Михайло Старицький народився 2 (14) грудня 1840 р. в селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської області). У 1852 р. залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька – Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. Після навчання у Полтавській гімназії, в 1858 р. Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860 р., коли родина Лисенків переїздить до Києва, Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до Київського університету. Навчаючись там, обидва стали членами Київської (Старої) громади, яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями Михайлом Драгомановим, Петром Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них. У 1861 р. Старицький та Лисенко провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України Павла Чубинського. Пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі. Того ж року, повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. У 1862 р. одружився із молодшою на 9 років рідною сестрою троюрідного брата Миколи Лисенка Софією Віталіївною. 1865 р. закінчує навчання на правничому факультеті Київського університету. В 1871 р. оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком – вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). 5 (17) грудня 1872 р. в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (на вул. Фундуклеївська, 21) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві – «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановник опери – Михайло Старицький. У серпні 1883 р. Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Згаданий колектив у жовтні 1882 р. створив у Єлисаветграді Марко Кропивницький. Старицького запросили до театру передусім як мецената. Драматург, як відомо, продав свій маєток у Карлівці та майже всі виручені кошти потратив на потреби трупи. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. В 1895 р. митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості. Він створив низку власних поезій, які є золотим фондом літературної класики. Одним із кращих ліричних віршів є "Виклик" ("Ніч яка, Господи, місячна, зоряна"). В історію української літератури ввійшов як автор великих історичних повістей та романів. Його перу належать 7 романів, 6 повістей і кілька десятків оповідань та нарисів, написаних російською мовою. До найвизначніших належать трилогія "Перед бурей: Исторический роман из времен Хмельниччины", "Буря", "У пристани", в яких оспівана героїчна боротьба українського народу за своє визволення. Близькою до трилогії була повість "Оборона Буши". Твори "Молодость Мазепы", "Руина", "Последние орлы" ("Гайдамаки") відтворювали історичні події ІІ-ї пол. 17-18 ст. Соціальні проблеми знайшли своє відображення в романі "Разбойник Кармалюк". Значне місце у творчості займала драматургія. Найвідоміші його п’єси : "Не судилося", "У темряві", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Талан", "Маруся Богуславка", водевілі "Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка", "По-модньому" («За двома зайцями»), "Чарівний сон" та ін. Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.