У світі 4 травня відзначається Міжнародний день протидії булінгу. Булінг (цькування) – тривожна тенденція, особливо для сучасного дитячого середовища. За результатами дослідження, проведеного UNICEF у 2017 році, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) впродовж останніх трьох місяців, а 24% дітей стали жертвами цього явища. Дитині важко впоратись з цією проблемою самотужки і допомога та підтримка батьків дуже важлива. На жаль, більшість жертв булінгу приховує це від батьків. Із проявами булінгу в Україні стикаються 8 із 10 дітей. Такі дані оприлюднили в Українському інституті дослідження екстремізму. Таке явище, як шкільне цькування однолітків, поширюється по всьому світу, бо насильницька модель поведінки стає дедалі популярнішою. Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності, манера спілкування, поведінки, незвичайне захоплення, соціальний статус, національність, релігійна належність. Найпоширенішими формами булінґу є : словесні образи, глузування, залякування, вимагання грошей, фізичне насилля тощо. Як захиститися? Що повинні робити батьки? Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожного. Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Великдень немає певної фіксованої дати святкування, але обов'язково Великдень відзначають у неділю. Дату вираховують за допомогою спеціальної таблиці – Олександрійської пасхалії. У 2019 році Великдень українці святкуватимуть 28 квітня. Великдень – найочікуваніший світлий день для багатьох християн. Великдень символізує воскресіння з мертвих Ісуса Христа, який прийняв смерть за гріхи людей і спасіння людського роду від страшних бід. До цього світлого дня християни готуються з великим трепетом. Віряни дотримуються упродовж 48 днів Великого посту, обмежуючи себе у харчуванні та інших задоволеннях. Під час посту люди стараються очиститися за допомогою духовного посту. Рекомендується відвідувати богослужіння, не здійснювати поганих вчинків та пробачати кривдників.

Традиції Великодня 2019 в Україні

В останній тиждень Великодня християни ретельно готуються до свята. Господині прибирають в будинку, печуть паски та фарбують яйця. Страсний понеділок. За традицією, на Страсний понеділок треба молитися. У цей день важливо згадати пророцтва Спасителя про ті страждання, які на нього чекали попереду. Подумати також можна про те, що після випробувань на Ісуса чекало позбавлення, щоб наповнитися надією. Страсний вівторок. Це день повчань, коли у церкві згадують, що Спаситель має повернутися до нас знову, щоб вершити суд над кожним. Страсна середа. Згідно з уставом Православної Церкви, припиняється читання в храмах молитви святого Єфрема Сиріна. Всі три перших дні Страсного тижня в храмах звершуються Літургії Григорія Двоєслова – або ж Передосвячених Дарів. Віруючі продовжують дотримуватись тілесного та духовного посту. Страсний (чистий) четвер. День Таємної вечері. Під час вечірнього богослужіння в храмах читають "Дванадцять Євангелій", люди тримають запаленими свічки, які не гасять по дорозі додому. У Великий четвер можна і навіть необхідно причаститися. Традиційно до Страсного четверга оселі вже прибрані, а господині печуть паски, фарбують яйця, роблять заготовки святкових страв. Можна влаштувати велике прання. Страсна п'ятниця. Головним християнським обрядом у страсну п'ятницю є винесення плащаниці. Плащаниця символізує полотно, в яке був загорнутий Ісус Христос після зняття з Хреста. Після Воскресіння на полотні залишився відбиток Його Образу, який утворився, як дослідили учені, шляхом великого випромінювання. Страсна субота. Страсну суботу не можна нічого робити, є певний набір церковних правил, про які потрібно пам’ятати. Зокрема, в цей день згадують лежання Тіла Христа в труні. У цей день, як пишуть церковні книги, душа Ісуса Христа побувала в пеклі і розповіла там про те, що життя торжествує над смертю. Ніч перед Великоднем потрібно провести в молитві, просячи прощення гріхів і очищення душі. Якщо в цей період, ви не перебуваєте в церкві, то опівночі треба запалити свічку, яку принесли з храму у Вербну неділю.

