11 лютого відзначають Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Як зазначено в резолюції 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 року, свято засновано «для того, щоб досягти повного і рівного доступу жінок і дівчат до науки, а також забезпечити гендерну рівність і розширення прав і можливостей жінок і дівчат». Наука і гендерна рівність – невід’ємні елементи процесу досягнення цілей розвитку, включаючи ті, які викладені в Порядку денному сталого розвитку до 2030 року. За останні 15 років світове співтовариство досягло значних успіхів у справі залучення жінок і дівчат у науку. Незважаючи на це, вони досі стикаються з обмеженнями у цій сфері. Згідно з дослідженнями, проведеними в 14 країнах, можливість отримання ступеня бакалавра, магістра та доктора для жінок у сфері науки становить 18%, 8% і 2% відповідно, натомість для чоловіків ці показники становлять 37%, 18% і 6%. Марія Склодовська-Кюрі стала першою двічі лауреаткою Нобелівської премії в 1911 р.; Радія Перлман, відома як «мати Інтернету», розробила алгоритм STP-протоколу; внесок Розалінд Франклін уможливив появу нової галузі – молекулярної біології; Нетті Стівенс виявила відмінність між наборами чоловічих і жіночих хромосом; Амалія Ньотер – засновниця окремого напрямку абстрактної алгебри; Софі Вілсон – власниця майже 60 патентів; Олександра Потаніна – учасниця 4-х експедицій до Центральної Азії (ІІ пол. 19 ст.); Ліз Мейтнер виявила, що реакція атомних ядер може продукувати енергію; Ізабелла Бьорд у 19 ст. зробила перші фотографії Китаю. Її остання подорож – до Марокко, у віці 70 років.

7 лютого 2019 р. виповнюється 185 років від дня заснування (1834) Херсонського морехідного училища ім. лейтенанта П. П. Шмідта, тепер – Херсонська державна морська академія. 20 лютого 1834 г. за клопотанням графа Воронцова і резолюції імператора Миколи I в місті Херсоні було відкрито училище торгового мореплавання. Контингент училища формувався з 24-х вихованців 14-17-річного віку - переважно з дітей купців і міщан, що мешкали на півдні України і в Криму. Термін навчання в училищі становив 4 роки. Претенденти для вступу до училища повинні були вміти читати і писати, знати 4 правила арифметики, а також бути міцної статури, без тілесних недоліків. У програму училища, крім загальноосвітніх та спеціальних предметів, входили іноземні мови: грецька, турецька, італійська, німецька, французька. У 1872 році училище реорганізували в морехідні класи 2-го розряду на чолі з комітетом з 5-ти осіб, обраних міською Думою. У 1875 році відповідно - морехідне училище, яке готувало тільки штурманів малого плавання. У 1880 році - трикласний навчальний заклад. З 1903 року навчальний заклад стає морехідним училищем дальнього плавання з 3-річним навчанням кадетів у віці від 17-ти до 24-х років. У цьому ж році введений формений одяг для кадетів і викладачів. У 1920 році навчальний заклад реорганізується в вечірній технікум водного транспорту. У 1930 році - це Херсонський морський технікум, який готував фахівців з експлуатації морського торговельного флоту. На це відділення допускалися і жінки. У 1944 році - морський заклад відновлює роботу як морське училище закритого типу для підготовки кадрів: судноводіїв, судномеханіків, технологів судноремонту з повним державним забезпеченням курсантів. У 1996 році морехідне училище реорганізоване в Херсонський морський коледж другого рівня акредитації. У 2007 році за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 414-р від 13.06.2007р. та наказом Міністерства освіти і науки України № 500 від 16.06.2007р. на базі діючого морського коледжу і приватного морського інституту створено Вищий навчальний заклад «Херсонський державний морський інститут». 15 червня 2011 Урядом прийнято розпорядження «Про утворення Херсонської державної морської академії».

