16 червня виповнюється 80 років українському художнику декоративно-ужиткового мистецтва – Борису Лукичу Шнайдеру, життя якого пов’язане з Херсонщиною. Родом художник з селища Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Закінчив спочатку Львівське училище, а згодом Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Успішно працює в галузі гобелена, дек. тканини, дек. розпису. Основні твори: килими – «Писанковий» (1964), «Їхав козак на війноньку» (1970), гобелен «За сонцем» (1984), «Ранок землі» (1990), «Чорна рілля ізорана» (2002). Працює в Херсоні, бере участь у місцевих, міжрегіональних та міжнародних виставках. Майстру приніс успіх килим «Червона кіннота». Художник сприймає світ як людина, яка виросла в селі, серед природи, в атмосфері праці. У його килимах «Дударик», «Птах», триптисі «Каравай» багато м'якої ліричності, світла. Більшість його робіт сюжетні. Килими «Їхав козак на війноньку», «Тарас Шевченко», «Дума», «…Як солодко грає, як глибоко крає…» передають духовне багатство народу, роздуми про природу, людину, працю. Яскрава фольклорність наповнює твори Бориса Лукича Шнайдера образами добра, краси, щастя і справедливості. З 1972 року Шнайдер Борис Лукич є членом Спілки художників України.

12 червня 2017 року виповнюється 100 років з дня народження А.І. Дрозд – української поетеси, життя якої пов’язане з Херсоном. Народилася письменниця в далекому східносибірському краї на станції Азея 12 червня 1917 р. Батько її був залізничником, а мама займалася домашнім господарством. Дуже рано залишилася сиротою. Навчалась у Красноярській школі-інтернаті. У 1936 р. закінчила Красноярський педагогічний технікум, після закінчення якого вона працювала диспетчером на одному з московських заводів і одночасно піонервожатою у підшефній школі. У 1947 році в журналі «Затейник» з’явився перший її вірш «Утро». З 1949 року А.І. Дрозд мешкала у місті Херсоні, працювала на суднобудівному заводі імені Комінтерна. Перша поетична збірка А. Дрозд «У днепровских синих вод» (1952 р.) стала візитною карткою усього її подальшого творчого шляху. Уже в цій книжці письменниця чітко визначила свої поетичні координати, яким залишалася вірною все життя: виробничо-пізнавальна тема, патріотично-краєзнавча, побутово-психологічна тощо. Творчість поетеси не носить вузько-краєзнавчий характер. Сила письменниці полягає в тому, що через конкретне, часткове вона показує нам загальне, значуще, виступає художнім літописцем своєї доби. Її вірші насичені акцентом любові і добра, оптимізму за винятком творів, у яких йдеться про трагічні події війни 1939-1945 рр. У 1956 році закінчила Херсонський педагогічний інститут. 50-ті, 60-ті роки були плідними у її творчому житті. Одна за одною виходили дитячі книги херсонської поетеси. За рукопис «Стихи для детей» та поему «Мальчишки с Карантинного» відзначена премією державного рівня. У книжках «Наш Днепр», «День рождения», «У меня братишка есть» Алевтина Дрозд постає літератором, котра по-справжньому любить дітей, глибоко знає їх психологію, а ще наділена здатністю сприймати довкілля так само безпосередньо, як і самі діти. У 1979 р. у збірці «Рукопожатие» А. Дрозд виступила з циклом віршів для дорослих. Алевтина Іванівна Дрозд – член Національної спілки письменників України. Творча спадщина поетеси – надбання, яким може пишатися Херсонщина. Вона була частим гостем шкіл м. Херсона. Багато виступала перед учнями, молоддю ПТУ та технікумів. Усього рік не дожила письменниця до свого 80-­річчя. Померла у 1996 році. Похована в Херсоні.

