Міжнародний день сну відзначається щорічно третьої п'ятниці березня у рамках проекту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з проблем сну і здоров'я, адже за статистикою від безсоння страждає понад 10% населення індустріально розвинених країн, а в кожного другого дорослого жителя Землі відмічається один або декілька симптомів розладу сну. Міжнародний день сну запроваджено у 2008 році (але тоді його було відзначено 14 березня). У 2018 році цей день припадає на 16 березня. У цей день міжнародні медичні організації нагадують людям про проблему недосипання та безсоння, закликають людство до здорового способу життя.

День українського добровольця – свято, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року відбувся перший відкритий вогневий бій у Харкові на вулиці Римарській російсько-українського протистояння, в ході якого українські сили відбили штурм проросійських бойовиків. День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. За відповідну постанову № 4261 «Про встановлення Дня українського добровольця» на пленарному засіданні українського парламенту проголосував 231 народний депутат. Постановою рекомендовано Кабінету Міністрів розробити із залученням громадськості, а також активних учасників добровольчих формувань, які брали участь у Революції гідності (листопад 2013 — лютий 2014), та затвердити в місячний термін із дня прийняття постанови комплексний план заходів з відзначення на державному рівні Дня українського добровольця. Зокрема, передбачено проведення щороку заходів із належного вшанування подвигу українських добровольців; проведення у навчальних закладах, військових частинах, закладах культури тематичних заходів, бесід про масові акції громадського протесту в Україні, що відбувалися в листопаді 2013 – лютому 2014 року, та про участь у них добровольчих формувань.

Все далі линуть у давнину запеклі сорокові минулого століття, але пам’ять про справжніх героїв досі бентежить серця сучасників. 13 березня 2018 р. виповнюється - 74 роки з дня визволення м. Херсона від фашистських загарбників (1944). Вся територія області була звільнена 17 березня. Визволення правобережної Херсонщини проводили війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я. Малиновського. У цей день традиційно у бібліотеках, музеях, навчальних закладах проводяться зустрічі для учнів, студентів, на яких розповідають про самовідданість, мужність і патріотизм визволителів Херсона у 1944-му році, які подарували нам найдорожче, що є у людини – життя і свободу. А також у парку Слави біля пам’ятника Невідомому солдату відбувається урочиста церемонія покладання квітів. Сьогодні Україна перестала бути мирною: руйнуються міста, лунають постріли, гинуть мирні люди та українські воїни – наші сучасники і земляки. Кожне ім’я – це незагоєна рана, біль наших сердець. І молоде покоління повинне знати своїх героїв.

Від щирого серця вітаємо всіх наших жінок! День Жінки – це особисте свято кожної свідомої людини. Людини, небайдужої до природніх цінностей та найперших людських пріоритетів. Рід. Сім'я. Мати, сестра, бабуся, подруга, – всі ці статуси важать багато для кожної людини у суспільстві. А людина – істота суспільна. Для чоловіків крім того – дівчина, дружина, особливо дружина – уособлення затишку, статусу, роду, продовження життя.

Зі святом, рідні, кохані, шановні, прекрасні! Нехай весна живе у вашому серці. Щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій – нехай вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить вас і кого любите ви.

Вітаємо зі святом!
Нехай життя буде багатим:
На здоров'я і на силу,
І на доленьку щасливу!
На яскраві довгі роки
Без турбот і без мороки.
На прибутки і достаток-
На фінансовий порядок!
На підтримку і повагу,
На рішучість і відвагу,
На тепло і розуміння,
На удачу і везіння.
На шикарний стиль та моду,
Елегантність і на вроду!
На круїзи при погоді,
Відпочинки на природі.
На розумне, добре, вічне,
На строкате й різнобічне,
Словом-на усе прекрасне,
На постійне й своєчасне!
Зичим успіхів, визнання
І великого КОХАННЯ!

