День святого Валентина, який щорічно відзначають 14 лютого, здавна оповитий різними таємницями та легендами його походження. День всіх закоханих, або ж День святого Валентина – це не лише свято романтики, кохання та ніжності. Як повідомляють різні джерела, свято оповите багатьма легендами і ніхто достеменно не знає, чи існував святий Валентин і чи справді він вперше подарував коханій романтичну валентинку. Згідно з однією легендою, у 269 році н.е. римський імператор Клавдій II прагнув завоювати весь світ, однак для здійснення всіх наступів йому доводилось збирати міцну армію. Оскільки сімейний інститут утримував чоловіків від військової служби, імператор видав указ про заборону одруження під час військової служби. Однак молодий священик Валентин, який ще займався природничими науками та медициною, не слухав наказів Клавдія II і таємно від всіх вінчав закоханих. Коли імператор довідався про це, то засудив Валентина до смертної кари. І під час очікування виконання смертного вироку, Валентин у в'язниці закохався в сліпу дочку тюремника Юлію і зцілив її. Перед стратою він залишив їй прощальне послання і підписав його як "Твій Валентин". Саме з цим неймовірним моментом та виявом любові пов'язують і появу Дня всіх закоханих, і звичай дарувати валентинки. Священику відрубали голову, а пізніше Валентин був канонізований католицькою церквою. У 496 році Папа Римський Геласій I оголосив 14 лютого Днем святого Валентина. Як повідомляють в інших легендах та оповідках, можливо, існувало ще як мінімум троє чоловіків з іменами Валентин, які мученицькою смертю померли за християнську віру. Також в деяких джерелах зазначають, що День святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна, а за іншою версією, – на честь богині шлюбу, сім'ї Юнони), який також колись відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням того ж Папи Римського Геласія I. Але в такій практиці немає нічого дивного, оскільки за таким принципом були обрані і дати святкування Різдва Христового та Різдва Іоанна Предтечі, що припадають на язичницькі фестивалі в честь зимового і літнього сонцестояння (близько 25 грудня і 7 липня відповідно). У Римо-католицькій церкві святий Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання. Саме тому ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії або ж психічних розладів. Згідно з церковними переказами, на могилі святого Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився і видужав. Вважається, що в Західній Європі День Святого Валентина став широко відзначатися з XIII століття, в США – з 1777 року. За останньою інформацією, мощі покровителя закоханих святого Валентина вже три століття поспіль зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року. Згідно з легендами, давній звичай посилати коханим листівки в День святого Валентина також виник в Середні віки. Найпершою валентинкою в світі вважається записка, відправлена герцогом Орлеанським Карлом​​ в 1415 році. Перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх "валентинок" нині зберігається в Британському Музеї. З плином часу звичай надсилати коханим 14 лютого невеликі сувеніри та записки-валентинки існував лише на теренах Англії і Франції. Спочатку перші "валентинки" створювалися власними руками: талановиті митці писали романтичні вірші на аркушах паперу, згодом в Британії почали друкувати збірники віршів – закохані вибирали найкращі і переписували їх у "валентинки". Десь з цього часу і почалося масове виробництво "валентинок" в промислових масштабах. Першою, хто продав листівок за рік на суму 5000 доларів, стала американка Естер Гауленд. Сьогодні ж, за кількістю продажів, "валентинки" посідають перше місце, поступаючись тільки різдвяним листівкам. Але, незважаючи на таємничість походження свята, мільйони людей не пропускають можливість відсвяткувати романтичне святом разом зі своїми коханими та рідними людьми. Адже День святого Валентина – це не лише свято квітів, листівок та подарунків. Це символічний день для вияву трішки більшої уваги та любові тим людям, які перебувають поруч з вами. Любіть та даруйте радість і кохання не лише в День святого Валентина!

