Зеров Микола Костянтинович народився 26 квiтня 1890 року в повiтовому мiстi Зiньковi на Полтавщинi в багатодiтнiй сiм'ï вчителя мiсцевоï двокласноï школи. По закiнченiй Зiнькiвськоï школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня. В 1908-14 роках - студент iсторико-фiлологiчного факультету Киïвського унiверситету. 1912 року з'являються друком першi статтi та рецензiï Зерова в журналi "Свiтло", газетi "Рада". Викладає латину в гімназіях та університетах, а з осенi 1923 року - професор Киïвського Iнституту Народноï освiти. Микола Зеров справедливо вважається лiдером "неокласикiв" - групи поетiв, перекладачiв, лiтературознавцiв i критикiв, до якоï зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського i I. Филиповича. У своïй оригiнальнiй поетичнiй творчостi Зеров вiддавав перевагу сонетам i александрiйським вiршам, якi вирiзнялися досконалiстю форми i глибинним фiлософським проникненням у буття. Як перекладач вiн здiйснив багато в чому неперевершенi на сьогоднi iнтерпретацiï латиномовноï античноï спадщини, французьких "парнасцiв", а також творiв багатьох iнших класичних поетiв. Зеров-критик брав активну участь у "так званiй лiтературнiй дискусiï 1925-1928 рокiв, пiдтримавши й теоретично обгрунтувавши позицiю М. Хвильового. Йому також належить значна кiлькiсть змiстовних дослiджень з iсторiï украïнськоï лiтератури. Лiтературна творчiсть М. Зерова постiйно супроводжувалася злiсними нападками вульгарно-соцiологiчноï критики, а з кiнця 20-х рокiв почалося справжнє полiтичне цькування письменника. В нiч iз 27 на 28 квiтня 1935 року вiн був заарештований пiд Москвою на станцiï Пушкiне. 20 травня його вiдпроваджено до Києва для слiдства. Звинувачення : керiвництво контрреволюцiйною терористичною нацiоналiстичною органiзацiєю. Пiсля певних "тасувань" "групу Зерова" остаточно було визначено в складi 6 осiб : Микола Зеров, Павло Филипович, Ананiй Лебiдь, Марко Вороний, Леонiд Митькевич, Борис Пилипенко. Вiйськовий трибунал Киïвського вiйськового округу на закритому судовому засiданнi 1-4 лютого 1936 року без участi звинувачених й захисту розглянув судову справу і визначив йому мiру покарання : десять рокiв позбавлення волi у виправно-трудових таборах з конфiскацiєю приналежного йому майна. На початку червня 1936 року етап iз засудженими в цiй справi прибув на Соловки. Без будь-яких додаткових пiдстав i пояснень "справа Зерова та iн." була переглянута особливою трiйкою УНКВС 9 жовтня 1937 року. Як наслiдок - Зерову, Филиповичу, Вороному, Пилипенку було винесено найвищу мiру покарання - розстрiл. Усi вони полягли 3 листопада 1937 року. Ухвалою Вiйськовоï Колегiï Верховного Суду СРСР вiд 31 березня 1958 року вирок Вiйськового трибуналу КВО вiд 1-4 лютого 1936 р. i постанова особливоï трiйки УНКВС по Ленiнградськiй областi вiд 9 жовтня 1937 року скасованi, справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину". Микола Зеров реабiлiтований посмертно.

26 квітня, в Україні й у всьому світі згадують Чорнобильську трагедію. Аварія на Чорнобильській АЕС вважається найбільшою техногенною катастрофою за всю історію людства. В цей день відбулось планове виключення реактора на ЧАЕС, що тривало 20 секунд і здавалося звичайною пере-віркою електрообладнання. Проте через декілька секунд в результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух і в атмосферу було викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які наразі входять до складу Білорусі, України та Росії. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації. Двадцять вісім років минуло від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія. Вона завдала шкоди здоров’ю мільйонів українців її наслідки ще відчуватимуть на собі майбутні покоління. Аварія на Чорнобильській АЕС вважається найбільшою техногенною катастрофою за всю історію людства. Немає ліку людським втратам, не піддається реальній оцінці шкода, завдана здоров’ю нації, однак найважче виміряти травми моральні, адже Чорнобильська аварія змусила людство усвідомити свою безпорадність перед природою і відчути страх перед майбутнім. Сьогодні Чорнобиль для нас — це майже три з половиною мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це майже 10 відсотків території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця. Чорнобиль – і величезна трагедія, і символ мужності багатьох тисяч людей, які пройшли через радіоактивне пекло, ризикуючи здоров’ям і життям, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік. І відлуння Чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.