4 березня 2018 р. виповнюється 340 років від дня народження Антоніо Вівальді – італійського композитора (4 березня 1678, Венеція, Венеціанська республіка – 28 липня, 1741, Відень, Габсбурзька монархія). Антоніо Вівальді – скрипаль-віртуоз, римо-католицький священик, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту. Вважається одним з композиторів, які почали розвивати музику бароко до стилю імпресіонізму. За життя отримав широке визнання по всій Європі. Майстер ансамблево-оркестрового концерту — кончерто гроссо. Вівальді в основному відомий завдяки своїм інструментальним концертам, особливо для скрипки. Одними з найвідомих його робіт є чотири концерти для скрипки «Чотири пори року», що входять до циклу «Спір гармонії із винаходом». Багато з його композицій написані для жіночого музичного ансамблю при монастирі лікарні милосердя «Оспедале делла П'єта», де він був висвячений в сан католицького священика і працював в періоди з 1703 по 1715 і з 1723 по 1740. Також мали успіх пишні постановки опер Вівальді у Венеції, Мантуї і Відні. Антоніо Вівальді є автором 90 опер, у тому числі «Роланд Несамовитий», «Нерон, що став Цезарем», «Коронація Дарія», «Обман, що тріумфує в любові», «Фарначе», «Кунегонда, «Олімпіада», «Гризельда», «Арістід, «Оракул в Мессенії», «Ферасп»; ораторії – «Мойсей, бог фараона», «Тріумфуюча Юдиф», «Поклоніння волхвів». Один з найвідоміших творів – перші 4 концерти з 8-го опусу, циклу з 12 скрипкових концертів – «Чотири пори року» – ранній зразок програмної симфонічної музики. Вівальді зробив істотний внесок у розвиток інструментування, він першим застосував гобої, валторни, фаготи та інші інструменти як самостійні, а не дублюючі.

3 березня 2018 р. виповнюється 130 років від дня народження Н.А. Королевої – української письменниці, художника, мистецтвознавця. Народилась Н. Королева 3 березня 1888 року в монастирі Сан Педро де Карденья, біля м. Бургоса, що у Північній Іспанії. Повне її ім’я за старовинним іспанським звичаєм: Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Восени 1904 року 16-річна дівчина вперше приїхала до Києва. Далі було навчання в Київському інституті шляхетних дівчат. Перші художні твори, написані французькою мовою, почали з’являтися в паризьких журналах у 1909 році. Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві. Під час Першої світової війни, вступивши до Червоного хреста, перебувала на фронті як лікар у складі російської армії майже три роки. Вона була нагороджена солдатським хрестом «За хоробрість», дістала три поранення, перенесла тиф і кілька запалень легенів. У пору національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 років деякий час працювала в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки. З часом Наталена оселилась і працювала вчителькою у Празі. Після одруження почала писати українською. Перший такий твір, оповідання «Гріх (3 пам’ятні книжки)», був надрукований в українському тижневику «Воля» (виходив у Відні) в січні 1921 р. У середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942–1943). Цикл легенд являє собою химерне, філігранно оброблене переплетіння слов’янських, скіфських, давньогрецьких, давньохристиянських і навіть скандинавських переказів, міфів, казок… Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 p. Померла письменниця 1 липня 1966 р. в Мельніку. Похована на цвинтарі Святого Вацлава. Наталена Королева своєю творчістю привнесла в українську культуру новий елемент «європейськості», інтелектуалізму та філософської глибини.