Петрусенко Оксана Андріївна (справжні прізвище та ім’я – Бородавкіна Ксенія) народилась 18 лютого 1900р. у Севастополі. У 1914-1917 рр. працювала у Севастопольському порту, взуттєвій фабриці, брала участь у самодіяльних гуртках. Свою творчу діяльність майбутня співачка розпочала у м. Херсоні. Один з фундаторів українського театру І. Л. Сагатовський згадує: «…Пізньої осені 1918 року з великими труднощами, неспокійними шляхами війни, з циганським табором, дісталася Ксенія Бородавкіна бажаного Херсона. В подертій солдатській шинелі, у великих розбитих чоловічих черевиках. Розпашіла від хворобливого жару, ступила 18-літня робітниця севастопольської фабрики, донька балакліївського наймита з Харківщини, в репетиційну і в знесиллі сіла на підлогу. Після хвилинного відпочинку звеласа на ноги й заспівала…». Саме тоді, у 1918 р., вступила О. Петрусенко на правах хористки, а потім провідної актриси «з голосом» до Херсонського українського музично-драматичного театру. Не маючи театральної освіти, О. А. Петрусенко, як і більшість акторів того часу, могла вчитися лише на досвіді сценічної практики. Її вчителями були знані майстри сцени І. Сагатовський, К. Лучицька, В. Варецька, Г. Гринько, композитор-диригент Дмитро Бойченко (перший чоловік Оксани). Дебют співачки відбувся в лютому 1919 р. у партії Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Завдяки підтримці Ю. Шумського та П. Саксаганського О. Петрусенко поступила в Київський музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка (навчалась в 1923-1924 рр.), але через складні сімейні обставини та брак коштів залишила його і стала професійною артисткою, не маючи повноцінної музичної освіти. Як оперна співачка, вона дебютувала у 1927 р. в опері «Черевички» (П. Чайковський) у Казанському оперному театрі. Працювала в оперних театрах Баку, Свердловська та інших міст. З 1934 р. – у Київському театрі опери та балету. Виконувала партії: Наталка («Наталка Полтавка» М. В. Лисенка), Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Аїда («Аїда» Дж. Верді), Тоска («Тоска» Дж. Пуччіні), Тетяна («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Ліза («Пікова дама» П. Чайковського), «Снігуронька», «Царевна-наречена» М. Римського-Корсакова) та ін. Співачка виконувала українські народні пісні: «Там, де ятрань круто в’ється», «Ой, не світи, місяченьку!», «Гандзя», «Стоїть гора високая» та багато інших, а також романси. Займалася концертною діяльністю. ЇЇ голос мав магічну силу і чудодійний вплив на слухача. ЇЇ називали «український соловейко». Оксана Петрусенко померла 15 липня 1940 р. (через вісім днів після народження сина). Херсонці шанують пам'ять Оксани Петрусенко. Проведення щорічного, починаючи з 2000 р., Всеукраїнського конкурсу солістів-вокалістів ім. Оксани Петрусенко на базі Херсонського музичного училища та Херсонського академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша є визнанням величі славетної співачки, народної артистки України.

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 року в Москві. Батьки переїхали з Одеси до Петербурга в 1889. Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями. У помешканні Пастернаків влаштовувалися домашні концерти, в яких брали участь музиканти, письменники й художники, серед яких бували Олександр Скрябін, Лев Толстой, Сергій Рахманінов, Василь Полєнов, Ісаак Левітан, Валентин Серов. У 1903—1909 роках займався музикою. 1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912 року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина). 1913 року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці і приєднався до футуристичного угрупування «Центрифуга». У1920-ті роки він опублікував збірку «Сестра моя — жизнь», що принесла йому широку популярність. З серпня 1922 по березень 1923 перебував у вигнанні в Берліні. Прилучився до діяльності творчого об'єднання «ЛЄФ».

На 1920–1930 рр. припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з'їзді. Але 1935 р. Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 р. Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілу Тухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури.

Наприкінці 1930-х рр. Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку. Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, «Фауст» Ґете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів.

Протягом 10 років (з 1946 до 1955) Борис Пастернак працював над романом «Доктор Живаго». У ньому відображено широке полотно життя російської інтелігенції на фоні драматичного періоду від початку ХХ-го сторіччя до громадянської війни. Роман дуже поетичний, сюжет супроводжується віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго. У ньому висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування — життя і смерть, погляд на історію, християнство, єврейство. Офіційні радянські літературні діячі зустріли роман дуже негативно, у друкуванні було відмовлено.