Друг – це той, хто знає мелодію твого серця,

і може її заспівати, коли ти забудеш слова…

Сократ

Напевно, кожен погодиться з тим, що головне багатство в житті людини – це справжні і вірні друзі. В Україні Міжнародний день друзів прийнято святкувати 9 червня. У США, наприклад, Міжнародний день друзів відзначають 24 листопада. З кожним роком це свято стає все більш популярним. Воно супроводжується різними заходами і служить приводом висловити друзям свою вдячність. Порадуйте друзів у цей день, проявіть фантазію: подаруйте друзям яскраві тематичні листівки з приємними словами, креативні подарунки, якщо ваші друзі знаходяться далеко, цей день стане ще одним приводом зателефонувати їм або написати в соціальних мережах. Пам’ятайте, що хороші друзі – це саме та тиха гавань, яка і зрозуміє, і вибачить, і завжди допоможе. Однак треба вчитися відрізняти справжніх друзів від псевдо-друзів – і радість від спілкування з ними не змусить себе довго чекати. До речі, іноді старі добрі друзі виявляються «ріднішими» за найближчих родичів. Цінуйте і бережіть таких друзів і завжди будьте з ними взаємними.

День Святої Трійці, також П'ятдесятниця, День Зіслання Святого Духа, Зелена неділя — одне з головних християнських свят, яке у православ'ї входить до числа дванадесятих свят, а в Католицькій церкві має найвищий статус торжества. Свою назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса. Таким чином, це свято нагадує про св. Трійцю, три відомі прояви, лики (іпостасі)Всевишнього — у вигляді Бога-Отця, у вигляді Бога-Сина і у вигляді Бога-Святого Духа. Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської (кафолічної) апостольської Церкви, від якої ведуть своє походження всі сучасні християнські громади на нашій планеті. Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб у році : підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими гілками. Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа. У Католицькій Церкві свято Трійці відзначають наступної неділі після свята П'ятидесятниці, коли святкують сходження Святого Духа на апостолів. Це свято відзначає також більшість протестантів. Свято П'ятидесятниці почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про трійцю — визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей): «Ідіть, научайте всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Духа Святого» (Матвія, 28, 19) — так наставляв своїх учнів Христос невдовзі після свого воскресіння. Згідно з св. Писанням, у день єврейського свята Шавуот — П'ятидесятниці — зійшов на апостолів з неба Дух Святий і пішли вони між народи, «говорячи іншими мовами, як Дух їм провіщав» (Діяння, 2, 1—4).

Професійне свято працівників науки — День науки — встановлений Указом Президента від 14.02.1997 № 145/97 та відзначається в Україні у третю суботу травня. Науковий потенціал Україні вважається одним з найкращих в Європі. Українські вчені є авторами безлічі винаходів в різних областях науки. Всесвітній день науки був заснований ЮНЕСКО тільки в 2001 році, офіційно називається «Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку» та щорічно відзначається 10-го листопада. День науки в Україні відзначається в третю суботу травня. З'явилося свято в 1997 році у зв'язку з підписанням відповідного президентського указу. Науковий потенціал Україні вважається одним з найкращих в Європі. Українські вчені є авторами безлічі винаходів в різних областях науки. Науково-технічну діяльність регулює закон, прийнятий в Україні в 1999 році. Особливо почесним це свято є для членів Національної Академії Наук України, яка була заснована в 1918 році. Це одна з найстаріших академій на території колишнього Радянського Союзу. День науки відзначають співробітники 167 наукових установ, які входять до складу НАН України. Їх наукові досягнення представлені роботами 12740 тисяч висококваліфікованих наукових спеціалістів. За статистикою, в установах, підконтрольних Національної Академії Наук України, зараз працюють близько 35 000 чоловік. Найбільшими регіональними науковими центрами країни є Придніпровський, Донецький, Південний, Західний, Північно-Східний і Кримський центри. Крім того, наукові розробки постійно ведуться в 330 вищих навчальних закладах країни, в яких також проводиться святкування Дня науки.

Сьогодні в Україні працюють:

• Національна Академія Наук України (НАН України), утворена в 27 листопада 1918 і має тепер 3 секції, 14 відділень, близько 170 інститутів та інших наукових установ.
• 1400 науково-дослідних інститутів.
• 330 вищих навчальних закладів.
• 7000 докторів, 78000 кандидатів наук.

За статистикою, в установах, підконтрольних Національної Академії Наук України, зараз працюють близько 35 000 чоловік. Найбільшими регіональними науковими центрами країни є Придніпровський, Донецький, Південний, Західний, Північно-Східний і Кримський центри.

