНТУ / Календар знаменних та пам'ятних дат

Календар знаменних та пам'ятних дат

З Новим роком та Різдвом Христовим!

Шановні викладачі, співробітники, аспіранти і студенти!

Колектив бібліотеки ХНТУ вітає Вас з наступаючим Новим роком та Різдвом!

Бажаємо Вам щастя, здоров’я, гарного настрою, професійних досягнень, родинного тепла і затишку, злагоди та процвітання, здійснення мрій та задумів!

Нехай у Вашому житті панує гармонія та вдача!

День подарунків

День подарунків (англ. Boxing Day) – свято, що відзначається у Великобританії і в ряді країн Британської співдружності націй: Австралії, Новій Зеландії, Канаді та ін. «День подарунків» відзначається у цих країнах щорічно 26 грудня. Дане свято невід’ємно пов’язувалося з християнськими традиціями і відзначалося на другий день після Різдва. Як правило, дарувати благодійні подарунки мали можливість найбільш забезпечені верстви суспільства: господарі підприємств, аристократи, купці і комерсанти. Подарунки дарували підлеглим, слугам, робітникам і прикажчикам, загалом всіх тим, хто, на думку заможних людей, не міг собі багато чого дозволити. У цьому виявлялася частина практичної реалізації загальнохристиянських цінностей, які сповідалися Церквою і були притаманні світському прошарку суспільства. З часом ця традиція поширилася і на інші верстви населення, була підхоплена і розповсюдилася по всьому світу. У Біблії, в Діяннях Святих Апостолів, глава 20, вірш 35 написані слова самого Ісуса Христа, який підкреслював, що блаженніше давати, ніж брати. Дарувати подарунки не тільки приємно, в цьому закладено сенс нашого життя. До вибору подарунка необхідно поставитися з особливою увагою. Дуже бажано врахувати загальний настрій святкової атмосфери. Зовсім не обов’язково дарувати дорогі подарунки, адже головне увага і турбота. Подарунок, який ви виберете, нехай буде несподіваним сюрпризом, у чомусь корисним або просто приємним, головне, щоб він був від чистого серця.

Олесь Павлович Бердник

25 грудня 2017 року виповнюється 90 років від дня народження О.П. Бердника – українського письменника, життя якого пов’язане з Херсонщиною. Олександр Павлович (Олесь) Бердник – український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч, народився в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Він автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінської групи (УГГ). Провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка». Учасник 2-ї світової війни (1943–1945), був поранений, коли воював у лавах Радянської армії, демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, в 1946–1949 рр.– театральну студію при театрі імені І.Франка (м. Київ). Олесь Павлович став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 р. вийшло близько 20 його фантастичних романів і повістей: «Камертон Дажбога», Лабіринт Мінотавра», «Пітьма вогнища не розпалює», «Покривало Ізіди», «Діти безмежжя», «Серце матіоли» та ін. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології. У 1987 Бердник заснував громадську організацію «Ноосферний фронт «Зоряний ключ»», мета якої – збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації. 16 грудня 1989 обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода». 18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області. У 2004 р. видано тритомник його творів.

День народження кросворду

Ось уже 100 років люди розгадують кросворди... Кросворд став незмінним супутником періодичних видань. Деякі з них помітили зв’язок між публікацією кросвордів і зростанням тиражів і стали спеціалізуватися саме на хрестословах. Вони тренують пам'ять, відточують кмітливість, підвищують грамотність, вчать працювати з довідковою літературою. Ідеальний спосіб одночасно поглибити знання та скоротати час в дорозі. Усе це – про кросворд, з англійської – перетин слів. Праобраз кросворда було знайдено під час розкопок Помпеїв. Він датується 79-им роком нашої ери, коли відбулося виверження Везувію. У сучасному вигляді словесні головоломки з’явилися на початку XX століття. На звання їхньої батьківщини претендують одразу Велика Британія, Сполучені Штати і Південно-Африканська Республіка. Проте найвірогідніше батько вордкросу (саме так він спочатку називався) – журналіст Артур Уїнн. Він виконував завдання редактора газети – розробляв сімейну забаву до різдвяних свят. «Магічні квадрати» — так називав свої загадки його дідусь — підказали журналістові ідею: розташувати відповіді на питання горизонтально та вертикально, аби вони доповнювали одне одного і назвав нову головоломку "cross-word puzzle". Уїнн втілив цю ідею у життя і став винахідником улюбленої розваги мільйонів дітей та дорослих. Саме її модифікацією потішив читачів недільний додаток до газети New York World 21 грудня 1913 року. Успіх новинка мала приголомшливий: читачі засипали редакцію листами. Згодом почали видаватися збірки кросвордів по всьому світові. Перші кросворди розгадувати було досить складно – чимало часу забирав пошук слів в енциклопедіях. Тоді на виручку прийшли довідники кросвордиста. Прогрес не стоїть на місці: відтепер хрестівки (а це український варіант назви) можна розгадувати в Інтернеті й мобільному телефоні. При цьому користуватися електронними довідниками, що самі пропонують можливі відповіді. А ще стало значно простіше складати кросворди: існують спеціальні комп’ютерні програми, завдяки яким навіть школяр може відчути себе справжнім кросвордистом. Словохрестя вийшли далеко за межі чорно-білих клітинок. Окрім загальних, є тематичні кросворди: для дітей, жінок, автомобілістів, любителів тварин, знавців окремих галузей науки. Лікарі вважають: головоломки лікують від стресу та сприяють збереженню світлого розуму до глибокої старості. Якщо людина справляється із кросвордом, то отримує такий само заряд оптимізму, який дарує п'ять хвилин сміху. Тож обирайте собі кросворд по силах, отримуйте задоволення від процесу та будьте оптимістами!

