Граф Карло Гоцці був уродженцем Венеції, (народився 13 грудня 1720), де він прожив усе своє життя, за винятком трьох років військової служби в Далмації (1741-1744 р.р.). Він походив із старовинного, але сильно збіднілого аристократичного роду. Гоцці колись займалися торгівлею, володіли кількома будинками в метрополії і землями в провінції. Але безладна і непрактична сім'я, яка налічувала одинадцять дітей, перебувала вже в роки його раннього дитинства під загрозою бідності і остаточного розорення. Всі члени сім'ї складали вірші, імпровізували комедії, які ставилися на домашній сцені. Сам майбутній поет виявив уже в дитинстві літературні здібності, але писав безліч невеликих віршів, в основному "на випадок". Повернувшись до Венеції, Карло, єдиний серед своїх родичів володів практичними здібностями, змушений був цілком присвятити себе порятунку залишків родового майна. Протягом декількох років він вів переговори з численними кредиторами, лихварями і фінансистами, адвокатами і суддями, викуповував і ремонтував закладені будинки. Зрештою, він зумів забезпечити собі і своїм родичам безбідне і незалежне існування. У цих скрутних життєвих обставинах Гоцці вирішив залишитися холостим, опікуючись своєю незалежністю і не бажаючи «привести на світ цілий виводок маленьких Гоцці, які все виявилися б жебраками». Те ж прагнення до незалежності змусило його в подальшому відмовитися і від служби республіці. Своє дозвілля він цілком присвятив улюбленому заняттю художньою літературою. Гоцці пишався тим, що пише для свого задоволення і для прославлення італійської мови і літератури, а не для заробітку подібно професійному драматургу Гольдоні. Гоцці писав ліричні вірші, сонети «на випадок», героїчні і комічні поеми, віршовані та прозові сатири, казкові і побутові комедії, трактати, міркування і памфлети в прозі, присвячені питанням літературної теорії і критики, виправданню своїх творів і полеміці з різноманітними супротивниками. Літературні смаки Гоцці були консервативні і різко розходилися з літературно-естетичними установками епохи Просвітництва. Він любив старовинну італійську поезію, обожнював народну казку і комедію масок. 25 січня 1761 р., в дні зимового карнавалу, трупа акторів театру комедії, очолювана знаменитим коміком Антоніо Саккі, представила венеціанської публіці першу п'єсу Карла Гоцці «Любов до трьох апельсинів». Чари, буфонада масок, жарти, пародії, видовищні ефекти цього казкового спектаклю привели глядачів у захват. Задум Гоцці об'єднати казку і комедію масок в єдиний жанр повністю вдався. Цей жанр, в основі якого лежить казковий матеріал, в якому химерно поєднуються комічне і трагічне, отримав назву фьяба (fiabe teatrali). Для поповнення репертуару трупи протягом п'яти років, відмовляючись від грошей і стаючи таким чином меценатом для акторів, він пише ще дев'ять театральних казок - «Ворон», «Король-олень», «Турандот», «Жінка-змія», «Зобеіди» , «Щасливі жебраки», «Синє чудовисько», «Зелена пташка», «Дзеім, король духів» - які також користуються неодмінною успіхом, забезпечуючи повні збори. Але за порівняно короткий термін цей жанр вичерпав себе, втративши смак новизни і фьяби зійшли зі сцени. У 1765 р. переставши писати фьяби, Гоцці перейшов до іншого жанру - романтичної трагікомедії в прозі. Всього він написав 23 таких п'єси. Всі вони призначалися для тієї ж трупи Саккі. Після розпуску трупи в 1782 році Гоцці назавжди припинив роботу для театру. Помер Гоцці усіма забутий у себе на батьківщині в віці 86 років, не знаючи, що в цей час в Німеччині, в якій він ніколи не був, знову проявився великий інтерес до його театральних казок забутим в Італії. Казки «Ворон», «Король-олень», «Турандот», «Любов до трьох апельсинів» були екранізовані і зараз, через майже 300 років, ми можемо насолодитися італійською комедією фьяба.