Корюківська трагедія – масове вбивство 6700 мешканців села Корюківка (нині місто в Чернігівській області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами СС та угорської військової жандармерії в ході Другої світової війни. Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 – чеське Лідіце, у 12 – французький Орадур. Масове вбивство мирних мешканців було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизан, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О.Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки. Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних мешканців села Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Однак ця подія – величезна рідкість у працях про війну. Згадок про це не знайти в підручниках. У 1977 році, за часів СРСР, у місті Корюківка було встановлено меморіальний пам'ятник із граніту з офіційною назвою «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Отже, трагедію Корюківки продовжували замовчувати. Автором меморіалу є відомий український скульптор Інна Коломієць. Перед пам'ятником влаштували «вічний вогонь». Нині, в незалежній Україні, в місті Корюківка пам'ять про загиблих під час трагедії 1943 року вшановують перед цим же пам'ятником. На ньому зображені постраждалі мирні мешканці: жінки, діти, старі люди. У Корюківці встановилася традиція покладання квітів до меморіалу молодятами.

25 лютого 2018 р. виповнюється 175 років від дня народження українського педагога, письменника, фольклориста, поета, драматурга М. А. Вербицького. Микола Андрійович Вербицький-Антіох – український письменник, громадський діяч, журналіст, педагог народився у Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем губернської управи. Навчався в Київському університеті, звідки був виключений за участь у громадському русі. Продовжив навчання в Петербурзькому університеті, з якого також був виключений. У 1864 році закінчив Київський університет. Був активним членом Київської громади, брав участь у виданні її сатиричного журналу «Помийниця». Як «неблагонадійний» був висланий з України, вчителював у гімназіях Рязані та Орла. Через 30 років повернувся в Україну, був учителем у гімназіях Полтави та Чернігова. Перші поетичні твори опублікував у журналі «Основа» (1862), пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», «Киевский телеграф», альманахах «Розвага», «З потоку життя» тощо. Ранні вірші «Невольник», «Веселий час», «Веснянка» позначені волелюбним, оптимістичним настроєм. У пізньому циклі «Carmina secuntutis» («Пісні старості») домінують мотиви романсової лірики. Писав також російськомовні оповідання та нариси з мисливського життя. Микола Вербицький – дід українського поета доби Розстріляного відродження Марка Вороного та тесть поета Миколи Вороного, також знищеного комуністами.

24 лютого 2018 р. виповнюється 450 років як у Львові Іван Федоров заснував друкарню. У 1572–1573 роках у Львові Іваном Федоровичем (Федоровим) закладена широко відома «друкарня Федорова», яка тривалий час вважалася першою у місті. Разом з тим, напис на надгробку Івана Федоровича свідчить, що він відновив занедбану раніше справу. Разом з тим, роль його в тогочасному культурному житті важко переоцінити. У лютому 1574 року у Львові І. Федорович закінчив друкувати першу відому нам книгу в Україні – «Апостол», який закінчувався спеціально написаною післямовою, де описано історію створення львівської друкарні Федорова. У цьому ж році І. Федоров видав один з найвидатніших своїх творів – «Буквар», що був першою спробою створення навчального посібника з граматики старослов'янської мови в історії української науки. Традиції І. Федорова в книжковій графіці та в художньому оформленні плідно продовжували його учні: син Іван, друкар Гринь Іванович із Заблудова, Сачко Сенькович Сідляр, Сенько Корунка та Мина, чернець Онуфріївського монастиря у Львові, де була перша друкарня Івана Федорова, в якій після нього нові «ремесници і люде ученые показалися», як пише в своєму листі 1586 року львівський єпископ Гедеон Балабан. Однією з найвідоміших українських друкарень стала Львівська братська друкарня – заснована 1573 року, яка спочатку діяла при Успенській церкві. У 1591 р. тут видано збірник віршованих декламацій Просфонима та грецько-церковнослов'янську граматику Адельфотес.

Міжнародний день рідної мови, а також Міжнародний день материнської мови (англ. International Mother Language Day) – день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня – 17 листопада 1999 року в Парижі. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов, котрими розмовляють менше 100 осіб, не задокументовані.

Історія свята: У 1952 році тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято, особливо на Сході, де майже винятково розмовляли бенґальською мовою. 21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дацці, поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 р. першим Міжнародним днем рідної мови.