29 квітня 2019 р. виповнюється 110 років від дня народження Л.Ф. Верещагіна – відомого фізика, уродженця Херсонської області, Героя Соціалістичної Праці. Народився в м. Херсоні в сім’ї службовця. У 1919 році родина переїхала до Одеси, де він закінчив Одеську хімічну професійну школу. Пізніше навчався в Одеському інституті народної освіти, в аспірантурі Українського фізико-технічного інституту в Харкові (УФТІ).На початку 1939 року Верещагін переїздить до Москви, де працює в інституті органічної хімії АН СРСР. Під час війни 1941-1945 років керував колективом вчених, що працювали для потреб оборони. Ним розроблено конструкцію гідравлічного компресора надвисокого тиску, що знайшов застосування в лабораторній практиці та в промисловості. У 1949 році Верещагіну Л.Ф. присуджено наукову ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації. У 50-60-х роках Л.Ф.Верещагін вів велику роботу з підготовки спеціалістів в області високого тиску. У 1951 році він організував на хімічному факультеті МДУ кафедру хімії і фізики високого тиску, якою керував до 1977 року. Науковець активно популяризував можливості й досягнення фізики та хімії високого тиску, читав лекції, друкувався в різних періодичних виданнях. Л.Ф.Верещагін одночасно вів наукову-організаційну та громадську роботу. У 1966 році він став головою Наукової ради “Алмази і надтверді матеріали” при Державному комітеті Ради Міністрів СРСР з питань науки і техніки. Під керівництвом вченого фізика вперше було отримано синтетичні алмази. Діяльність академіка отримала світове визнання. У 1970 році вчений став одним із засновників Міжнародної асоціації з питань розвитку досліджень при високих тисках. У 1973 році його обрано членом Шведської королівської академії інженерних наук. В цьому ж році в Московському фізико-технічному інституті організовано базову кафедру фізики високого тиску за ініціативою і під керівництвом Л.Ф.Верещагіна. Його наукова діяльність відзначена високими державними нагородами. У 1983 році інституту фізики високого тиску АН СРСР присвоєно ім’я академіка Леоніда Федоровича Верещагіна. Помер у 1977 році в Москві.

26 квітня 1986 року сталася одна з найбільших катастроф в історії людства – аварія на Чорнобильській АЕС. Ще й досі ми не можемо сповна оцінити і осмислити наслідки фатального вибуху. Чорнобиль для нас – це 3,3 млн. чоловік, постраждалих від катастрофи та її наслідків, це понад 54 тис. кв. км території, що зазнала прямого радіаційного ураження, це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки. 14 грудня 1986 року на Чорнобильській АЕС було завершено спорудження захисного саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком. Це, по суті, була перша серйозна перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини. 10 листопада 2006 р. Указом Президента України було засновано пам’ятну дату – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який щорічно відзначають 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага.

День встановлено в Україні «…з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики України…».

За роки, що минули, ми всі пройшли складний шлях усвідомлення і переосмислення проблем, які пов’язані з використанням інноваційних і, нерідко, небезпечних технологій. Незмінним залишається лише одне – повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650 тисяч чоловік зі всього Радянського Союзу і більше половиниз них були жителями УРСР. Багато з цих людей не дожили до теперішніх днів, віддавши своє життя задля збереження життя і здоров’я майбутніх поколінь. Ми не маємо права забувати про самопожертву ліквідаторів аварії на ЧАЕС, їх подвиг неможливо переоцінити. Нині, ми низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді у ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Бо всі вони виконали свій найвищий синівський обов'язок перед рідною землею і перед рідним народом – зупинили розповсюдження катастрофи, унеможливили її переростання у глобальний винищувальний смерч. Низький уклін усім тим, хто ліквідовував наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції та будував об’єкт «Укриття»! Хай залишиться у минулому й ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи. А пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир, спокій і процвітання.