День Європи — свято, що відзначається в країнах Європейського Союзу 9 травня, а також офіційно в Україні щорічно у третю суботу травня з 2003 р. Рада Європи святкувала однойменне свято у день свого заснування 5 травня з 1949 р. до 1964 р. Європейський Союз затвердив 9 травня як День Європи на саміті в Мілані 1985 р., вирішивши увічнити день проголошення Декларації Шумана. Також 9 травня вважається Днем народження Європейського Союзу. Свято було встановлено в Україні «…враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію…» згідно з Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р. № 339/2003. День Європи в Україні відзначається у третю суботу травня. День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. Традиційно урочиста церемонія відкриття Дня Європи проходить у Києві. На Хрещатику облаштовується так зване «Європейське містечко» за сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС. Таке містечко складається з павільйонів, що представляють Україну, кожну державу-члена ЄС, Європейську Комісію та міжнародні організації. У павільйонах презентується географія, культура, історія найбільших міст держав-членів ЄС, організовуються публічні дебати з послами та представниками української влади, проводяться вікторини з європейської тематики та мовні курси, облаштовуються «куточки національних страв» тощо. Традиційно протягом офіційного відкриття святкування Дня Європи, відбуваються зустрічі послів держав-членів ЄС із представниками органів місцевої влади, студентами та викладачами місцевих університетів, представників неурядових та громадських організацій, засобів масової інформації. Україна — єдина держава не член ЄС, у якій на державному рівні відзначається День Європи.

18-го травня, починаючи з 1994-го року в Україні, згідно Указу Президента України №165/94 від 14.04.1994 р., відзначається День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу. З 2014 року цей день в Україні також визначено як День боротьби за права кримськотатарського народу. Один з найбільших злочинів радянського режиму – Депортація кримських татар, сталася 18-20 травня 1944-го року. Увесь кримськотатарський народ радянська влада звинуватила у співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Переселенню піддалися старі, жінки і діти, цілі родини. Солдати і офіцери о третій годині ночі вривалися в будинки, депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори. Зануривши на машини людей відправляли на найближчу станцію, вантажили в товарні вагони по 40 осіб, а то і більше в кожен вагон. Звідти ешелони відправляли в місця заслання до Середньої Азії. Загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала більше, ніж 250 тисяч осіб. Дорогою і протягом першого року перебування на нових землях загинуло понад 30 тисяч людей. Депортація – примусове або насильницьке переселення одних людей іншими за межі певної території – найдавніше явище. Це своєрідний «інструмент» боротьби за примарну владу. Ефективність подібного методу вкрай сумнівна і не витримує жодної здорової критики. Більш того, виступаючи в якості тимчасового заходу таке «вирішення проблеми» лише додає цих проблем, породжуючи горе, приховану ненависть, біль і страждання, які в свою чергу, неодмінно мають зворотний, дуже потужніший ефект. 5 вересня 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР №493 з кримських татар були зняті звинувачення у зраді, але вони так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину. Лише 14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав", започаткувавши процес політичної реабілітації депортованих за національною ознакою.

Музеї є безцінними джерелами пізнання, які освячують наше долучення до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій. Самовіддана праця музейних працівників – вірних служителів часу – відзначається високим професіоналізмом, подвижництвом, сприяє примноженню нетлінних духовних надбань. Міжнародний день музеїв – щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня. Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли у Москві та Ленінграді відбулась11 генеральна конференція Міжнародної ради музеїв. Тоді ж запропонували й девіз свята : «Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами». І великі, і зовсім маленькі музеї святкують цей день надзвичайно урочисто – влаштовують виставки, концерти, дні відкритих дверей, коли всі бажаючі можуть відвідати музеї безкоштовно, проводять екскурсії. В Україні налічується майже 500 музеїв, тоді як у радянські часи їх було тільки 190. Наведена цифра включає в себе як державні музейні заклади, так і комунальні та приватні. Окрім них, існують ще громадські музеї, яких понад 2 тисячі. За розгалуженістю музейної мережі і за багатством культурної спадщини Україна посідає чільне місце в Європі. Музеї – це справжні культурні скарбниці України, що стверджують сучасне, пов'язують нас із минулим. Це подарунок нащадкам, наше послання в майбутнє!

