Ковінька Олександр Іванович народився 13 січня 1900 р. в сім'ї хлібороба в с. Плоске Решетилівського повіту на Полтавщині. В своєму становленні як громадянин і літератор пройшов складні "університети життя": закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі, наймитував, був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві. Брав участь у подіях громадянської війни на боці повсталих народних мас, був схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Врятували його од смертної кари успішний наступ Червоної Армії і вибух всенародного повстанського руху на Україні. Пізніше потрапив до рук денікінців, а в 1920—1921 рр. довелося пройти через тортури білопольського концтабору в Познані. Повернувшись на Полтавщину, Ковінька ввійшов до комітету незаможників, секретарював у сільраді, виступав у селах з лекціями як інструктор ТСОАВІАХІМу. В 1929—1934 рр. працював у редакції газети"Більшовик Полтавщини". Друкуватися почав 1926 р.— тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті "Селянська правда" була вміщена гумореска Олександра Ковіньки "Містки та доріженьки". Молодий письменник виступав з фейлетонами та гуморесками в місцевій та республіканській пресі, зокрема в "Більшовику Полтавщини", "Червоному перцеві". Перші збірки гуморесок "Індивідуальна техніка" (Харків, 1929), "Колективом подолаємо" (Полтава, 1930) своєю ідейно-художньою "фактурою" пов'язані з проблемами й турботами тогочасного села. Успішну працю Ковіньки на ниві літератури було нагло перервано репресивними органами тоталітарної сталінської системи. В 1936 р. він був заарештований і звинувачений у приналежності до вигаданої контрреволюційної організації. Особлива нарада НКВС вислала його спокутувати "провину" до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Лише через двадцять один рік від часу арешту Ковіньку було визнано абсолютно не винним, і 4 липня 1956 р. судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину. Письменник повернувся до рідної Полтави, був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу. Видрукував у журналі "Прапор" автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість "Як мене купали й сповивали" (1957), видав збірки гумору та сатири "Кутя з медом"(1962), "Коти й котячі хвости"(1964), "Всякого бувало..."(1967), "Чарівні місця на Ворсклі"(1968), "Згадую й розгадую"(1970), "Пухові подушки"(1971), "Отак, прямо і прямо"(1976), "Як воно засівалося"(1979) та ін. Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями "Хрестоносці" та "Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака", автобіографічною оповіддю "Чому я не сокіл?..", публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу. Заслуги Олександра Ковіньки перед вітчизняною літературою відзначені 1984 р. премією імені Остапа Вишні. Помер 25 липня 1985 року.