Публікація роману відбулася на Заході — спочатку в Італії (1957), потім у Великій Британії. Це призвело до справжнього цькування Пастернака у радянських виданнях, його виключили з лав Спілки письменників СРСР, на шпальтах радянських газет друкували відверті образи. 1958 р. торішній нобелівський лауреат Альбер Камю висунув кандидатуру Пастернака для нагородження літературною Нобелівською премією, і Пастернак став другим російським письменником (після Буніна), якому була присуджена ця почесна нагорода. Московська організація Спілки письменників СРСР вимагали вислати Пастернака з СРСР і позбавити його радянського громадянства. Під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

Борис Пастернак помер 30 травня 1960 у Передєлкіно під Москвою від раку легенів. Сотні людей (серед яких були Наум Коржавін, Булат Окуджава, Андрій Вознесенський) прийшли на його похорони 2 червня, не зважаючи на опалу.

Зимняя ночь

Мело, мело по всей земле

Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.

И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.

И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Народилася Діана Гнатівна Петриненко 8 лютого 1930 року в селі Білоусівці Драбівського району Черкаської області. Закінчила Київське музичне училище та Київську консерваторію. В 1958—1961 роках — аспірантка цієї консерваторії. У 1955—1958 — солістка (сопрано) Державної хорової капели «Думка», в 1962—1988 роках — солістка Київської філармонії. Професор з 1991 року. Мати Тараса Петриненка – українського музиканта, співака, композитора і поета, автора пісні «Україна», що перетворилася на своєрідний неофіційний гімн України. Гастролювала у США, Канаді, Італії, Франції, Японії, Угорщині, Фінляндії, Югославії. Серед учнів — Людмила Монастирська, В'ячеслав Базир, Н. Мойсеєва, Алла Пригара, М. Тищенко, Єлизавета Ліпітюк, К. Швидка, В. Іванченко, С. Шуст та ін. У її концертних програмах – вокальні твори М. Лисенка, Д. Січинського, Я. Степового, К. Стеценка, С. Рахманінова, М. Глінки, В. А. Моцарта, Й. Гайдна, Л. Бетховена, Дж. Верді, О. Білаша, Г. Майбороди, Ю. Мейтуса. Виконувала партії сопрано в 9-й симфонії Л. Бетховена, ораторії «Пори року» Й. Гайдна, «Реквіємі» В. А. Моцарта, кантаті «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка, народні пісні та арії з опер. З особливою виразністю співала українські народні пісні та романси українських композиторів. Записала на грамплатівки такі українські народні пісні, як «Глибока кирниця», «Ой лугом іду, голосок веду», «Чотири воли пасу», «Чи я вплила», «Ой піду я до млина» та ін., а також романси Лисенка («Садок вишневий коло хати»), Заремби («Не тополю високую», «Утоптала стежечку»), Ревуцького, арії з опер українських композиторів. Померла 17 листопада 2018 року на 89-му році життя.

День бабака (Groundhog Day) - традиційне народне свято в Канаді і США, що відзначається щорічно 2 лютого. Вважається, що в цей день потрібно спостерігати за бабаком, що вилазить зі своєї нори, і по його поведінці можна судити про близькість настання весни. Якщо день похмурий, бабак не бачить своєї тіні і спокійно залишає нору - зима скоро закінчиться, і весна в цей рік очікується рання. Якщо ж день сонячний, бабак бачить свою тінь і ховається назад у нору - буде ще шість тижнів зими. У деяких містах і поселеннях США і Канади в цей день проводяться фестивалі, присвячені місцевим метеорологічним бабакам, що збирають численних туристів.

Історія виникнення свята сягає корінням в дуже давні часи, коли 2 лютого за Григоріанським календарем християнами Європи стало відзначатися Стрітення Господнє. Вже тоді погоду саме в цей день вважали відповідальною за характер наближається початку довгоочікуваної весни.