1 лютого 2019 р. виповнюється 95 років з часу заснування КЗ «Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки» Херсонської обласної ради. Історія бібліотеки бере відлік з 1 лютого 1924 р., коли за рішенням міської виконавчої влади 3-тє відділення Центральної міської бібліотеки було реорганізовано в спеціальну міську дитячу Центрочитальню, що увійшла до числа перших п’яти спеціалізованих бібліотек для дітей, створених в Україні. Вона розміщувалася на вул. Ерделівській, 25 (нині – Старообрядницька). Станом на 1 січня 2018 р. у структурі бібліотеки діють 8 відділів: комплектування фондів та каталогізування документів; зберігання та реставрації бібліотечних фондів; обслуговування дошкільників та учнів 1–4 класів; обслуговування учнів 5–9 класів; естетичного виховання; інформаційно-бібліографічний; бібліотечного прогнозування та інновацій; інтернет-послуг; 5 секторів та медіацентр. Бібліотечний фонд є універсальним за змістом і налічує 115 тис. документів, серед яких книги, мапи та нотні видання становлять 90 тис., аудіовізуальні та електронні видання – близько 2 тис., журнали та газети – 23 тис. Колекція рідкісних та цінних видань нараховує 177 пр. книг та журналів. Найстарішим виданням у фонді бібліотеки є книга В. Немировича-Данченка «На краю света» (1893). Бібліотека також формує колекцію книжок з автографами авторів, у якій на початок 2018 р. налічувалось понад 300 пр. Загальна кількість працівників бібліотеки, за штатним розписом, складає 48 од., з них 36 – бібліотечні працівники. Із 2000 р. бібліотеку очолює А. Бардашевська, заслужений працівник культури України.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. 24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Коли українські війська відступили до станції Крути, на їх підтримку було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів і 20 старшин (офіцерів) та першу сотню (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. До них приєдналися ще близько 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які перебували у резерві, під час відступу потрапили у полон. Наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві. Утрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих, за сучасними підрахунками. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти університету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Втрати бiльшовицьких військ під Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 вояків. Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

«Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років уперед. Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх, тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує. Їх не бракує в нашій історії, крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу», – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Голокост (від англ. the Holocaust, з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв і ромів у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот (цигани, гомосексуали, масони, безнадійно хворі тощо). Тобто, у ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька властивих рис, які відрізняють його від попередніх.

• На відміну від голокостів минулих сторіч, під час нацистського Голокосту було знищено планомірно мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї мети було збудовано табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення.
• Іншою властивою рисою Голокосту є використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Широко використовувалася також теорія т. зв. «соціального дарвінізму» — твердження, що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно з цією теорією, нібито, природньо прагнули знищити неповноцінних, які згідно з теорією еволюції мали зникнути й поступитись життєвим простором сильним расам.
• Для здійснення Голокосту використовували ефективні та нові на той час методи знищення. До прикладу, нові види хімічних та механічних засобів вбивства, будували крематорії, тощо.
• Нацистський Голокост також відрізняється своєю жорстокістю. Існують численні приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур тощо. Властивою рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирних мешканців і дітей також. У намаганні підтримувати «чистоту раси», терору та винищенню підлягали деякі види хворих, особи із психічними вадами та гомосексуали.

Традиційно жертвами вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує. Основне джерело статистичних даних про Катастрофу європейського єврейства — порівняння передвоєнних переписів населення з післявоєнними переписами і оцінками. За оцінками «Енциклопедії Голокосту» (видана музеєм Яд-Вашем), загинуло до 3 мільйонів польських євреїв, 1,2 мільйона радянських євреїв (енциклопедія наводить роздільну статистику щодо СРСР і країн Прибалтики), з них 140 тисяч євреїв Литви і 70 тисяч євреїв Латвії ; 560 000 євреїв Угорщини, 280 тисяч Румунії, 140 тисяч Німеччини, 100 тисяч Нідерландів, 80 тисяч євреїв Франції, 80 тисяч Чехії, 70 тисяч Словаччини, 65 тис. Греції, 60 тисяч Югославії. У Білорусі було знищено понад 800 тисяч євреїв.

