Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.

Народилася Лариса Косач, саме таким є справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися мистецькі вечори й домашні концерти. Великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.

Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою. Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів». А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій поетеси – «На крилах пісень».

Ще в дитячі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала 11 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.

Побувавши 1891-го року на Галичині, а згодом і на Буковині, Леся познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською.

За свої погляди і творчість поетеса перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії - Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Разом із чоловіком Климентом Квіткою вона працювала над зібранням фольклору та власними драмами.

Але хвороба прогресувала. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршився. А 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі Леся Українка померла. Її похорони відбулися через кілька днів у Києві на Байковому кладовищі.

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: "Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 р.