День Героїв Небесної Сотні – пам'ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні. Пам'ятний день встановлено Указом Президента України Петра Порошенка 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Учасники подій у Києві переносять пораненого з поля бою. 20 лютого 2014 року під час Єврореволюції на Інституцькій вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстрілювали протестувальників. Всього за день було до ста жертв, яких назвали «Небесною Сотнею». О 22:17 Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України», низка представників влади заявили про перехід на бік народу. День 20 лютого став переломним у ході подій Революції гідності. 20 лютого 2015 року на Майдані Незалежності ввечері відбулися такі заходи: виступ Президента; всеукраїнська акція «Хвилина мовчання – нескінченність пам'яті»; відкриття світлової інсталяції «Промені Гідності»; виконання Державного гімну України Національної хоровою капелою «Думка»; виступ Євгена Нищука з віршем «Мамо, не плач, я повернусь весною» Оксани Максимишин-Корабель; «Реквієм» Вольфганга-Амадея Моцарта у виконанні Національного симфонічного оркестру України (диригує Володимир Сіренко) та Національної хорової капели «Думка» (диригує Євген Савчук); виконання пісні «Плине кача» групою «Піккардійська Терція»; покладання лампадок і квітів на місця розстрілів Небесної Сотні.

Створений з ініціативи італійського журналіста Клауді Ангелетті, який працював в журналі Tuttogatto, World Cat Day або відомий нам як День кота в Європі, відзначають з 1992 року - 17 лютого. Це не офіційне або державне, а скоріше народне і громадське свято. Вибір дня був пов’язаний з лютим місяцем саме тому, що цей період знаходився під знаком Водолія (знак зодіаку), який характеризується в італійській культурній традиції як знак вільних і незалежних духів. Справа в тому, що за часів інквізиції, особливо кішок та котів чорного кольору, активно винищували, вважаючи їх помічниками злих сил, піднебесних духів злоби, що мешкають в повітрі. Ідея Клауді знайшла відгук не тільки у активістів та захисників тварин, але й сподобалася і більш широкій аудиторії, адже Італія є прихистком для більш ніж 2,5 мільйона бродячих кішок, з основними ареалами проживання у Римі, Турині, Неаполі та Мілані. На підтримку Дня кота в Італії стали організовувати численні дискусії, конференції, в тому числі фотовиставки, збори коштів, щоб допомогти бродячим котам та кішкам. Потім ідея стала поширюватися і по інших європейських країнах, включаючи Україну та Польщу. Коти і кішки – дивовижно добрі і граціозні, мудрі та ласкаві тварини, дуже довірливі й уважні не тільки до самих себе, але і до нас. Тож піклуймося про наших улюбленців!

15 лютого 2018 р. виповнюється 65 років від дня народження українського актора театру і кіно, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка А.Г. Хостікоєва. Хостікоєв Анатолій Георгійович народився 15 лютого 1953 в м. Київ. За батьком наполовину осетин, мати – українка. Анатолій Хостікоєв – український актор театру і кіно, антрепренер . Народний артист УРСР, повний кавалер ордену «За заслуги». Переможець конкурсу загальнонаціональної премії «Людина Року 2001» та «Людина Року 2003» у номінації Актор Року. Освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого , який закінчив у 1974 році за спеціальністю «актор театру і кіно». З 1974 по 1976 рр. та з 1977 по 1978 рр . – актор Львівського театру ім. М. Заньковецької. З 1976–1977 рр . – служба у лавах радянської армії . З 1978–1980 рр . – актор Київського академічного російського театру ім. Лесі Українки. З 1980 року – актор Київського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. З 1999 р. разом з Богданом Бенюком засновує Театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв ». Депутат Київської міської ради 2006-2011 років скликання. Одружений з Н. Сумською – українською акторкою театру і кіно . Фільмографія: «Камінна душа» – Дмитро Марусяк; «Дума про Ковпака» («Карпати–Карпати») – Янош Шот; «Вавилон–XX» – Яворський; «Контрзахід» – генерал Черняховський; «Кому вгору, кому вниз»; «Для домашнього огнища»; «Америкен бой»; телесеріал «Пастка»; «Злочин з багатьма невідомими» (Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка); «Роксолана. Володарка імперії» – султан Сулейман; «Мільйон у шлюбному кошику» – Раймондо; «Штемп» – Єршов Аркадій.