День собoрності — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року. Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99. У цей день прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР. У результаті ухвалення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року. 22 січня було проголошено всенародним і державним святом. Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі в Києві. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку. Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад. 22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом. Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу. Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті. На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, миро — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку. Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою. Різдву, за церковним статутом, передуває чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконуються всі хатні роботи: світлицю білять, прибирають розписами, вивішують найкращі рушники, розкладають килими. Покуття урочисто й прикрашають запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставлять перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Різдвяні свята в Україні починають з шанування душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, обов’язково мають бути на кожному столі. Вранці 7 січня ідуть до церкви. Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не пісний, та починається велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя. Вже по Святій Вечері починають ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляти господарів і їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток.

Одна з найвідоміших українських народних різдвяних колядок "Нова радість стала" у виконанні великого Івана Семеновича Козловського прозвучала в радіоефірі, була записана і видана на платівці саме у такому варіанті. Іван Козловський - один із найвидатніших українських оперних співаків XX століття, людина непересічного таланту й долі, людина планетарного масштабу, отримавши найвище світове визнання і славу, не втратив віру в Бога і не розгубив свій зв'язок із народом сином якого він був. (У створенні відео використано кадри з кінофільму "Вечера на хуторе близ Диканьки", кіностудія ім. М. Горького, 1961).

Нова рада стала, як на небі хвала.
Над вертепом звізда ясна, увесь мир засіяла.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Христа-Бога вихваляють.

– Просим тебе, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цьому дому господарю.

h ttps://www.youtube.com/watch?v=UTm5N8rS-4c

Луї Брайль 4 січня народився 1809 року у Франції в селі Кувре неподалік від Парижа. Його батько, Сімон-Рене Брайль, заробляв на життя, виготовляючи упряж. Маленький Луї, мабуть, частенько грався у батьковій майстерні. І одного разу це допровадило до жахливої трагедії. Луї взяв до рук якийсь гострий інструмент, мабуть шило, і ненароком встромив його собі в око. Зарадити біді було неможливо. Але найгіршим виявилося те, що незабаром інфекція поширилася на друге око. Так маленький Луї, маючи лише 3 роки, повністю втратив зір. Намагаючись допомогти дитині, батьки Луї та парафіяльний священик Жак Паї попросили, щоб хлопцю дозволили сидіти на уроках у місцевій школі. Луї просто поглинав науку. Кілька років він навіть був найліпшим учнем у класі. Все ж методи навчання, розраховані на зрячих, не могли повністю задовольнити потреб незрячої дитини. Тому 1819 року Луї віддали до паризького національного інституту сліпих. Валентен Гаюї, засновник цього інституту, першим розробив програму, яка мала допомогти незрячим читати. Він хотів спростувати загальноприйняту думку, що через сліпоту людина не може здобути освіту. Метод Гаюї полягав у тому, що на цупкий папір наклеювалися великі, товсті букви. І хоча метод був досить незручний але дав початок новому підходу до проблеми незрячих. Брайль опанував цей спосіб, однак невдовзі зрозумів, що такий підхід до навчання непрактичний і займає дуже багато часу. У 1821 році, коли Луї Брайль мав лише 12 років, інститут відвідав відставний французький капітан-артилерист Шарль Барб'є. Він представив спосіб зв'язку, який називався нічним письмом, а пізніше сонографією. Нічне письмо розробили для користування на полі бою. Це був дотиковий метод, в якому застосовувались опуклі крапки, розташовані у формі прямокутника: шість крапок у висоту й дві крапки у ширину. Брайль із захопленням почав вивчати цей новий метод і навіть дещо удосконалив його. Тому наступні два роки Брайль наполегливо трудився над спрощенням коду. Зрештою він винайшов удосконалений і простий шрифт із комбінації лише шести крапок — три крапки у висоту й дві в ширину. У 1824 році 15-літній Луї Брайль завершив працю над цією новою шестикрапковою системою шрифту. Невдовзі після цього він почав викладати в інституті, де раніше навчався, став в подальшому професором цього інституту, а 1829 року опублікував унікальний метод письма, який нині називають його ім'ям.Шрифт Брайля, зазнавши лише незначних змін, дійшов до нас майже таким, яким його створив цей французький юнак. Першою книгою, що була надрукована за системою Брайля, була «Історія Франції» (1837 рік). В Російській імперії друк шрифтом Брайля почався з 1885 року. Крім букв і цифр, Брайль на основі тих же принципів розробив написання нот. Був талановитим музикантом, викладав музику для сліпих. Помер 6 січня 1852 року.