16 травня виповнюється 200 років від дня народження Миколи Івановича Костомарова – українського історика, етнографа, письменника та громадського діяча. Микола Іванович народився 4 (16) травня 1817 року в с. Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії у родині місцевого поміщика та кріпачки. Навчався спочатку в московському пансіоні, а згодом у воронезькій гімназії. У 1833 був зарахований до Харківського університету на історико-філологічний факультет. По закінченні університету служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема у 1845 р. був ст. учителем Першої київської гімназії, а з 1846р. ад’юнкт-професором кафедри російської історії Київського університету. У 1845– 46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів – «Книг буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», «До братів-українців», «До братів-росіян», «До братів-поляків»; автор записки про об’єднання слов’янських народів. Основними працями його життя стали «Богдан Хмельницький», «Руїна», присвячена трагічним подіям, що настали після смерті Хмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці», а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів», де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання Степана Разіна, присвячене «Північноруське народоправство» (1863) і «Непевний час Московської держави» (1866). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка «Останні роки Речі Посполитої». В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п’єси «Сава Чалий», «Переяславська ніч». Автор праць з історії: «Начало Руси» (1860), «Мысли о федеративном начале в древней Руси» (1861), «Вече и вечевое устройство в древней Руси» (1864) та ін. Костомарова обрано почесним членом Югослов’янської академії наук і мистецтв, сербського вченого товариства «Друшество». З 1858р. жив у Петербурзі. У 1859-1862 рр. – професор кафедри російської історії Петербурзького університету. Влаштовував літературні «вівторки», куди сходилися земляки-українці. Працював у журналах «Современник», «Вестник Европы» (один із його засновників), «Отечественные записки», «Киевская старина» та ін. Брав активну участь у створенні журналу «Основа». Костомаров – один з перших українських літературних критиків. Помер Микола Костомаров 7 (19) квітня 1885 року в Петербурзі.

16 травня виповнюється 130 років від дня народження Ігоря Сєвєряніна – російського поета «Срібної доби». Ігор Васильович Сєвєрянін (справжнє прізвище Лотарьов) народився 4 (16) травня 1887 р. у Санкт-Петербурзі в сім’ї офіцера. Навчався в Череповецькому реальному училищі, потім поїхав на Далекий Схід. Захоплення поезією в житті Сєвєряніна з’явилося ще в дитинстві. Перший вірш поета було опубліковано в журналі «Дозвілля і діло» в 1905 р. Вірші Сєвєряніна, видавані на ранньому етапі його творчості, не отримали великої популярності читачів, а також уваги критики. Це, наприклад, «Зірниці думки» (1908), «Інтуїтивні фарби» (1908), «Кольє принцеси» (1910), «Електричні вірші» (1910). Поезія Сєвєряніна стала охоче друкуватися після видання збірки «Інтуїтивні фарби» в 1909 р. Тоді Лев Толстой з обуренням відзначив його відверті, сміливі вірші. У 1911 році організував у Петербурзі літературну групу «Асоціація егофутуристів». Він сформулював програму егофутуристів, що передбачала самоствердження особистості, пошук нового без заперечення старого, сміливі образи, епітети, асонанси й дисонанси тощо. У розпал Першої світової війни він випустив збірку «Ананаси в шампанському» (1915). Цією збіркою він утвердив право поета залишатися аполітичним та писати так, як йому властиво. Багато його віршів відрізнялись манірністю; надлишкова пристрасть до неологізмів та іншомовної лексики приводила поета на межу несмаку. В той же час Сєвєряніну належить ціла низка творів, для яких характерні барвистість, виразність і мелодійність поетичного мовлення, складна рима, наявність оригінальних віршованих форм. У московському видавництві «Гриф» 1918 р. поет видав свою першу книжку віршів «Громокипящий кубок» і його творчість досягла найвищої популярності. Ігор Сєвєрянін свідомо культивував образ вишуканого поета-кумира. Він з'являвся на поетичних вечорах з орхідеєю, називав свої вірші «поезами», читав у наспівувальному ритмі, що підкреслювало мелодійність його віршів. У 1918 році обраний «королем поетів» (суперниками виступали В. Маяковсь-кий, К. Бальмонт). У цьому ж році їде до Естонії. Під час еміграції творчість Ігоря Сєвєряніна не стоїть на місці. Поет видає 17 книг. Вірші Сєверяніна цього періоду значно відрізняються від ранньої лірики. Поет помер 20 грудня 1941 р. у Талліні.

