Видатний український письменник, мовознавець, педагог Борис Грінченко народився 9 грудня 1863-го року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в сім’ї відставного офіцера, який добре володів рідною українською мовою. Батьки й навчили його грамоті, тож хлопчик не тільки перечитав батькову бібліотеку, а й сам почав писати вірші. 1874-го року Борис вступив до Харківської реальної школи. Ще школярем починає записувати українські казки, пісні – фольклор. В 1879-му році його зі школи виганяють – саме за читання, щоправда, заборонених книжок. Працює в казенній палаті плюс шиє чоботи на замовлення. Але зрештою юнак Борис Грінченко таки свого домігся: за два роки він екстерном здає іспити на народного вчителя в Харківському університеті. Далі – роки вчителювання. Спочатку – богом забуте село Введенське, де живуть російські переселенці. Потім – школа в Олексіївці Змієвського повіту, де він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, також вчителькою Марією Гладиліною. Без перебільшення можна сказати, що Борис Грінченко став тим самим Борисом Грінченко саме завдяки підтримці дружини. В 1887-му році молоде подружжя знайомиться з відомим педагогом і письменницею Христиною Алчевською, яка в Олексіївці тепер вже Катеринославської губернії відкрила народну школу і підшукувала вчителів-однодумців. Цікаво, що тамтешні селяни спочатку від нових педагогів очманіли: ще б пак – ніби пани, а розмовляють тільки «по-мужицькому». Грінченки стали для селян своїми, а школа перетворилася на осередок народної культури. Донька Настя підросла і вже мала вчитися в школі. Плюс стався конфлікт з Христиною Алчевською. Тож треба було шукати нове місце роботи. І тут допомогли друзі – Володимир Самійленко, Михайло Коцюбинський, Ілля Шраг. Вони запросили Грінченків до себе – у Чернігів. Йшов 1894-й рік. Під різними псевдонімами він друкується регулярно. Виходять у світ його збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом». В Чернігові побачили світ дилогія «Серед темної ночі», п’єси «Лісні зорі», «Нахмарило» та ін. У Чернігові Борис Грінченко друзі підшукали йому іншу роботу – у Чернігівському музеї української старожитності Василя Тарновського він разом з дружиною займається упорядкуванням експонатів. В результаті видає «Каталог музея украинских древностей». З-під його пера в цей час виходять «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях», «Література українського фольклору». Борис Грінченко видає півсотні популярних книжок для народу загальним накладом 200 тисяч примірників. Тираж для того часу неймовірний. 1902-го року Грінченкам зробили пропозицію, від якої вони відмовитися не могли, – створення словника української мови. Родина їде до Києва. Працювали, що називається, і вдень, і вночі. Підсумок – в 1907-09-му роках виходить чотири томи «Словаря української мови»: 68 тисяч слів. Про громадську і політичну роботу Борис Грінченко також не забував. Зокрема, основним напрямком його громадської діяльності було товариство «Просвіта». Плюс – організація української преси. Але хвороба доньки і смерть її і онука в 1908-му році буквально підкосили вченого. Він хворіє і їде лікуватися до Італії. В містечку Оскендалетті 6 травня 1910 р. Бориса Грінченка не стало. Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.