Олексій Єлисейович Кручоних (справжнє прізвище - Кручений; 21 лютого 1886, селище Оливське Вавиловської волості Херсонської губернії — 17 червня 1968, Москва) — поет-футурист. Ввів у поезію зарозумілу мову, тобто абстрактну, безпредметну мову, очищену від «життєвого бруду», затверджуючи право поета користуватися «розрубаними словами, півсловами та їх химерними хитрими поєднаннями». Народився в селянській сім'ї. 1906 р. закінчив Одеське художнє училище. Від 1907 р. жив у Москві. Починав як журналіст, художник, автор пародійно-епігонських віршів (збірка «Старовинна любов»). Від 1912 р. активно виступає як один з основних авторів та теоретиків російського футуризму, бере участь в альманахах футуристів («Садок суддів», «Ляпас громадському смакові», «Троє», «Дохлий місяць»), випускає теоретичні брошури («Слово як таке», «Таємні вади академіків») та авторські збірки («Помада», «Поросята», «Взорваль», «Те лі ле»), які цілком (включаючи шрифт) малював сам. Виступав як співавтор Велимира Хлєбнікова (поема «Гра в пеклі» та лібрето футуристичної опери «Перемога над сонцем», музика Михайла Матюшина). У останній проголошував перемогу техніки й сили над стихією та романтикою природи, заміну природного, недосконалого сонця новим рукотворним, електричним світлом. Головний теоретик та практик «зарозумілої поезії», автор хрестоматійно знаменитого зарозумілого тексту «власною мовою» «Дир бул щил» зі збірки «Помада». Під час Першої світової війни та революції Кручоних жив у Грузії. Заснував групу футуристів «41°», до якої увійшли також Ігор Терентьєв, Ілля Зданевич, Микола Чернавський. 1920 р. повернувся до Москви й переніс туди діяльність групи. Долучився до групи ЛЕФ. Займався антикварною та букіністичною діяльністю, підготував декілька збірок статей та віршів на свою честь; навколо нього (не без його участі) складається міфологізований ореол «великого зарозумільця», «буки російської літератури». Футуристичні твори Кручених, які сам він називав «продукціями», з'являлися спочатку невеликими брошурами в різних видавництвах, пізніше (приблизно від 1923 р.) — у власному виданні автора, розмноженому подекуди машинописним або рукописним способом. Всього Кручених опублікував 236 своїх «продукцій». Від 1930-х рр., після загибелі Маяковського та розстрілу Ігоря Терентьєва, вимушено відходить від літератури та живе тільки від продажу рідкісних книг і рукописів, що тоді теж далеко не віталося. Був членом СП СРСР. Коли 82-річний Кручоних помер, 86-річний Корній Чуковский, свідок перших виступів футуристів, записав в щоденнику: «Дивно. Він здавався безсмертним. Він один залишався з усього оточення Маяковського». Ставлення до поетичної творчості Кручоних досі залишається вкрай неоднозначним — від визнання його великим новатором-експериментатором до повного заперечення літературних здібностей.