НЕ БОЛЕЕ ЧЕМ СОН

Мне удивительный вчера приснился сон:

Я ехал с девушкой, стихи читавшей Блока.

Лошадка тихо шла. Шуршало колесо.

И слёзы капали. И вился русый локон...

И більше ничего мой сон не содержал...

Но потрясённый им, взволнованный глубоко,

Весь день я думаю, встревоженно дрожа,

О странной девушке, не позабывшей Блока...

12 травня виповнюється 175 років від дня народження французького композитора Жюля Еміля Фредеріка Массне. Природжений лірик, співець інтимних порухів душі, уміє надати особливу поетичність жіночим образам, він часто брався за трагічні і помпезні сюжети «великої» опери. Син власника залізних копалень, Массне отримує перші музичні уроки у матері. Музична кар'єра Массне почалася з його вступу в консерваторію у десятирічному віці. Тут він навчається у Савара, Лорена, Базена, Ребера і Тома по класах фортепіано, гармонії й композиції. Незабаром після закінчення консерваторії Массне одержав Римську премію за кантату «Давид Ріцціо». У 1867 р. в театрі «Опера-комік» була поставлена його перша опера « Двоюрідна бабуся» . Публіка прийняла її схвально, і композитор створив ще кілька робіт у цьому жанрі : «Дон Сезар де Базан» (1872), «Король Лахорський» (1877), яка принесла авторові загальноєвропейську популярність, високо оцінив її Чайковський; ораторію-оперу «Марія Магдалина» (1873). У 1878 р. Массне стає професором Паризької консерваторії. У Паризькій консерваторії він викладав до самої смерті. Серед його учнів були: Гюстав Шарпантьє, Ернест Шоссон, Джордже Енеску й інші відомі згодом музиканти. Вершина творчості Массне – опери «Манон» (1884), завдяки якій композитор зробив свій внесок в оперне мистецтво, і «Вертер» (1892). Вони донині вони звучать на сценах багатьох театрів світу. До кінця життя композитор не зменшував творчої активності. Були написані опери «Таїс» (1894) зі знаменитим «Роздумом», «Жонглер богоматері» (1902) і «Дон-Кіхот» (1910). Він є автором трьох балетів, оркестрових і камерних творів, численних романсів тощо.Массне вповні реалізував себе і став багатьом прикладом для наслідування. Массне ніколи не розчаровував свою публіку. У будь-якій його опері є пам'ятна сторінка, яка живе самостійним життям. Головна перевага його музики – у мелодії, яку, за словами композитора А. Брюно, «пізнаєш серед тисячі».

8 травня щорічно відзначається Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Цей день був заснований на честь швейцарського гуманіста, лікаря і громадського діяча Анрі Дюнана (1828-1910), який народився в цей день. Він прославився тим, що за його ініціативою в середині 19 століття почали створюватися групи добровольців, які займалися наданням допомоги пораненим бійцям. У лютому 1863 року Женевське суспільство створило і профінансувала комісію з п'яти чоловік. До її складу входило три лікаря. Ця комісія стала основою Міжнародного комітету по наданню допомоги пораненим солдатам. З 1880 року організація отримала назву Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Спочатку діяльність організації поширювалася тільки на учасників воєн, поранених у битвах. Потім допомогу почали надавати і мирному населенню. За пропозицією Жана Анрі Дюнана, 22 серпня 1864 року в Швейцарії була підписана конвенція, спрямована на поліпшення рівня життя людей, які постраждали під час військових дій. У даному документі також було зазначено, що лікарі і медперсонал повинні мати свій універсальний відмітний знак. В якості такого символу був вибраний червоний хрест, розташований на білому тлі. У 1906 році в Османській імперії була створена благодійна організація Червоний Півмісяць. У мусульманських країнах вона стала аналогом Червоного Хреста. У жовтні 1986 року відбулася 25-та міжнародна конференція. На ній було затверджено нову назву організації – Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МКЧХ). Головним завданням національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є здійснення гуманітарних програм в інтересах населення: вони надають соціальну допомогу й підтримку, готують співробітників і волонтерів до реагування в екстремальних ситуаціях, навчають прийомам надання першої допомоги, возз’єднують родини, розлучені збройними конфліктами й стихійними лихами, поширюють інформацію про гуманітарні цінності й норми міжнародного гуманітарного права.

