Резолюція за результатами проведення Форуму

представників навчальних закладів та громадськістю м. Херсон

м. Херсон « 03 » березня 2016 р.

З метою успішного розвитку освіти і науки, за результатами обговорення Проекту Закону «Про освіту», учасники форуму ухвалили резолюцію та при доопрацюванні Проекту Закону України «Про освіту» реалізувати наступні стратегічні заходи:

1. Протягом 2016 року розробити програму підвищення престижу української освіти, націлену на припинення тенденції відтоку обдарованої молоді з України та збільшення зацікавленості іноземних абітурієнтів в отриманні освіти в нашій державі.
2. При формуванні державного замовлення на 2016 рік збільшити обсяги на підготовку фахівців за фізико-математичним та інженерними спеціальностями, не менше ніж:

- у сфері інженерії – на 30%,

- математики – на 20%,

- фізики – на 50%.

1. Затвердити паспорти бюджетних програм ВНЗ.
2. Скасувати «автоматизовану процедуру вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності» для групи інженерних напрямів підготовки фахівців, орієнтованих на базові галузі економіки України (енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, переробна і добувна промисловості). Це дозволить технічним навчальним закладам повернутися до активної профорієнтаційної роботи зі школярами і не допустити наступних суттєвих утрат студентів на перший курс у 2016 році (корупція в цьому випадку виключається, оскільки за відсутності конкурсу на вказані напрями підготовки не абітурієнти, а ВНЗ, мають докласти значних зусиль для набору на перший курс).
3. Переглянути обґрунтованість збільшення втричі ДП «Інфоресурс» розмірів оплати вишами за користування ЄДЕБО та повернутися до їх розмірів станом на 01 січня 2015 року. Розглянути можливість упровадження альтернативних баз даних, доступніших і більш практичних у застосуваннях.
4. Унести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо повернення видатків на фінансування підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах із Державного бюджету та припинення передачі з державної власності в комунальну відповідних установ, закладів та організацій професійно-технічної освіти.
5. Розробити та прийняти Закон України «Про професійно-технічну освіту».
6. Переглянути запропонований Міністерством освіти і науки України проект реформи системи фінансування вищої освіти і передбачити в ньому нову модель фінансування освіти як за рахунок державних кошті, так і шляхом залучення кредитних коштів, наданих під гарантії держави.
7. Забезпечити виконання вимог Закону України «Про вищу освіту» щодо створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

10. Розробити механізм освітніх вимірювань як засобу опосередкованого управляння навчальними закладами та складення відповідних рейтингів ВНЗ.

11. Підготувати та внести відповідні зміни до законодавства щодо розподілу системи фінансування освітньої сфери на дві складові: соціальні (соціальні стипендії, харчування, утримання гуртожитків) та безпосередньо освітню (академічні стипендії, оплата праці викладачів, утримання навчальних корпусів, розробка навчальних програм і планів). На основі цього здійснити перерозрахунок бюджетних витрат на користь сфери освіти, необхідних для її розвитку.

12. Передбачити кошти для проведення різних рівнів Всеукраїнських шкільних олімпіад та конкурсів Малої академії наук.

13. Передбачити передачу до закладів освіти (або до профспілки) 20-30% від коштів соціального страхування на санаторно-курортне лікування працівників освіти.

14. Запровадити нову економічну і фінансову систему дошкільної, шкільної, позашкільної та професійно-технічної освіти.

15. Запровадити новий механізм установлення вартості освітньої послуги , сформувавши «освітній кошик » на одного учня (одного вихованця) на рівні вимог сьогодення.

16. Передбачити можливість існування державно-приватного партнерства в системі державної та комунальної власності дошкільних, шкільних, позашкільних та професійно-технічних закладів.

17. Для забезпечення ефективного функціонування автономії державних та комунальних освітніх закладів дати право керівнику, після узгодження з відповідним колегіальним органом, переплановувати кошти по економічним кодам, виділених на різноманітні потреби закладу.

18. Передбачити збільшення фінансування на гурткову та позакласну роботу в загальноосвітніх навчальних закладах.