Микола Іванович Братан – заслужений діяч мистецтв України, відомий український поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, автор близько ста книжкових видань, котрі знайшли свого читача. Микола Іванович Братан народився 1 січня 1935 року в с. Семенівці Каховського р-ну в родині доярки та механізатора. Вчився в Семенівській семирічній школі, Бериславському педучилищі. Потім була служба в армії. У 1964 році заочно закінчив філологічний факультет Одеського держуніверситету. Почав друкуватись як поет у 50-х роках на сторінках періодики («Наддніпрянська правда», «Вітчизна», «Літературна газета»), а перша книга лірики з’явилась у 1961р. в Херсоні під промовистою назвою «Смаглява Таврія». А далі були ліричні збірки, які принесли славу і визнання : «Луни», «Веселку – людям», «Степові люди»,«Озерниця»,«Я ще осіннім не став»,«Я – Сиваш»,«Портрет з дороги»,«Дожинок». М. Братан був автором книг сатири і гумору, а також віршів для дітей : «П’ята група крові»,«Експромти»,«Равлик на пляжі»,«Зелена черепаха». Паралельно з поетичною діяльністю М. Братан яскраво заявив про себе і як прозаїк («Діждалися весілля»,«Бережина»,«Танго над лиманом») та як драматург («Сліпий дощ»,«Сердитий Бог»,«Лукавий сон»,«Махно в Парижі»). З 1971 по 2006 рр. М. Братан очолював Херсонську філію НСПУ. Був лауреатом премій ім. А. Малишка та М. Куліша. Все життя він яскравів творчим потенціалом, енциклопедичними літературними знаннями та іскрометними експромтами. Читачі чекали від нього нових творів і він їх не розчаровував.

Бібліотека ХНТУ вітає всіх студентів, викладачів та співробітників вузу з Новим 2019 роком та Різдвом Христовим! З новими починаннями й новими успіхами. Бажаємо новорічної радості і непередбачуваного дива, чарівної історії і яскравих, веселих моментів. Нехай Новий рік подарує світлу надію і великі сили, виконає всі добрі бажання і принесе щастя у Ваш дім! Щоб новий рік неодмінно був кращим! Нехай у ньому станеться те, про що Ви так давно мріяли, чого не могли досягти. Нехай щастя, радість і любов ллються рікою!

Різдво є великим святом, встановленим на спогад про народження Ісуса Христа в Віфлеємі. Перші відомості про святкування Різдва відносяться до 4 ст. Можливо, вибір 25 грудня пов’язаний з приходом на цей день язичницького солярного свята «Народження Сонця Непереможного». Свято Різдва Христового має п’ять днів передсвята (з 20 по 24 грудня) і шість днів віддання. Напередодні, або в день надвечір’я свята (24 грудня) дотримуються особливо суворого посту, що отримав назву святвечір, тому що в цей день вживається в їжу сочиво - зварені з медом пшеничні або ячмінні зерна. За традицією, піст святвечора закінчується з появою на небі першої вечірньої зорі. У надвечір’я свята згадуються старозавітні пророцтва і події, пов’язані з Різдвом Спасителя. Різдвяні богослужіння відбуваються три рази: опівночі, на світанку і вдень, що символізує Різдво Христове в лоні Бога Отця, у лоні Богоматері і в душі кожного християнина. В католицьких країнах добре відомий звичай колядування - ходіння по домівках дітей та молоді з піснями і добрими побажаннями. У відповідь колядники отримують подарунки: ковбасу, смажені каштани, фрукти, яйця, пиріжки, солодощі та інше, скупих господарів висміюють і загрожують їм бідами. У процесіях беруть участь різні маски, ряджені в шкури тварин, це дійство супроводжується гучним веселощами. У дні святкування Різдва встановився звичай заломлювати «різдвяний хліб» - особливі прісні облатки, які освячуються в храмах під час Адвенту, - і їсти його як перед святковою трапезою, так і під час привітань один одного зі святом. Характерним елементом свята Різдва є звичай встановлювати в будинках вбрані ялинки.