У Північній Америці до сих пір популярна стара шотландська приказка: If Candlemas Day is bright and clear, there'll be two winters in the year (Якщо в день Стрітення ясно і безхмарно - бути двом зим в році). Традиція людей перекладати відповідальність за довгострокові прогнози погоди на «братів наших менших» починалася ще в Стародавньому Римі, де 2 лютого щорічно відзначався День їжака. Метеорологічний прогноз в цей день будувався за поведінкою розбудженого їжака, який бачив або не бачив свою тінь. Жителі Західної Європи зберігали цю традицію і в більш пізні періоди, а переселенці з їх числа в Північну Америку в свій час поряд з іншими традиціями захопили з собою і її. По той бік океану, де їжаки не водилися, роль відповідального метеоролога перейшла до бабака.

В наші дні налічується 7 найбільш відомих в світі бабаків-метеорологів: Панкссатонейскій Філ (Punxsutawney Phil), Уайртонскій Віллі (Wiarton Willie), Чак з Стейтен-айлендської зоопарку (Staten Island Chuck), Шубінакадскій Сем (Shubenacadie Sam), Бальзакскій Біллі (Balzac Billy), бабак Джиммі (Jimmy the Groundhog) і Генерал Беарегард Лі (General Beauregard Lee). Бабак, який живе на Індичій Гірці містечка Панксутоні, в горах Пенсильванії (США), - найперший офіційний бабак-метеоролог. Ось уже понад 120 років, починаючи з 1887 року, люди стежать за прогнозами Пенсильванського бабака. На честь цієї події в штаті проводиться щорічний фестиваль, що став всесвітньо відомим після виходу фільму «День бабака», зіркою якого став бабак на прізвисько Філ - найвідоміший «гризун-синоптик» в Америці.

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) або 17 (30) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Бій став важливою частиною української історичної пам'яті, а через заборону теми в радянський час і мало надійної інформації він обріс міфами.

Про подвиг молоді під Крутами було забуто на понад 70 років. В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, за участі В'ячеслава Чорновола, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг. На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише з 2004 р.

Про ці події можно переглянути наступні стрічки:

• «Україна: забута історія. Крути: молода кров» — документальна стрічка про битву під Крутами.
• «Герої України. Крути. Перша Незалежність» — документальний фільм про героїв Крутів.
• «Крути 1918» — історичний фільм присвячений 100-річчю битви під Крутами.

Щорічно в цей день відзначають важливу історичну подію, що відбулася в 1919 році - проголошення Акту злуки Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Також цього дня згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше - 22 січня 1918 року. Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР.

Ісаак Йосипович Дунаєвський народився 30 січня 1900 року в маленькому містечку Лохвиці на Полтавщині. Закінчив Харківську консерваторію, працював як композитор і диригент у харківських драматичних театрах. З 1924 року жив у Москві, де керував музичною частиною Театру сатири. Композитор став одним із творців радянської музичної кінокомедії, зробивши музику одним з головних компонентів драматургії фільму. Він написав музику до двадцяти восьми фільмів, оперет, трьох балетів. Митець був надзвичайним диригентом. Найяскравіше талант Дунаєвського виявився у музиці до таких фільмів: «Веселі хлоп’ята» (1934), «Три товариші» (1935), «Воротар» (1936), «Цирк» (1936), «Діти капітана Гранта» (1936), «Волга-Волга» (1938), «Світлий шлях» (1940), «Весна» (1947), «Кубанські козаки» (1950). Дунаєвський — один із творців радянської оперети, автор 12 творів у цьому жанрі. Не відкидаючи традицій неовіденської оперети (Імре Кальман, Франц Легар), Дунаєвський прокладав нові шляхи, тісно зв'язавши оперету з масовою піснею й народною творчістю. Композитор увів у свої твори великі ансамблі, розгорнуті фінали, оркестрові епізоди. В опереті «Вольный ветер» (пост. 1947) Дунаєвський уперше в цьому жанрі відобразив тему боротьби за мир. Серед найкращих оперет Дунаєвського також «Сын клоуна» (пост. 1950), «Белая акация» (пост. 1955). Композитор створив новий тип масової пісні. Це пісні-марші: «Марш весёлых ребят», «Песня о Каховке», «Спортивный марш», «Песня о весёлом ветре», «Марш энтузиастов», характерною рисою яких є динаміка пружних ритмів, загальний мажорний колорит. Ліричні пісні Дунаєвського в ряді випадків споріднені з жанром лірико-побутового романсу (пісні з фільмів «Воротар», «Шукачі щастя», «Волга-Волга» й ін.). Пісня «Летите, голуби» у ліричній формі виразила прагнення людей перепинити шлях загарбницьким війнам. Дунаєвському належать пісні-вальси («Вечер вальса», «Школьный вальс», «Молчание», «Не забывай»). За великі досягнення Ісаака Йосиповича нагородили 2 орденами, а також медалями. Помер митець 25 липня 1955 року.