19. Протягом 2016 – 2017 років підняти заробітну плату педагогічних працівників до рівня середньої зарплати в промисловості.

20. При внесенні змін стосовно відокремлення старшої школи передбачити перехідний період для врахування особистих інтересів батьків та їх дітей, які навчаються в різних типах освітніх закладів. Залишити в структурі середньої освіти гімназії, спеціалізовані школи, навчально-виховні комплекси.

21. Передбачити механізм обмеження кількості навчальних предметів у профільних класах.

22. Для здійснення стратегічних змін в галузі створити в регіонах пілотні проекти (дослідно-експериментальні заклади) з апробації нових робочих навчальних планів та інших новацій, які передбачаються запроваджуватися в освіті.

23. Запровадити зовнішнє незалежне оцінювання після 9-го класу як інструменту вимірювання знань та критерію для прийняття рішення стосовно подальшого навчання в старшій школі.

Виступ народного депутата України VІІІ скликання, першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Співаковського О.В.

Програма дій

“Як зберегти людський капітал України”

На сьогоднішній день поряд з тривалою агресією Російської Федерації на сході нашої держави, анексією Криму та скрутним станом української економіки, ми зіштовхнулись з ситуацією, коли великі загрози виникли для нашої системи освіти. Деякі з цих загроз існували і раніше. Але багато з них з’явилися саме зараз, у ході так званого «реформування» системи освіти, яке часто зводиться до репресивних, насильницьких чи просто неефективних дій.

Окреслюючи коло існуючих проблем і суттєвих прогалин, хочу відзначити, на мій погляд, найважливіші:

1. Зростає тенденція відтоку обдарованої молоді з України на навчання до закордонних вищих навчальних закладів. Невтішна статистика з цього приводу показує, що протягом останніх семи років кількість українських абітурієнтів у польських вишах збільшилась у 10 разів і становить понад 20 тисяч осіб за програмами повного циклу навчання. Вочевидь у Польщі існує програма захисту своєї системи освіти, яка, на жаль, реалізується за рахунок українських абітурієнтів. У нас же до цих пір не здійснюється жодних заходів щодо захисту нашої освіти в ситуації демографічної кризи, яка зачіпає не лише Україну, але й інші країни Європи.

2. Абітурієнти інших країн б могли здобувати вищу освіту в Україні, і у нас завжди були хороші передумови для цього. Але відсутність загальнонаціональної програми популяризації навчання в Україні спричинила суттєвий відтік абітурієнтів з інших країн: за наявними даними у 2014 році в Україні навчалось 69, 9 тис. іноземних студентів, а у 2015 р. – їх було лише 63,2 тис. Якщо ця тенденція буде зберігатися, небезпечні наслідки її ми всі скоро відчуємо на собі.

3. Продовжується послідовна політика зменшення державного замовлення на стратегічно важливі фізико-математичні та інженерні спеціальності. Так, набір студентів на перший курс університетів України у 2015 році зменшено:

в сфері інженерії на 30%,

математики на 20 %,

фізики – майже на 50%.

Причиною цього виступило запровадження Міністерством освіти і науки так званої “автоматизованої процедури вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності”. Така система повністю розірвала взаємодію загальноосвітніх шкіл і університетів та унеможливила останніх здійснювати профорієнтаційну роботу з школярами. Про втрати, які ми маємо на основі цього, свідчить, зокрема, те, що в 2015 році лише в НТУУ “КПІ” прийом був зменшений на 700 осіб. Це призвело до скорочення 68 викладачів інженерних кафедр провідного інженерно-технічного університету країни. При тому, що цей університет лише на 75% задовольняє замовлення на фахівців базових галузей промисловості України (енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, переробна і добувна промисловості). Все це закладає на майбутнє надзвичайно серйозну проблему системного характеру для економіки і безпеки держави.

4. Окремо вважаю за необхідне зупинитись на факторі зовнішнього незалежного оцінювання та його впливі на розвиток системи освіти в Україні.