Палаючі свічки - символ світла, символ зірок, що сяяли на небі в час народження Христа.

Різдвяний вінок. Різдвяний вінок плететься, як правило, з гілок сосни, ялини, ялиці. Вінок прикрашається свічками, стрічками, дерев’яними фігурками. Його підвішують над дверима, на стіну або кладуть на різдвяний стіл.

Різдвяна зірка н агадує про Віфлеємську зірку і зазвичай вішається на ялинку.

Ясла, або так званий «вертеп». Слово «вертеп» означає ясла, в яких народився Христос. В цей день встановлюють ясла і розігрують сцену Народження Спасителя.

День святого Миколая – свято на честь одного з самих шанованих у світі святих, який давно став символом добра і правди. Святий Миколай жив в III-IV cт. і прославився як великий угодник Божий, тому в народі його ще називають Миколою Угодником. Існує чимало легенд про його добрі справи. Так, одного дня він вирішив допомогти трьом сестрам, яких через бідність ніхто не хотів брати за дружин. Якось вночі він кинув їм через трубу камину три мішечки із золотими монетами. Потім Миколай продовжував допомогати бідним, залишаючись непоміченим і дивуючи місто. Він приносив у домівки іграшки й теплі речі для дітей, ліки для хворих. Але найголовніше – він робив це таємно і від усієї душі. День святого Миколая – це свято турботи і любові до ближнього. Вважається, що Святий Миколай охороняє воїнів, мандрівників, моряків, торговців, бідних, сиріт, і, звичайно, усіх дітей. Цього дня сироти особливо вірять, що Новий рік принесе їм диво – маму і папу. А в пам'ять про милосердя святого Миколая, в цей день відзначається Міжнародний день допомоги бідним. Святий Миколай – символ доброго духу, що дбайливо спостерігає за дитиною впродовж року. Якщо дитина робить хороше – він радіє, якщо погане – засмучується. І хороші вчинки, і погані святий Миколай записує в спеціальну книгу. Але малюки, як правило, в очікуванні свята і подарунків, не бешкетують, намагаючись дати зрозуміти Святому Миколаю, що вони завжди готові бути хорошими. Так само прийнято, щоб до малюків Святий Миколай приходив зі своєю свитою. Його супроводжують двоє ангелів і двоє бісів. Перші повинні повідомляти свого покровителя про хороших дітей, другі ж нашіптують Миколаю про усі провини винуватців урочистості. Перемагає завжди добро: ніхто з малечі не залишається без подарунків і всім хлопчикам і дівчаткам в ніч на 19 грудня Святий підкладає під подушку подарунки. Але у давнину в Україні існував особливий звичай «суворості»: дуже неслухняним діткам Микола крім подарунка підкладав різочку – маленький прутик, для науки за непослух і погану поведінку. Святого Миколая шанують всі християнські народи, але в кожній країні Чудотворець називається по-своєму: Миклаш, Йолупукі, Сент Ніколаус, Санта Клаус, Пер Ноель, Синтер Клаас та ін. Але не важливо, як до нього звертатися, Святий завжди почує молитву про щастя, мир і справедливість.