А Ти любиш розгадувати кросворди так само, як і я?..

День Святого Миколая

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі – День Миколи, Зимовий Миколай) – це день святкування та вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Ті церкви, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято 19 грудня за новим стилем (у 20-21 століттях), а ті, що дотримуються григоріанського календаря – 6 грудня. За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників. В пам'ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним. За давньою українською традицією, старші господарі села на свято збиралися, щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села. Дітям цього дня дарувалося особливе печиво – миколайчики. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На Поділлі цього дня чекали «показника» – чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. На Київщині ґазда, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!» До дня Миколая прийнято віддавати борги. Українська приказка говорить: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Серед прикмет, що пов'язані з цим днем: великий іній – на врожай хліба. Якщо ж 19 грудня йде дощ – гарно вродить озимина. Мороз цього дня означав великий врожай хліба й городини. у Львові, традиційно саме 19 грудня, на Миколая, відкривають різдвяну ялинку.

Микола Гурович Куліш

18 грудня 2017 року виповнюється 125 років від дня народження М.Г. Куліша – уродженця смт. Чаплинка Херсонської області, українського письменника, режисера, драматурга, громадського діяча, газетяра і редактора, діяча української освіти, педагога. Микола Куліш став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва XX-го і XXI століть. Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя – 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923-1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першого («На рыбной ловле») та останнього («Такі») твору були вилучені у письменника під час арешту, і тому вважаються втраченими. Перші п'єси «97» (1924), «Комуна в степах» (1925) переважно реалістично-побутового характеру; комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси; «Зона» (1926) – гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія «Отак загинув Гуска» (1925) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс – облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. «Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил – комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп). У 1930-х рр. Куліш написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай, село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори Куліша гостро критикувала офіційна критика. Більшість його творів були поставлені на сцені театру «Березіль» Л. Курбаса. За творами письменника знято телефільми: «Закут», «Мина Мазайло», «Народний Малахій». Йому присвячено стрічки: «Микола Куліш» (1970), «Микола Куліш» (1991), документальні кінокартини «Пастка», «Тягар мовчання» (1991). У Херсоні його ім’я носить Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр.

Міжнародний день чаю

Міжнародний день чаю (англ. International Tea Day) – неофіційне свято, яке відзначається щорічно 15 грудня з ініціативи Центру Освіти та Спілкування. Міжнародний день чаю – порівняно молоде свято. Це свято почали відзначати після обговорення на всесвітніх громадських форумах (англ. World Social Forum) в індійському Мумбаї і бразильському Порту-Алегрі (в особі Центру Освіти та Спілкування (англ. Centre for Education and Communication)), у 2004 і 2005 рр. Дата 15 грудня стала називатися «Міжнародний день чаю». Метою проведення «Міжнародного дня чаю» було заявлено привернення уваги суспільства і політиків до проблем продажу чаю, положення працівників чайних виробництв, складнощів, що виникають в невеликих виробників в боротьбі з великими корпораціями, а також популяризація цього напою у світі. Мабуть, тому, що цілі свята несуть значну соціальну і економічну складову, дата пала на 15 грудня, що прозоро вказує, що чайна галузь змушена боротися з безліччю проблем, які потрібно вирішувати зараз, щоб це не призвело до події, аналогічній тій, що відбулася 16 грудня 1773 р. («Бостонське чаювання», що призвело до американської війни за незалежність). Також 15 грудня було прийнято «Світову Декларацію Прав працівників чайної індустрії». Найбільш широко святкування «Міжнародного дня чаю» проходить в Індії і Шрі-Ланці, однак і такі країни, як Бангладеш, Непал, В'єтнам, Індонезія, Кенія, Малайзія, Уганда і Танзанія, будучи провідними світовими сільгоспвиробниками чаю, не залишаються байдужими до цього свята.