Насамперед я хочу зазначити, що моя позиція полягає у цілковитій підтримці ЗНО, але саме як інструментарію вимірювання знань, а не як засобу політичного регулювання становища абітурієнтів та вищих навчальних закладів. ЗНО не може бути єдиним критерієм для прийняття рішення щодо зарахування абітурієнта до навчального закладу. Хоча фактично воно таким стало завдяки політиці Міністерства освіти і науки.

У 2015 році ЗНО стало засобом відсікання потенційних студентів від вищої освіти, що здійснювалося руками недалекоглядних державних посадовців. У цьому році також існує реальна загроза перетворення ЗНО у засіб знищення підготовки фахівців, особливо за фізико-математичними та інженерними спеціальностями,

5. Міносвіти всупереч діючому законодавству створило практично монопольну систему управління питаннями забезпечення якості освіти, які, за новим Законом «Про вищу освіту» не належать до сфери його компетенції. Фактично на урядовому рівні здійснюється саботування створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке повинно було запрацювати ще з 1 вересня 2015 року. Це при тому, що потреба в такому Агентстві дуже відчутна.

6. Шляхом використання сформованих раніше непрозорих схем продовжується політика примусового збору коштів для функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО), забезпечення діяльності якої перебуває в монопольному віданні ДП “Інфоресурс”.

Власником майнових прав на комп’ютерні програми, на платформі яких функціонує ЄДБО, є фізична особа, якій ДП “Інфоресурс” сплачує роялті відповідно до укладених договорів з 1 листопада 2013 року. За результатами проведеного Рахунковою палатою аналізу встановлено, що обсяг перерахованих коштів протягом 2013-2015 років до ДП “Інфоресурс” від всіх ВНЗ І-IV рівнів акредитації становить близько 51,52 млн. гривень. До того ж у 2016 році ДП “Інфоресурс” без жодного на те обґрунтування здійснило збільшення розміру оплати вишами за користування ЄДЕБО з 0,63 грн. до 1,80 грн., що зумовило збільшення втричі витрати вищих навчальних закладів.

Система роботи ЄДЕБО дуже непрозора і незрозуміла, але фактично вся освіта України потрапила в залежність від роботи цієї системи. ЄДЕБО стала монопольним ресурсом для збагачення окремих людей, і вихід з цієї ситуації ніхто з уповноважених сьогодні посадовців не шукає.

7. У 2015 році практично провалено програму “Шкільний автобус” та не забезпечено шкільними підручниками учнів 4 – 7 класів. Не зважаючи на широко розрекламовану МОН акцію про конкурсний відбір підручників, вчителі та батьки практично позбавлені вибору саме того підручника, який їм потрібен. Тобто так, як і раніше, вони вимушені користуватись тими підручниками, які забезпечить МОН. Тільки тепер ще й з затримкою доставки.

8. На жаль ми маємо ситуацію неспроможності Міністерства освіти і науки забезпечити виконання базових законів і захистити інтереси освітянської спільноти при прийнятті нових законів. Без жодних зауважень МОН погодило проект Закону України “Про державний бюджет на 2016 рік” та пов’язані з ним закони, що призвело до суттєвого урізання витрат на систему освіти і науки в Україні. Це призвело до того, що нещодавно ухвалений Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, яким передбачалось фінансування наукової сфери на рівні 1,7 % ВВП, був нівельований, оскільки нормами бюджетного закону фінансування науки було визначене лише у обсязі 0,3 % ВВП.

Іншим фактом, що підтверджує відсутність зацікавленості МОН у підтримці освітніх інтересів, є фактичне знищення системи професійно-технічної освіти України. Воно відбулось внаслідок передачі її фінансування з державного на місцеві бюджети. При цьому необхідно зауважити, що у нещодавно поданому проекті Закону “Про професійну освіту” як головне джерело фінансування закладів професійної освіти визначалася освітня субвенція з державного бюджету. Але практично через місяць, без жодних зауважень були погоджені бюджетні закони, згідно з якими це фінансування було перекладене на місцеві бюджети. Фактично мала бути здійснена передача професійно-технічних навчальних закладів у комунальну власність. Перед голосуванням за бюджетні закони особисто Міністр освіти і науки запевняв депутатів про те, що всі необхідні розрахунки проведені, і місцеві бюджети спроможні забезпечити належне фінансування професійно-технічної освіти. Але, як виявилось, це було далеким від реальності.