8 лютого 2018 р. виповнюється 190 років від дня народження французького письменника Жуля Верна. Жуль Габріель Верн народився 8 лютого 1828 р. в м. Нант (Франція) в сім’ї адвоката . У 8 років Жуль Верн почав навчання спочатку в семінарії Сен-Станіслав, а потім в Нантському ліцеї , де він отримав класичну освіту, що включала в себе знання грецької та латини, а також риторику, співи та географію. У 1849 році Жуль Верн отримав ступінь ліценціата права, так як батько-адвокат наполягав на отриманні юридичної освіти. Але Жюль Верн не починав адвокатську практику, адже під час навчання почав писати пєси, оповідання, комедії. Вперше його п’єса була поставлена в 1850 році , а першим надрукованим твором став роман із серії «Незвичайних подорожей» в 1863 році. З тих пір Верн випробував безліч професій, але не переставав писати. 10 січня 1857 року Верн одружився з Онориною де Віане, молодою вдовою з двома дітьми. Він з сім’єю мешкав у великому заміському будинку та іноді плавав на яхті. Перший роман Жюль Верна приніс йому великий успіх. Надихнувшись позитивними відгуками , письменник продовжив створювати пригодницькі романи, просочені науковими чудесами. Верн постійно подорожував: по США, Середземному морю, об’їздив майже всю Європу. За свою біографію Жуль Верн написав 66 романів, безліч повістей, п’єс. Багато романів Жуля Верна були екранізовані. Серед відомих його творів – «Таємний острів», «П’ятнадцятирічний капітан», «Подорож до центру Землі», «Із Землі на Місяць», «Діти капітана Гранта», «20000 льє під водою», «Навколо світу за 80 днів» та багато інших. У 1871 році Жуль Верн оселився в Ам’єні, а у 1888 році його обрали радником. У 1886 племінник письменника Гастон, який страждав на параною, вистрілив Жулю Верну в ногу. Поранення було настільки важке, що письменник не міг рухатися до кінця свого життя. В останні роки життя у Верна виникли проблеми зі слухом, сильний діабет вплинув на зір – Жуль Верн майже нічого не бачив. Помер Жуль Верн 24 березня 1905 року .

Всесвітній день боротьби проти раку відзначається щорічно 4 лютого. Проголошений «Міжнародним союзом по боротьбі з онкологічними захворюваннями» (Міжнародний союз проти раку) (Union for International Cancer Control, UICC).

Мета – підвищення обізнаності про рак як про одне із найстрашніших захворювань сучасної цивілізації, привернення уваги до запобігання, виявлення та лікування цього захворювання та про завдання, що стоять перед світом в боротьбі з раком, закликати політиків і організації-члени UICC відноситися до раку, як політичного пріоритету.

Відомо, що виникнення 43% ракових захворювань можна було б запобігти за допомогою таких норм здорової поведінки, як:

• Обмеження доступу до паління, боротьба з цим явищем.
• Фізична активність, збалансована, здорова їжа.
• Вакцинація проти вірусів, що викликають рак печінки і шийки матки.
• Уникання тривалого перебування на сонці і в соляріях.

Щорічно 4 лютого під час Всесвітнього дня боротьби з раком Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) і Міжнародне агентство з вивчення раку надають підтримку Міжнародного союзу проти раку в поширенні інформації про заходи щодо полегшення тягаря цього захворювання.

У 2016-2018 роках Всесвітній день боротьби проти раку проходить під гаслом «Ми можемо. Я можу". У цей день пропонується вжити колективні або індивідуальні заходи щодо полегшення тягаря раку.