Марусю Чурай традиційно називають "дівчиною з легенди", оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Її образ склався під впливом літературних творів ХІХ-ХХ сторічч (балад, поем, драм, повістей, романів українською, польською та російською мовами), створених на основі народних оповідань. Якщо узагальнити численні версії, то вийде такий біографічний сюжет. Жила в Полтаві приблизно у 1625-1650-х рр. Хата батьків стояла на березі Ворскли, неподалік від Хрестоздвиженського монастиря. Батько — Гордій Чурай належав до козацького стану, можливо, був полковим осавулом. Якось, посварившись з одним шляхтичем, запальний козак вихопив шаблю і зарубав кривдника. Після того подався на Січ, взяв участь у козацькій війні проти Польщі під проводом П. Павлюка (Бута), потрапив у полон і був страчений у Варшаві у 1638 році. Маруся жила з матір'ю Горпиною. Дружина й донька народного героя користувалися повагою полтавців. Дівчину шанували не лише через славного батька, а також через особливий дар складати і чудово виконувати пісні. Чарівна зовнішність Марусі, її незвичайна обдарованість притягували до дівчини увагу парубків. У неї був закоханий Іван Іскра — син гетьмана Якова Остряниці, мовчазний, похмурої вдачі, але винятково правдивий і благородний юнак. Але Маруся любила іншого — Григорія Бобренка, сина полкового хорунжого, красивого й видного хлопця, який виявився слабовільним і безхарактерним. Піддавшись умовлянням матері, Гриць заручився з багачкою Галею Вишняківною, донькою осавула Федора Вишняка і небогою полковника Мартина Пушкаря. Маруся тяжко переживала зраду коханого, викладаючи свої страждання в рядках пісень. Коли ж Гриць одружився з Галею, тяжко захворіла. Попри сильний, вольовий характер, пробувала накласти на себе руки: кинулася з греблі у Ворсклу, але була врятована Іваном Іскрою. Невдовзі Маруся зустрілася з Грицем та його молодою дружиною на вечорницях, влаштованих Марусиною приятелькою Меланею Барабашихою. Ця зустріч сколихнула палку натуру дівчини. Нещасливе кохання, ревнощі, ображене самолюбство зародили в Марусиній душі план помсти. Знову полонивши Гриця своєю чарівністю, вона заманила його до себе і отруїла власноруч приготовленим зіллям із кореня цикути. За скоєний злочин Марусю ув'язнили в острозі. Влітку 1652 року суд визнав її винною і віддав катам для відсічення голови. Вирок смерті скасувала грамота Б. Хмельницького про помилування, яку за якусь мить до страти (закуту в кайдани, ледь живу дівчину вже втягли на поміст) встиг доставити в Полтаву Іван Іскра. Подальша доля піснярки тлумачиться по-різному. За однією версією, після помилування Маруся сильно страждала, ходила на прощу до Києва, а повернувшись додому, рано померла від надмірних переживань і сухот. За іншою версією, Маруся пішла з дому назавжди й померла у каятті в якомусь монастирі. Марусі Чурай приписують авторство близько 40 пісень. Серед них найвідоміші: "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні...", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "Нагороді верба рясна", "Котилися вози з гори" та інші. Ці пісні досі живуть у народі й користуються великою любов'ю і популярністю.