9. Не знаходить розуміння у суспільстві і спроба Міністерства освіти і науки терміново запровадити 12-річну середню шкільну освіту. Без відповідного обґрунтування та роз’яснювальної роботи у суспільстві такий проект приречений на поразку. Настирливість Міносвіти у “продавлюванні” цих нововведень в умовах, коли понад 70% батьків та педагогів не підтримують таку ініціативу, викликає обґрунтовані сумніви у професіоналізмі міністерського керівництва.

Без проведення пілотного проекту, який повинен включати затвердження нових навчальних планів, видання підручників та перепідготовку педагогічних працівників, а також без належного фінансово-економічного обґрунтування така реформа є неможливою.

Загалом, результати аналізу начебто реформаторських законопроектів, які подаються Міністерством на розгляд Верховної Ради України, свідчить про вкрай низький рівень їхньої підготовки. Очевидною є безсистемність у підходах до регулювання відповідного кола правовідносин. Через те такі законопроекти часто повертаються на доопрацювання. Наполегливі пропозиції сирих і непідготовлених законопроектів фактично забирають сили і час на їхнє обговорення як у членів профільного комітету Парламенту, так і у освітянської спільноти в цілому, а також провокують невдоволення і тривоги в суспільстві.

10. До тривожних сигналів слід віднести і те, що відбулося скорочення вчетверо фінансування на проведення Всеукраїнських шкільних олімпіад. Це завдає непоправної шкоди для виявлення талановитих учнів, а також їх мотивації до подальшого розвитку і навчання. І це за умови того, що видатки загального фонду Державного бюджету України, що спрямовані Міністерству освіти і науки України збільшено у 2016 році на 585, 5 млн. грн.

11. До цього часу не затверджено паспорти бюджетних програм вищих навчальних закладів, що призвело до затримки у виплаті стипендій та заробітних плат студентам та викладачам ВНЗ.

12. Викликає багато запитань також запланована МОН реформа системи фінансування вищої освіти. Відповідно до неї передбачається, що обсяг прийому на навчання до кожного ВНЗ значною мірою визначатиметься кількістю осіб, які на конкурсних засадах отримали право на здобуття вищої освіти за бюджетні кошти. Зазначене нововведення може викликати колапс всієї системи вищої освіти. За таких умов регіональні вищі навчальні заклади залишаться без місць державного замовлення. Їхнє існування буде поставлене під загрозу. Концентрація вступників в Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську зумовить демографічну, транспортну, житлову проблеми в інших регіонах України. Відсутність регіональних ВНЗ неодмінно призведе до зростання соціальної напруги. Відтік кадрового та людського персоналу, втрата робочих місць зумовить невдоволення в регіонах та створить підґрунтя для протестних настроїв та соціальної нестабільності.

Сьогодні, хоча це й сумно визнавати, але ми можемо спостерігати, як молодь десятками тисяч їде навчатися за кордон. І зовсім не для того, щоб потім повернутися в Україну. В Україні вже давно немає черг абітурієнтів для отримання математичної та інженерної освіти, природничих і точних наук. Ситуація може привести нас до того, що проблема зі вступом до вишів зникне взагалі, так як вже не буде бажаючих до них вступати. У той же час більш розвинені країни Європи користуються нагодою відновити свої заклади освіти в малих містах за рахунок української молоді.

З усього цього в цілому видно, що ми йдемо шляхом знищення фундаментальної складової національної освіти. Ті заходи, що вживаються для нібито «реформування освіти», призводять лише до погіршення ситуації. Можливо, вони були б ефективні вчора, але сьогодні вже ні. Світ змінився, а ми продовжуємо жити в полоні старих забобон.

