Багалій Дмитро Іванович

Created 02.11.2017 14:58

7 листопада 2017 року виповнюється 160 років від дня народження Д.І. Багалія – українського історика, громадського діяча. Народився Дмитро Іванович в Києві в сім'ї ремісника-лимаря. Його діди і прадіди ще 1766 року ввійшли до київського рибальського цеху. Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у 2-гу київську гімназію, закінчив курс у ній із золотою медаллю. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 році став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 – екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества». У 1906–1910 роках обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910–1914 років Російська академія наук обирала Д. І. Багалія членом Державної Ради. У 1914–1917 роках – голова Харківської міської думи, міський голова Харкова. У 1918 році – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 року – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Протягом 1920–1930-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти. Упродовж 1925–1932 pр. двічі головував у Центральному бюро секції наукових працівників УСРР. А в 1926 році Д.І. Багалій став першим директором новоутвореного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка. У 1929 році обраний головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. Помер Дмитро Багалій 9 лютого 1932 року в Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV–XVIII ст. Праці побудовані на багатому джерельному матеріалі, він ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередньо з архівних джерел і археологічних розкопок.