День матері – міжнародне та локальне свято, яке офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня. У 2017 р. День матері українці будуть святкувати 14 травня. В Україні жінка спокон віку асоціювалася з берегинею сім'ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – мама. Від неї залежить виховання дитини і вона прищеплює любов до рідної землі. День Матері відзначають у другу неділю травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва та допомоги. У травні, коли Природа-Мати виряджає свою Доню-Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці та радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері. Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язане з ментальністю та суспільним ладом. Ще здавна князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу – козацтва. Особливого поширення це свято набуло на Західній Україні. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була Олена Киселівська, редактор тижневика «Жіноча доля». Також, 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та інші організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді, День Матері відзначали дуже широко.У 1939 свято заборонила радянська влада. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулося в Україну. За часів незалежної України свято встановлено «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок…» згідно з Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999 року № 489/99. У Львові з 2010 року на центральних вулицях міста у другу неділю травня жінкам дарують приємні дрібнички, вітаючи зДнем Матері і Днем Української жінки. Акцію щороку організовує громадська організація «Борець».

День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні або День Перемоги – державне свято в Україні, який офіційно відзначають 9 травня, починаючи із 2016 року. Прийшло воно на заміну радянському святу «День Перемоги», яке відзначали в СРСР, а потім в Україні до 2015 року включно. «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» встановлено як державне свято внаслідок ухвалення 9 квітня 2015 року Верховною Радою України проекту закону № 2539 «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років» в рамках голосування за пакет законів про декомунізацію. Новий зміст відзначення Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні включає в себе:

1. переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;
2. рівне вшанування пам'яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об'єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін.);
3. перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь вшанування.

Офіційним символом святкування Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, як і Дня пам'яті та примирення, є квітка червоного маку – загальноприйнятий у світі символ відзначення пам'ятних днів Другої світової війни. В Україні використовується у власній стилізації, розробленій харківським дизайнером Сергієм Мішакіним. Гаслом обох пам'ятних днів є «1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо». Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії.

8 травня щорічно відзначається Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Цей день був заснований на честь швейцарського гуманіста, лікаря і громадського діяча Анрі Дюнана (1828-1910), який народився в цей день. Він прославився тим, що за його ініціативою в середині 19 століття почали створюватися групи добровольців, які займалися наданням допомоги пораненим бійцям. У лютому 1863 року Женевське суспільство створило і профінансувала комісію з п'яти чоловік. До її складу входило три лікаря. Ця комісія стала основою Міжнародного комітету по наданню допомоги пораненим солдатам. З 1880 року організація отримала назву Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Спочатку діяльність організації поширювалася тільки на учасників воєн, поранених у битвах. Потім допомогу почали надавати і мирному населенню. За пропозицією Жана Анрі Дюнана, 22 серпня 1864 року в Швейцарії була підписана конвенція, спрямована на поліпшення рівня життя людей, які постраждали під час військових дій. У даному документі також було зазначено, що лікарі і медперсонал повинні мати свій універсальний відмітний знак. В якості такого символу був вибраний червоний хрест, розташований на білому тлі. У 1906 році в Османській імперії була створена благодійна організація Червоний Півмісяць. У мусульманських країнах вона стала аналогом Червоного Хреста. У жовтні 1986 року відбулася 25-та міжнародна конференція. На ній було затверджено нову назву організації – Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МКЧХ). Головним завданням національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є здійснення гуманітарних програм в інтересах населення: вони надають соціальну допомогу й підтримку, готують співробітників і волонтерів до реагування в екстремальних ситуаціях, навчають прийомам надання першої допомоги, возз’єднують родини, розлучені збройними конфліктами й стихійними лихами, поширюють інформацію про гуманітарні цінності й норми міжнародного гуманітарного права.