Сьогодні є багато підстав говорити, що під гаслами «реформи освіти» заподіюються нищівні удари по і без того слабкому “освітньому фронту” України. Складається враження, що зусилля Міністерства освіти і науки направлені на реалізацію програми “Як знищити доступ молоді до національної освіти і систему освітніх закладів в Україні”.

З такою політикою не можна погодитись ніяк!

На противагу цьому я і мої однодумці вважаємо, що пріоритетом розвитку освіти та науки має бути Національна програма “Як зберегти людський капітал України”.

Визначаючи основні кроки, «дорожню карту» такої програми, я хотів би підкреслити, що реалізація їх неможлива без спільної участі всіх зацікавлених сторін у сфері освіти, у тому числі без політичної волі Міністерства освіти і науки.

З метою кардинального вирішення існуючих проблем та забезпечення поступального розвитку освіти і науки у нашій державі необхідно здійснити наступні стратегічні заходи:

1. Насамперед нам необхідно усвідомити необхідність зміни концептуальних підходів до самого поняття освітньої діяльності, позиціонуючи її не лише в якості суттєвого елементу соціальної політики, але й віднесення до економічної та інноваційної сфер політики держави.

Це переосмислення значення освіти у суспільному розвитку призведе до перегляду цілої низки існуючих правовідносин і особливо в частині фінансування освітньої діяльності.

Реалізація цього принципу дозволить внести необхідні зміни до законодавства щодо розділу фінансування освітньої сфери на дві головних складові:

на соціальну (соціальні стипендії, харчування, утримання гуртожитків);

та безпосередньо освітню (академічні стипендії, оплата праці викладачів, утримання навчальних корпусів, розробка навчальних програм та планів).

Таке розділення призведе до суттєвого скорочення обсягу коштів, що направлятимуться безпосередньо для здійснення освітньої діяльності.

Також ми маємо зрозуміти, що професійно-технічна та вища освіта, враховуючи її потужний інвестиційний потенціал, повинна знаходитись у зоні особливої уваги держави, та, як наслідок – відповідного базового фінансування саме з державного бюджету і можливості для залучення кредитних коштів під державні гарантії.

Такий підхід дозволить не лише зберегти існуючу систему підготовки кваліфікованих кадрів та розвитку освітньої і наукової діяльності, але й відкриє широкі можливості для розширення взаємодії з ринком праці та стимулювання недержавних інвестицій в українську освіту, як з боку вітчизняних роботодавців, так і наших закордонних партнерів.

При цьому вважається за необхідне змінити автоматизовану процедуру вступу до ВНЗ щодо інженерних напрямів підготовки фахівців, орієнтованих на базові галузі економіки України (енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, переробна і добувна промисловості), що дозволить технічним навчальним закладам повернутися до активної профорієнтаційної роботи з школярами та забезпечення набору студентів в 2016 році в необхідних для розвитку економіки обсягах.

Також є нагальна необхідність у суттєвому збільшенні державного замовлення на підготовку фахівців за фізико-математичними та інженерними спеціальностями, оскільки існуючий на сьогодні стан неминуче призведе до фактичного знищення цих напрямків, що матиме непоправні наслідки для розвитку нашої держави.

2. Протягом 2016 року розробити програму підвищення престижу української освіти, націлену на те, щоб припинити тенденцію відтоку обдарованої молоді з України та збільшення зацікавленості іноземних абітурієнтів в отриманні освіти у нашій державі.

3. При формуванні державного замовлення на 2016 рік збільшити обсяги на підготовку фахівців за фізико-математичними та інженерними спеціальностями не менше ніж:

в сфері інженерії на 30%,

математики на 20 %,

фізики – на 50%.

4. Відкласти впровадження 12-річної середньої освіти до проведення соціологічних опитувань ключових соціальних груп, здійснення необхідної роз’яснювальної роботи, підготовки належного фінансово-економічного обґрунтування та розробки відповідної концепції навчання.