24 квітня 2019 року виповнюється 70 років як у Києві було відкрито Національний музей Тараса Шевченка. Його було створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у 1949 році. У 1933 році на базі літературного музею, що діяв при Інституті Тараса Шевченка в Харкові, засновано Галерею картин Т. Г. Шевченка, яка почала діяти з 1934 року. З Інституту Тараса Шевченка передано до Галереї 107 оригінальних мистецьких творів художника. У 1940 Рада Народних Комісарів УРСР постановила організувати в Києві на базі Республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т. Г. Шевченка, зосередивши тут всі оригінальні матеріали, пов'язані з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Згідно з постановою всі матеріали з виставки, представлені різними музеями і установами, були закріплені за музеєм, експозицію якого було відкрито у квітні 1941 року в приміщенні Маріїнського палацу. Зібрано було близько 10 000 експонатів. 31 березня 2001 року Державний музей Тараса Шевченка отримав статус Національного. 2007 року музей нагороджений спеціальною відзнакою Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» в рамках Всеукраїнської програми «Музейна подія року в номінації «Повернення року». Колекція музею складається з унікальних цінностей: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя та творчість, рукописних списків його поезій, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків творів Шевченка з його автографами, майже всіх видань творів поета й літератури про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними та зарубіжними виданнями. У 24 залах розміщено понад 4 тисячі експонатів. В експозиційних залах представлені твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, в яких відображено епоху Шевченка, його життя і діяльність.

13 квітня 2019 року виповнюється 70 років від дня народження Ю.І. Коваліва – українського поета, критика, літературознавця, педагога, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Доктор філологічних наук, професор кафедри новітньої української літератури, лауреат Шевченківської премії (1996), премії ім. Т.Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2009), премії «Благовіст» (2005), відмінник освіти України (1996), заслужений працівник освіти України (2008). Народився 13 квітня 1949 у місті Біла Церква на Київщині. Тут навчався, працював на заводі "Радіокераміка". 1967р. вступив до Київського педагогічного інституту ім. М.Горького (нині – Київський національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова) на філологічний факультет, після закінчення якого викладав українську мову та літературу у сільських школах Білоцерківщини. З 1981 працював кореспондентом газети "Зірка". Того ж року вcтупив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, потім працював тут на посадах від молодшого до провідного наукового співробітника. Кандидатська дисертація: «Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х років (М. Бажан, Ю. Яновський, О. Влизько, Л. Первомайський)». Докторська дисертація: «Рух естетичної свідомості в українській літературі першої половини ХХ століття (становлення, ґенеза. перспективи)». Займаючись науковою роботою, не покидав освіти, викладав у різні роки у Переяславському відділенні Київського педагогічного інституту ім. М.Горького, у Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогічних працівників, в Інституті підвищення кваліфікації вчителів ім. Б.Грінченка, у Київському державному лінгвістичному університеті, у Міжнародному інституті лінгвістики і права. З 1998 – професор кафедри української літератури XX ст. (нині кафедра новітньої української літератури) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 300 статей, наукових розвідок, рецензій у періодичних виданнях.

12 квітня – День скаута в Україні. Цей міжнародний неполітичний молодіжний рух ставить своєю метою підтримку фізичного, розумового і духовного розвитку молоді. Вперше про відзначення 100-ліття українського скаутського руху на державному рівні було згадано в Указі Президента України від 28 березня 2008 року № 279/2008 "Про заходи щодо сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні". У 1895-1900 роках існувала таємна юнацька організація Кам’янець-Подільської бурси «Запорозька Січ». Вона звертала чималу увагу на фізичне вдосконалення своїх членів. Учасники носили дерев’яну «зброю». Всі члени-запорожці носили імена історичних осіб. Кожний відділ мав свої шатра, їх ставили з гілля, соломи, кукурудзянки. Кожен учасник носив на шапці присвоєну його відділові гілочку дуба, берези, калини, явора. Організатором «Запорозької Січі» був старший учень - Борис Сулковський. Початком скаутського руху вважається 1907 рік, коли генерал-лейтенант британської армії Роберт Бейден-Павелл провів перший скаутський табір на острові Браунсі в Англії. Роберт сформував основні принципи скаутингу і згодом виклав їх у своїй книжці «Скаутинг для хлопців» (Лондон, 1908), яка і донині є основоположною працею для скаутської роботи. В 1909-1911 Олександр Тисовський зі Львова переклав українською мовою книжку «Скаутинг для хлопців» засновника скаутського руху. Незалежно від Тисовського пластові гуртки почали також творити Іван Чмола та Петро Франко. Якщо останні акцентували принципи пластування на фізичному та військовому розвитку, то Олександр Тисовський займався теоретичним вихованням молоді. Він розробив систему пластових проб (завдань), які мали виконати пластуни для того, щоб отримувати нові звання та вдосконалювати себе. Через кілька місяців діяльності, 12 квітня 1912 року, першу пробу на ступінь «учасника» здали та прийняли Пластову присягу на вірність Богові та Україні близько 40 осіб. Ця дата і стала вважатися офіційною датою заснування українського скаутингу - «Пласту».

