Шарль П’єр Бодлер народився 9 квітня 1821 в Парижі в сім’ї сенатора. Коли Шарлю ще не було шести років, його батько, який був на 34 роки старший за свою дружину, помер. А мати вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, який згодом став генералом і з яким Бодлер не знайшов спільної мови. Після переїзду в Ліон, хлопчика віддали на навчання в пансіон (інтернат), суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка. Після його закінчення послідували роки навчання в Ліонському Королівському коледжі і Паризькому коледжі Святого Людовіка. Страждав нападами важкої меланхолії, вчився нерівно, дивуючи вчителів то старанністю і кмітливістю, то лінню і повної неуважністю. Студентські роки Шарля Бодлера були дуже буйними : він занурився в бурхливе життя розважальних закладів, вліз у борги і витрачав позичені гроші, заразився сифілісом і навіть пристрастився до наркотиків. Саме в цей час він і шокував своїх рідних заявою про те, що бажає присвятити своє життя літературі. У 1841 р. з великими зусиллями все-таки закінчивши освіту і склавши іспит на бакалавра права, молодий Шарль заявив : «Я не відчуваю покликання до чого б то не було». Щоб наставити сина на шлях істинний, батьки відправляють його в подорож до Індії. Правда, вже через декілька місяці, так і не допливши до місця призначення, Бодлер повернувся на батьківщину. Але ця коротка подорож знайшла відображення в творах поета. Незабаром після повернення Шарль, як повнолітній, вступив в право успадкування і почав дуже швидко і бездумно витрачати батьківські гроші. В артистичних колах він знайшов репутацію денді і бонвівана. В цей же час він познайомився з балериною Жанною Дюваль, креолкою з Гаїті, - зі своєю «Чорної Венерою», з якою не зміг розлучитися до самої смерті і яку обожнював. На думку ж матері, вона його «мучила, як тільки могла» і «витрясала з нього монети до останньої можливості». У низці скандалів він навіть намагався накласти на себе руки. У 1844 р. сім'я подала в суд позов на встановлення над сином опіки. Постановою суду управління спадщиною було передано матері, а сам Шарль з того моменту повинен був отримувати щомісячно лише невелику суму «на кишенькові витрати». Для нього це був удар. З цього часу Бодлер часто захоплювався «прибутковими проектами», відчував постійну потребу у грошах, провалюючись часом в справжню злидні. Але життя багатого ледаря дало свої плоди і стало початком творчого шляху Бодлера. Його перші вірші («Малабарська дівчина», «Дама креолка», «Дон Жуан у пеклі») були надруковані в журналі «Артист» за 1843-44 рр. За віршами пішов ряд статей, присвячених живопису Делакруа і Давида. А через кілька років в друк вийшли збірка «Штучний рай», що оповідала про вплив наркотиків на життя і творчість. У 1848 р. поет бере участь у повстанні Паризької комуни, стає співредактором демократичної газети. Цей період відзначений і містичною любов'ю поета до Едгара По, якого вважав своїм духовним братом. Майже 17 років життя Бодлер присвятив перекладу на французьку мову американського письменника, і досі вони вважаються неперевершеними. І все ж літературну долю Бодлера (як за життя, так і посмертно) визначила створена ним поетична збірка «Квіти зла», що стала предтечею французького символізму, модернізму та декадентства, ідею написання якої він виношував з 1846 р. Збірка стала предметом судового розгляду, тому що поезія була «непристойною, яка ображає суспільну мораль і гречність». В результаті - наклад заарештований, а поета і видавця засуджено до великого штрафу. Після цього песимізм Бодлера тільки посилився. Після розставання з Дюваль, він веде дивний і негожий спосіб життя, гарячково пише листи-сповіді, засипаючи ними матір-вдову. В повний голос заговорила хвороба (наслідок сифілісу). Зловживання наркотиками, алкоголем, його мучать постійні запаморочення, жар, безсоння, фізичні і психічні кризи. Він майже не в змозі писати і, втративши колишній лоск, одягнений чи не в ганчір'я, цілими вечорами блукає серед ошатного паризького натовпу або сидить в кутку літнього кафе. У 1865 р. Бодлер поїхав до Бельгії, де провів два з половиною роки, незважаючи на огиду до нудного бельгійського життя і на погіршення здоров’я. Свою недугу він описував так: «настає задуха, плутаються думки, виникає відчуття падіння, паморочиться голова, з'являються сильні головні болі, проступає холодний піт, настає непереборна апатія». Тим часом хвороба з кожним днем ​​погіршувала його стан, і вже через кілька тижнів Бодлер не міг формулювати думки, часто занурювався в прострацію, перестав залишати постіль. Його перевезли до Парижу і помістили в клініку для божевільних, в якій він через рік і помер 31 серпня 1867 року. Його поховали на кладовищі Монпарнас в одній могилі з ненависним йому вітчимом. А через 35 років на поперечному проспекті був встановлений кенотаф - єдиний на всьому кладовищі. Гроші на встановлення збирали його послідовники, відомі люди мистецтва, які добре знали поета за життя, також був оголошений громадський збір коштів. На простий плиті покладена фігура поета на повний зріст, загорнута в саван, а з боку голови піднімається величезна стела, нагорі якої поставлений Сатана. Але новаторство поезії Шарля Бодлера у лаконізмі мови, анархічному бунтарстві, естетизація вад великого міста, де туга за гармонією поєднується з визнанням нездоланності зла, точності і яскравості образів, використанні символів, асоціацій, цікавість до внутрішнього світу людини.