5. До 10 березня 2015 року:

5.1. Забезпечити шкільними підручниками всіх учнів 4 – 7 класів та поінформувати про заходи щодо виконання програми “Шкільний автобус”;

5.2. Затвердити паспорти бюджетних програм вищих навчальних закладів.

6. До 20 березня 2016 року:

6.1. Скасувати “автоматизовану процедуру вступу до ВНЗ за принципом пріоритетності” для групи інженерних напрямів підготовки фахівців, орієнтованих на базові галузі економіки України (енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, переробна і добувна промисловості).

Це дозволить технічним навчальним закладам повернутися до активної профорієнтаційної роботи з школярами і не допустити наступних суттєвих втрат набору студентів на перший курс в 2016 році (корупція в цьому випадку виключається, оскільки, за відсутності конкурсу на вказані напрями підготовки, не абітурієнти, а ВНЗ мають докладати значних зусиль для набору на перший курс).

6.2. Повернути ЗНО притаманні йому функції саме як інструментарію вимірювання знань, а не як єдиного критерію для прийняття рішення щодо зарахування абітурієнтів. Забезпечити університету право самостійного вибору студента на правах законної університетської автономії.

6.3. Переглянути обґрунтованість збільшених втричі ДП “Інфоресурс” розмірів оплати вишами за користування ЄДЕБО та повернутись до їх розмірів станом на 1 січня 2015 року. Розглянути можливість впровадження альтернативних баз даних, доступніших і більш практичних у застосуванні.

6.4. Внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо повернення видатків на фінансування підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах з Державного бюджету та припинення передачі з державної власності у комунальну власність відповідних установ, закладів та організацій професійно-технічної освіти.

7. До 1 квітня 2016 року:

7.1. Переглянути запропонований Міністерством освіти і науки України проект реформи системи фінансування вищої освіти і передбачити в ньому нову модель фінансування освіти як за рахунок державних коштів, так і шляхом залучення кредитних коштів, наданих під гарантії держави.

7.2. Забезпечити виконання вимог Закону України “Про вищу освіту” щодо створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

8. До 1 квітня 2016 року:

Переглянути кошторис витрат в частині повернення фінансування на проведення Всеукраїнських шкільних олімпіад в обсязі, не меншому , ніж у минулому році.

9. До 1 травня 2016 року розробити механізми освітніх вимірювань, як засобу опосередкованого управління навчальними закладами та складення відповідних рейтингів вищих навчальних закладів.

10. До 1 червня 2016 року підготувати та внести необхідні зміни до законодавства щодо розподілу системи фінансування освітньої сфери на дві складові: соціальну (соціальні стипендії, харчування, утримання гуртожитків) та безпосередньо освітню (академічні стипендії, оплата праці викладачів, утримання навчальних корпусів, розробка навчальних програм та планів) складові. На основі цього здійснити перерозрахунок бюджетних витрат на користь сфери освіти, необхідних для її розвитку.

Шановні колеги! Дорогі друзі!

Ми всі розуміємо, що реформа, яка не передбачає програми сприяння та допомоги навчальним закладам, а лише направлена на посилення вимог і претензій до них, не є реформа. В умовах хронічного недофінансування, жорсткої зарегульованості, нестачі академічної і особливо фінансової автономії закладів освіти, подібне реформування може призвести лише до знищення існуючої освітньої інфраструктури. Цього не можна допустити. Цьому треба протидіяти колективно, колегіально і системно. Це наша спільна справа, яку нам потрібно довести до кінця.

Я вдячний всім колегам-освітянам Херсонщини, а також і інших регіонів країни, які у своїх зверненнях інформують нас, Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти про ситуацію на місцях. Це дозволяє нам розуміти те, що відбувається в освіті, краще відчувати проблеми і переживання людей. На сьогодні Міністерство освіти і науки має виразний пріоритет в здійсненні своєї політики, має більше можливостей і важелів впливу. Але в освітянської громади є свій погляд на цю політику. Наше завдання – перетворити цей погляд у конкретну програму дій і здійснити її так швидко, як тільки це буде можливо. З цим переможемо!

Дякую всім за увагу!