6 квітня 2019 р. виповнюється 110 років від дня народження Н. Г. Білоконя – українського письменника, життя якого пов’язане з м. Херсоном. Народився 6 квітня 1909 року в с. Букатинці Могилів ­Подільського району на Вінниччині в селянській родині. Закінчив Херсонський педагогічний інститут. Працював художнім керівником та режисером у театрах Омської, Тюменської, Курської, Херсонської областей (1934, ­1947). Керував літературним об’єднанням і був відповідальним секретарем херсонської організації СПУ (сам у ній із 1962 року). Друкуватися почав у 1951 році. На сторінках обласної та республіканської преси друкувалися його вірші (деякі з них стали піснями) та гуморески. Перша збірка пісень «Я ще, друзі, молодий» побачила світ у 1958 році. Більшість із них покладена на музику композиторами Компанійцем, Я. Цеглярем, К. Лістовим. Із 1952 року Н. Г.Білоконь керував літературним об’єднанням при редакції «Наддніпрянська правда». Творча біографія тісно перепліталася з громадською діяльністю, яка відзначена урядовими нагородами. Очолював Херсонську обласну організацію Національної Спілки письменників України з 1968 р. Останні десятиліття життя прожив і помер у Херсоні.

Міжнародний день дитячої книги — свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається щороку (починаючи з1967) 2 квітня — в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цим підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі. Зазвичай до цього дня у багатьох країнах приурочують проведення тижня дитячої та юнацької книги. Програми яскраві, розважальні, такі, що запам’ятовуються. Традиційно з нагоди свята представники IBBY організовують в школах різних країн урочисті заходи для дітей, зустрічі з авторами і ілюстраторами, конкурси на найкращий твір тощо. І скрізь, у всіх країн і народів королем свята вважається Андерсен. Чарівному казкарю Андерсену належать романи, п’єси, вірші, проте в літературі він залишився перш за все як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835–1872. Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія та гумор і сатира. Біографія Андерсена теж нагадує казку, особливо якщо з довірою поставитися до його розповіді про себе в двох великих мемуарних нарисах «Казка мого життя». Твори Андерсена спонукали українського композитора Жанну Колодуб до створення багатьох музичних творів для дітей. Серед них — «Снігова королева» та інші. У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає дитина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя. Наталя Забіла — одна з найстарших українських письменниць, яка писала переважно для дітей. Впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають і люблять. Зроблене Наталею Львівною в дитячій літературі важко переоцінити. Адже вона була фундаторкою української радянської дитячої літератури і стала її досвідченим майстром. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем», «Веселим малюкам», «У широкий світ», «Оповідання, казки, повісті», «Стояла собі хатка». Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка». Відома українська поетеса Ганна Чубач казки почала складати для молодших сестер. Стіна в маленькій кімнаті письменниці завішана картинами. На них герої казок і віршів Чубач — ворони, коти і лебеді. Вони намальовані лаком для нігтів і прикрашені бісером. Сама поетеса говорить, що її казки не придумані, а життєві. 1983 року видавництво «Веселка» видало її першу дитячу книжку «Йшла синичка до кринички». Пізніше вийшла книжка «Веселі чомучки», а ще Ганна Чубач написала 11 абеток для дітей. Дитячі книги вбирають у себе цілий світ: все цікаве, що трапляється на світі, рано чи пізно в них потрапляє. Їх нескінченне строкате різноманіття тішитиме все нові й нові покоління дітвори.