Сьогодні, 16 січня, з колонок і навушників справжніх меломанів звучать «Yesterday», «Yellow Submarine», «Let It Be» та інші твори однієї з найпопулярніших музичних груп всіх часів і народів - легендарної четвірки з Ліверпуля. З 2001 року за рішенням ЮНЕСКО 16 січня відзначається Всесвітній день «The Beatles» (World Beatles Day). Дата, звичайно, вибрана не випадково. 16 січня 1957 року в Ліверпулі відкрився клуб «The Cavern», де почали свій шлях до слави тоді ще нікому не відомі молоді музиканти Джон Леннон, Пол Маккартні і Джордж Харрісон. Через кілька років до них приєднався ще один майбутній «бітл» - Рінго Старр. Пізніше 16 січня сталося ще одна знаменна подія в історії «The Beatles»: в цей день в 1964 році журнал «Cashbox» присвоїв пісні «I Want To Hold Your Hand» перше місце в американському хіт-параді, після того як цей сингл розійшовся мільйонним накладом всього за 10 днів. У звичному складі «The Beatles» відпрацювали вісім років. За цей час вони офіційно випустили 13 альбомів, кожна пісня з яких ставала справжнім хітом. Почавши з наслідування класиків американського рок-н-ролу (великий вплив на четвірку зробило, наприклад, творчість Елвіса Преслі), «The Beatles» прийшли до власного стилю. Всесвітнє визнання група отримала в 1963 році після випуску синглу «Please Please Me». З цього моменту на планеті почалося божевілля, яке отримало говорить назва «битломания». Група мала великий вплив на розвиток світової музики. Багато відомі композитори і виконавці брали з них приклад. Крім того, «бітли» вперше використали деякі новаторські розробки в області звукозапису і зйомок відеокліпів. За версією журналу «Rolling Stone», група «The Beatles» займає перше місце в списку найбільших виконавців усіх часів. У грудні 2015 року клуб «The Cavern» передав в дар місту Ліверпулю пам'ятник музикантам, який зобразив легендарну четвірку що йде уздовж набережної. 16 січня, в честь цієї знаменитої групи, проводяться різні пам'ятні заходи і кавер-концерти пісень британської четвірки, а меломани всього світу знову включають пісні, які полюбилися людям будь-якого віку, щоб в черговий раз насолодитися творчістю «The Beatles».

Ковінька Олександр Іванович народився 13 січня 1900 р. в сім'ї хлібороба в с. Плоске Решетилівського повіту на Полтавщині. В своєму становленні як громадянин і літератор пройшов складні "університети життя": закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі, наймитував, був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві. Брав участь у подіях громадянської війни на боці повсталих народних мас, був схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Врятували його од смертної кари успішний наступ Червоної Армії і вибух всенародного повстанського руху на Україні. Пізніше потрапив до рук денікінців, а в 1920—1921 рр. довелося пройти через тортури білопольського концтабору в Познані. Повернувшись на Полтавщину, Ковінька ввійшов до комітету незаможників, секретарював у сільраді, виступав у селах з лекціями як інструктор ТСОАВІАХІМу. В 1929—1934 рр. працював у редакції газети"Більшовик Полтавщини". Друкуватися почав 1926 р.— тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті "Селянська правда" була вміщена гумореска Олександра Ковіньки "Містки та доріженьки". Молодий письменник виступав з фейлетонами та гуморесками в місцевій та республіканській пресі, зокрема в "Більшовику Полтавщини", "Червоному перцеві". Перші збірки гуморесок "Індивідуальна техніка" (Харків, 1929), "Колективом подолаємо" (Полтава, 1930) своєю ідейно-художньою "фактурою" пов'язані з проблемами й турботами тогочасного села. Успішну працю Ковіньки на ниві літератури було нагло перервано репресивними органами тоталітарної сталінської системи. В 1936 р. він був заарештований і звинувачений у приналежності до вигаданої контрреволюційної організації. Особлива нарада НКВС вислала його спокутувати "провину" до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Лише через двадцять один рік від часу арешту Ковіньку було визнано абсолютно не винним, і 4 липня 1956 р. судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину. Письменник повернувся до рідної Полтави, був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу. Видрукував у журналі "Прапор" автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість "Як мене купали й сповивали" (1957), видав збірки гумору та сатири "Кутя з медом"(1962), "Коти й котячі хвости"(1964), "Всякого бувало..."(1967), "Чарівні місця на Ворсклі"(1968), "Згадую й розгадую"(1970), "Пухові подушки"(1971), "Отак, прямо і прямо"(1976), "Як воно засівалося"(1979) та ін. Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями "Хрестоносці" та "Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака", автобіографічною оповіддю "Чому я не сокіл?..", публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу. Заслуги Олександра Ковіньки перед вітчизняною літературою відзначені 1984 р. премією імені Остапа Вишні. Помер 25 липня 1985 року.