19 грудня виповнюється 105 років від дня народження М.М. Амосова, українського хірурга, письменника, Героя Соціалістичної Праці, Героя України. Микола Михайлович Амосов народився 6 (19) грудня 1913 в селі Ольхово. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім в механічному технікумі. З 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1935 році разом зі своєю першою дружиною вступив в Архангельський медичний інститут, закінчив його з відзнакою в 1939 році. Хотів займатися фізіологією, але вільні місця в аспірантурі були лише в хірургії. Паралельно навчався в заочному індустріальному інституті і в 1940 році також отримав диплом інженера з відзнакою. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною. Після закінчення інституту і до початку Другої світової війни працював хірургом лікарні в Череповці, був призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві. В 1952 — переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 р. захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі» і очолив кафедру в Київському медичному інституті. У 1960 році очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики Академії наук України. 1962 р. обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 —академік Української Академії Наук. 17 січня 1963 провів перше в СРСР протезування мітрального клапана серця. У 1965 році М. М. Амосов повідомив про досвід вдалих імплантацій напівкульових протезів клапанів серця хворим з невеликим лівим шлуночком, коли не вдавалося вшити кульові протези. У 1968 році був призначений на посаду заступника директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хірургії. Одночасно він очолював кафедру грудної хірургії Інституту удосконалення лікарів (1955-1970). З 1983 року – директор Інституту серцево-судинної хірургії. М. М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п’яти скликань (1962-1979). Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 1998 році нагороджений Орденом «За заслуги» II ступеня. 29 травня 1999 Амосов був прооперований професором Кьорфером (Reiner Körfer) в Німеччині, йому вшили біологічний аортальний клапан і наклали два шунти на коронарні артерії. 12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Міжнародний день танго святкуємо 11 грудня, в день народження аргентинського співця і кіноактора, знаменитого «Короля танго» Карлоса Гарделя. Життя в танго б`є ключем, а в центрі танцю – Чоловік і Жінка. Їх взаємини, пристрасті, конфлікти, примирення, ревнощі, ненависть — всі відчуття, які наповнюють людське життя. У цьому танці не прийнято розмовляти, посміхатися, в ньому навіть не прийнято дивитися один одному в очі. Запрошення, висловлене вголос, може розцінюватися як образа. Допустимо лише погляд і легкий рух губ. Танго — танець-імпровізація, де дуже важливе уміння партнерів почути один одного. Це уміння народжується на підсвідомому рівні як би само собою, створюючи відчуття іншої реальності. А найвиразнішим моментом цього танцю є пауза: звучить музика, а двоє завмерли в обіймах один одного, ніби ведучи німий діалог на підвищених тонах – це точка вищої напруги. До речі, слово «танго» з`явилося значно раніше, ніж сам танець. Спочатку це слово використовувалося на одному з Канарських островів для позначення «зборів негрів для танців, для гри на барабанах», до речі, ці барабани також називалися «Танго».

Футбол – улюблена гра мільйонів людей на Землі, тож не дивно, що Організація Об’єднаних націй запропонувала людству кожного року 10 грудня відзначати свято усіх футболістів та щирих фанів цієї гри – Всесвітній день футболу. Перша згадка про футбол як про «гру в м’яч ногами» зустрічається ще в китайських джерелах другого тисячоліття до нашої ери. В ті часи футбол у Китаї називали Цу Чю, що в перекладі означає «штовхати ногою». Завдяки цій захоплюючій грі китайці підтримували хорошу фізичну форму. За іншою версією, попередницею сучасного футболу була дика гра саксонців, які жили в Англії. Вчені вважають, що футбол саксонців був частиною військової підготовки солдат. Ще три тисячі років тому ця гра була однією з провідних у цього народу. Відомо, що в футбол грали і древні греки та римляни. «Битва за м’яч» – саме так називали його в Греції, тож можна тільки уявити, якими прийомами користувалися гравці, щоб заволодіти м’ячем. Найстаріший м’яч, що зберігся до сьогодні, знайшли в замку Стерлінг у Шотландії в 1999 році. На думку вчених, нині йому 450 років. А перший круглий м’яч з резинової камери виготовив у 1862 році Річард Ліндон. Сьогодні ж у всьому світі щорічно виготовляється більше 40 млн. футбольних м’ячів. А ось сітку на воротах вперше використали під час матчу збірних Півночі та Півдня Англії у березні 1891 року. Нині щороку 10 грудня ми віддаємо данину футболу, який для багатьох із нас не просто гра, а стиль життя.