День сміху або День дурня - це всесвітнє свято, який відзначається 1 квітня. Традиційно в цей день прийнято розігрувати друзів і знайомих, або просто жартувати над ними. У Новій Зеландії, Ірландії, Великобританії, Австралії та Південній Африці розіграші влаштовуються тільки до полудня, називаючи тих, хто жартує після цього часу, "квітневими дурнями". Відомо, що в 1539 році один фламандський дворянин розіграв своїх слуг, давши їм жартівливі доручення першого квітня. При цьому перша пряма згадка свята датується 1686 роком. Тоді англійський письменник Джон Обрі згадав "Fools Holiday" (Свято Дурнів). А через десять років кілька лондонців намагалися розіграти людей, закликаючи на "мийку левів" в Тауері. Щодо походження вельми поширеного майже у всій Європі звичаю обманювати 1 квітня своїх знайомих, посилаючи їх в різні боки під різними приводами, існують різні думки. У стародавній Німеччині цей звичай був невідомий і занесений туди з Франції. Хоча походження його і там ще не з'ясовано, але є підстави припускати, що це залишок язичницького, може бути, древнекельтского, свята, яке відзначали у зв'язку з початком весни. Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком. Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».

30 березня 2019 р. виповнюється 75 років з часу утворення Херсонської області. Херсонська область є регіоном з багатою історією, літопис якого прикрашають численні яскраві історичні події та видатні особистості. 30 березня 1944 року згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Херсонська область з частини земель Запорізької та Миколаївської областей з центром у м. Херсоні. Президією Верховної Ради УРСР утворено організаційний комітет, який у квітні 1944 року створив обласні та районні органи виконавчої влади. Очолили створення органів влади, відбудови Херсонщини перший голова обласного виконкому Пилип Іванович Пасенченко-Демиденко та перший секретар обкому КП(б)У, двічі Герой Радянського Союзу Олексій Федорович Федоров. 21 грудня 1947 року вперше на Херсонщині відбулися вибори до обласної Ради депутатів трудящих, яка на першій сесії 08 січня 1948 року обрала свій виконком. У повоєнні роки в Херсонській області швидкими темпами розвивається промисловість, створюються Херсонський бавовняний комбінат, суднобудівний завод, реконструюються заводи, фабрики, збудовані раніше. Значною подією стало будівництво Каховської ГЕС у 1952 – 1956 роках та прокладення Північнокримського та Краснознам’янського зрошувальних каналів, що значно сприяло розвитку сільського господарства. 11 лютого 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за значні успіхи в господарському та культурному будівництві Херсонську область було нагороджено орденом Леніна, а 01 червня 1978 року відзначено орденом Трудового Червоного Прапора місто Херсон, що стало яскравим підтвердженням поступального розвитку області.

Щорічно 24 березня за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в усьому світі проводиться Всесвітній день боротьби з туберкульозом (World Tuberculosis Day). Саме в цей день 1882 року німецький вчений Роберт Кох заявив про відкриття мікобактерії – збудника туберкульозу. ВООЗ оголосила туберкульоз національним лихом, а 24 березня – Всесвітнім днем боротьби з туберкульозом у 1993 році. В 1995 році за критеріями ВООЗ Україну було віднесено до країн з високим рівнем розповсюдження туберкульозу і зареєстровано його епідемію. Тому на виконання ініціативи Громадського руху "Українці проти туберкульозу" Указом Президента України від 22 березня 2002 року був встановлений Всеукраїнський День боротьби з туберкульозом, який також щороку відзначається 24 березня. Туберкульоз – це хронічне інфекційне захворювання, яке викликається мікобактеріями (паличками Коха). Бактерії вражають органи дихання (легені, бронхи, гортань), кишечник, сечостатеві органи, кістки, шкіру тощо. Паличка Коха надзвичайно витривала, вона не боїться холоду, не гине в спирті і розчині кислоти, може зберігатися багато років у землі і навіть вічній мерзлоті, у воді вона зберігається до 100 днів, у вуличному пилу – до 10 діб. В організм людини бактерія потрапляє переважно повітряно-крапельним шляхом, проте, частіше не викликає захворювання, а вступає в "мирні" відносини з імунною системою організму, яка контролює її перебування в організмі. Але у 10 % осіб, які інфікувалися паличкою Коха, захворювання розвивається. Це, насамперед, особи з ослабленою імунною системою. В першу чергу внаслідок захворювань, ВІЛ-інфекції, а також інших хвороб: цукрового діабету та захворювань, при яких людина повинна приймати препарати для пригнічення імунної системи. Крім того на туберкульоз, можуть захворіти особи, в яких імунна система зазнала ослаблення через надмірне перевантаження і виснаження організму. Такі стани бувають при перевтомі, надмірній праці і постійних стресових ситуаціях, поганому харчуванні, зловживанні алкоголем, наркотиками, тютюном тощо. На туберкульоз можуть захворіти навіть особи з міцним імунітетом при масивному попаданні збудника захворювання в організм. Такі ситуації зазвичай виникають при близькому контакті з хворою на активний туберкульоз людиною. Зараження може відбутися в закритих приміщеннях, які погано провітрюються, де перебуває або перебувала хвора на туберкульоз людина, у громадському транспорті та будь-яких громадських приміщеннях з великим скупченням людей. Сьогодні одна третина світового населення інфікована туберкульозом. Великого поширення ця хвороба набула і в Україні. Незважаючи на всі заходи, яких вживають для її запобігання, щогодини туберкульозом заражаються троє жителів нашої країни, щогодини вмирає один хворий, а всього хворіє 1,5% населення. З'явилась нова небезпечна форма хвороби – хіміорезистентний туберкульоз, тобто не чутливий до дії лікарських препаратів. Він розвивається у тих, хто перервав лікування.