День прав людини

У 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала всім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році було прийнято Загальну декларацію прав людини. У цьому документі задекларовано наступні принципи : рівність людей - усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства і работоргівлі; рівність усіх перед законом; презумпція невинності та заборона зворотньої сили закону; право на свободу пересувань; право на громадянство; право на працю тощо. Також було створено ріхноманітні установи та посади для більш об'єктивного дотримання прав людини - Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини.

Міжнародний день інвалідів

Щороку 3 грудня у світі відзначається Міжнародний день інвалідів, який проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя. Міжнародний день інвалідів акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі інвалідів у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей особливими потребами. У світі налічується понад 1 мільярд людей з інвалідністю, що приблизно становить 15% населення усього світу. Поширеність інвалідності є більш високою в країнах з низьким рівнем доходів і збільшується через старіння населення та глобальне збільшення хронічних хвороб. Як і інші соціально пригноблені категорії, інваліди об'єднуються в первинні організації для того, щоб виражати свої погляди, вимагати дотримання своїх громадських прав. Як правило, цього дня проводяться різноманітні форуми, публічні дискусії, у ході яких окреслюються тенденції, шляхи та засоби, якими інваліди та їхні родини можуть досягти духовної та матеріальної незалежності в житті. У цей День всі повинні долучитися до цієї міжнародної ініціативи. Захищаючи гідність інвалідів, ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Поширення епідемії ВІЛ-інфекції продовжує залишатися об’єктивною загрозою національного масштабу та негативно впливати на репродуктивний потенціал населення багатьох країн світу, в тому числі і України. За більш ніж 30-річну історію хвороби ВІЛ уразив понад 55 млн осіб, з них майже 22 млн дорослих та 4,5 млн дітей вже померли. Досі ми залишаємося лідерами в Європі за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, майже 1 % населення України інфіковано ВІЛ. У травні 1988 року Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла резолюцію, в якій 1 грудня офіційно оголошено Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. За час, що минув, 1 грудня стало однією із визначних дат, яка щороку відзначається по всьому світу. У цей день поширюється інформація про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе глобальна епідемія «чуми ХХ-ого», а нині вже і «ХХI-ого століття». Проте загальновизнаним є факт, що офіційні дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема, дійсної кількості людей, інфікованих ВІЛ. Вони лише надають інформацію про осіб, які були обстежені на наявність ВІЛ. Значно більша кількість українців можуть бути інфікованими, але не знати про свій ВІЛ-статус. На сьогодні ВІЛ-інфекція вражає найбільш працездатну і репродуктивну частину населення, що дуже скоро може призвести до посилення і загострення негативних демографічних і соціально-економічних тенденцій. Зростання пристрасті молодого покоління до наркотичних препаратів, зниження морально-етичних норм в сексуальному житті ще більше обтяжують песимістичний прогноз, оскільки обидва ці фактори здатні різко посилити природний хід епідемічного процесу ВІЛ-інфекції. Для всіх без виключення, важливо пам’ятати, що передача ВІЛ здійснюється наступними механізмами: статевим, парентеральним (через кров) та вертикальним (від інфікованої вагітної до дитини). Джерелом ВІЛ-інфекції є інфікована людина, яка знаходиться в будь-якій стадії хвороби, в тому числі, і в період інкубації. Вірус імунодефіциту людини може знаходитися у всіх біологічних рідинах (кров, сперма, вагінальний секрет, грудне молоко, слина, сльози, піт та інші), долає трансплацентарний бар’єр. Однак вміст вірусних часток в біологічних рідинах неоднаковий, що і визначає їх відмінне епідеміологічне значення. У крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці ВІЛ-інфікованих знаходиться достатня кількість вірусу для інфікування сторонньої особи, а от слина, сльози, сеча не несуть жодної небезпеки для оточуючих. Важливо знати, що особливість ВІЛ-інфекції полягає в тому, що це захворювання може роками не проявлятись жодними клінічними симптомами. Зважаючи на те, що пізнє звернення до лікаря значно зменшує вірогідність збереження здоров’я та продовження повноцінного життя людини з ВІЛ, ми радимо кожному, хто мав хоча б найменший ризик інфікуватися – обстежитись на ВІЛ. Загальновідомо, що для цієї недуги немає «авторитетів», тому кожний з нас має бути обережним та дотримуватись простих правил для виключення усіх можливих варіантів зараження на ВІЛ!