День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – державне свято в Україні, який офіційно відзначають 9 травня, починаючи із 2016 року.

«День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» встановлено як державне свято внаслідок ухвалення 9 квітня 2015 року Верховною Радою України проекту закону № 2539 «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років» в рамках голосування за пакет законів про декомунізацію.

Новий зміст відзначення Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні включає в себе:

1. переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;
2. рівне вшанування пам'яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об'єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін.);
3. перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь вшанування.

Офіційним символом святкування Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, як і Дня пам'яті та примирення, є квітка червоного маку – загальноприйнятий у світі символ відзначення пам'ятних днів Другої світової війни.

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії.

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня (резолюція A/RES/47/237 від 20.09.1993 р.). Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї. Будучи одним із основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх. Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу! З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

8 травня щорічно відзначається Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Цей день був заснований на честь швейцарського гуманіста, лікаря і громадського діяча Анрі Дюнана (1828-1910), який народився в цей день. Він прославився тим, що за його ініціативою в середині 19 століття почали створюватися групи добровольців, які займалися наданням допомоги пораненим бійцям. У лютому 1863 року Женевське суспільство створило і профінансувала комісію з п'яти чоловік. До її складу входило три лікаря. Ця комісія стала основою Міжнародного комітету по наданню допомоги пораненим солдатам. З 1880 року організація отримала назву Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Спочатку діяльність організації поширювалася тільки на учасників воєн, поранених у битвах. Потім допомогу почали надавати і мирному населенню. За пропозицією Жана Анрі Дюнана, 22 серпня 1864 року в Швейцарії була підписана конвенція, спрямована на поліпшення рівня життя людей, які постраждали під час військових дій. У даному документі також було зазначено, що лікарі і медперсонал повинні мати свій універсальний відмітний знак. В якості такого символу був вибраний червоний хрест, розташований на білому тлі. У 1906 році в Османській імперії була створена благодійна організація Червоний Півмісяць. У мусульманських країнах вона стала аналогом Червоного Хреста. У жовтні 1986 року відбулася 25-та міжнародна конференція. На ній було затверджено нову назву організації – Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МКЧХ). Головним завданням національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є здійснення гуманітарних програм в інтересах населення: вони надають соціальну допомогу й підтримку, готують співробітників і волонтерів до реагування в екстремальних ситуаціях, навчають прийомам надання першої допомоги, возз’єднують родини, розлучені збройними конфліктами й стихійними лихами, поширюють інформацію про гуманітарні цінності й норми міжнародного гуманітарного права.

День матері – міжнародне та локальне свято, яке офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня. В Україні жінка спокон віку асоціювалася з берегинею сім'ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – мама. Від неї залежить виховання дитини і вона прищеплює любов до рідної землі. День Матері відзначають у другу неділю травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва та допомоги. У травні, коли Природа-Мати виряджає свою Доню-Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці та радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері. Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язане з ментальністю та суспільним ладом. Ще здавна князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу – козацтва. Особливого поширення це свято набуло на Західній Україні. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була Олена Киселівська, редактор тижневика «Жіноча доля». Також, 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та інші організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді, День Матері відзначали дуже широко.У 1939 свято заборонила радянська влада. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулося в Україну. За часів незалежної України свято встановлено «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок…» згідно з Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999 року № 489/99. У Львові з 2010 року на центральних вулицях міста у другу неділю травня жінкам дарують приємні дрібнички, вітаючи зДнем Матері і Днем Української жінки. Акцію щороку організовує громадська організація «Борець».