День пам’яті жерт голодомору та політичних репресій

Запроваджений згідно з указом Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 року та № 431/2007 від 21 травня 2007як «День пам'яті жертв голодоморів». У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму. Голодомор 1932–1933рр. – масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Ще не так давно про Голодомор в Україні згадувати не можна було. Запитай своїх батьків, що чули вони про страшний голод 1932–1933рр. в часи своєї юності? Запитай у батьків своїх батьків, чи могли вони відкрито пом’янути невинних жертв на громадському зібранні? Нам забороняли пам’ятати. Бо передана поколіннями пам'ять починає ставити питання, а знайдена відповідь – вимагає дії. Сьогодні пам’ятати простіше, ніж українцям попередніх поколінь. І діяти – також. Це завдяки тому, що у складніші часи наші попередники, не зважаючи на небезпеки, утиски і ризики, пам’ятали : спочатку потайки, пошепки, але чимраз голосніше і відважніше. Логіка очевидна : якщо тобі байдуже, якщо ти полінуєшся прийти і запалити свічку пам’яті, чи хоча б поставити її у себе у вікні в День пам’яті жертв голодомору – це буде мовчазна згода з тим, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб витерти його з пам’яті і тим самим – витерти з історії цілий народ. То ти з ким? День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на 4-ту суботу листопада. Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні.

День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи – свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005-2011 роках, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи. Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

17 ноября — День международной солидарности студентов.

16 ноября 1939 года в оккупированной нацистами Чехии пражские студенты и их преподаватели вышли на демонстрацию, чтобы отметить годовщину образования Чехословацкого государства. Войска оккупантов разогнали демонстрацию, при этом был застрелен студент медицинского факультета Ян Оплетал, похороны которого переросли в акцию протеста. Десятки демонстрантов были арестованы. 17 ноября рано утром немцы окружили студенческие общежития. Более 1200 студентов были арестованы и заключены в концлагерь. Девятерых студентов и активистов студенческого движения казнили в тюрьме. Международный день студентов (International Students' Day) установлен 17 ноября 1946 года на Всемирном конгрессе студентов, состоявшемся в Праге, в память о чешских студентах-патриотах.

Міжнародний день толерантності

Міжнародний день толерантності відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так назвемо «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. За прикладами далеко не потрібно ходити. І сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність – це ознака нашого життя. Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй.

Астрід Ліндґрен

14 листопада 2017 року виповнюється 110 років від дня народження Астрід Ліндгрен – шведської письменниці. Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд. Її батько займався сільськими справами на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Працювала секретаркою в Королівському товаристві автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен – її майбутній чоловік. Астрід Ліндґрен мала веселу вдачу, багату уяву, хист до жартів і до цікавих оповідей. Астрід Ліндгрен написала повість «У Бріт-Марі легшає на серці», подала рукопис на конкурс, і він отримав другу премію. Так у шведській літературі з'явилося нове ім'я – Астрід Ліндґрен. Астрід Ліндгрен створила за своє життя понад сорок повістей і стільки ж так званих «Книжок-малюнків», де тексту менше, ніж ілюстрацій, — ці книжки призначені для найменших читачів. Твори її можна поділити на дві групи. Одна – повісті з казковим сюжетом або такі, де дія відбувається у світі, створеному уявою їхніх героїв, як та ж «Пеппі Довга панчоха», чи «Малий і Карлсон, що живе на даху», чи «Міо, мій Міо», чи «Брати Лев'яче Серце». Друга – реалістичні твори, такі як «Расмус-волоцюга» або три повісті про Калле Блюмквіста. Це пригодницькі твори. їхні герої – звичайні діти з малого містечка, веселі, дотепні, винахідливі, часом здатні на нерозважні вчинки, але й спроможні стати в обороні справедливості проти підступів і навіть злочинів. У 1958 році Астрід Ліндгрен нагородили медаллю Ганса Крістіана Андерсена, яку називають Нобелівською премією в дитячій літературі. У 1969 році письменниця отримала Шведську державну премію з літератури та багато інших. Астрід Ліндґрен померла 28 січня 2002 року в 94-літньому віці.