23 березня 2019 р. виповнюється 115 років від дня народження Д. К. Гуменної – української письменниці-емігрантки, учасниці спілки "Плуг"(1931-1932) та об'єднання "Слово" (1954-1997). Велику увагу приділяла вивченню археології Трипілля, стародавньої історії України, що стало основою її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), «Минуле пливе в прийдешнє» (1978). У 20-х роках зазнала переслідувань з боку влади через нариси, присвячені колективізації та русифікації, тому змушена була емігрувати. Аналізом радянського досвіду є її тетралогія «Діти чумацького шляху»(1948-1956) та роман «Хрещатий Яр»(1946-1949). Докія Гуменна родом з міста Жашкова, нині Черкаської області. Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р. Закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії. Пізніше навчалася у Інституті народної освіти, який закінчує 1926 р. Після інституту Докія виїжджає на обов'язковий педагогічний стаж до Запоріжжя. Після року стажу вертається до Києва. З 20х років починає друкувати нариси, репортажі, повісті. 1924 року з’явився друком перший нарис «У степу». Якийсь час Докія Гуменна належала до об'єднання «Плуг». З 1950 р. письменниця живе і працює в Америці. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет «Київ», «Нові дні», «Наше життя», «Український Прометей», «Свобода», «Українські вісті», «Новий шлях» та інших. За кордоном Докія Гумена, пише і видає 20 книжок: повісті «Мана», «Велике Цабе», роман-хроніка «Хрещатий Яр», роман-скарга «Скарга майбутньому», казка-есей «Благослови мати», роман «Золотий плуг», есей «Родинний альбом», спогади «Дар Евдотеї» та інші. Поряд з літературною діяльністю Докія Гуменна продовжує активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово», що стало продовженням діяльності МУРу. Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 р. у Нью-Йорку, похована у містечку Бавнд Брук (Нью-Джерсі). Її життєвим девізом стало вистраждане: «Я нічого не боюся, бо ніде не схибила».

21 березня 2019 р. виповнюється 135 років від дня народження О.О. Шовкуненка – українського живописця, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, життя якого пов’язане з Херсонщиною. Народився Олексій Олексійович 21 березня 1884 року в Херсоні. Мистецьку освіту він здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917). Згодом молодий художник очолив одну з трьох майстерень у херсонській Пролетарській художній студії (1917-1922 pp.), пізніше – в Одеському політехнікумі образотворчих мистецтв та Київському державному художньому інституті. Любов О.Шовкуненка до життя, до різнобарв'я та розмаїття в природі виливається в роботі над квітковими натюрмортами і пейзажами Одеси, Києва, Уфи, Москви, створеними ним в різні роки. Пейзажі О.Шовкуненка полонять не тільки соковитістю темпераментного живопису, могутньою, що переливається через край бадьорістю духу, а й глибокою людяністю. Херсонські мотиви спостерігаються у творчих пошуках художника упродовж усього життєвого шляху. Твори художника зберігаються в музеях Москви, Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Херсона. Митець удостоєний звання народного художника СРСР (1944) та високих державний нагород. Далекого 1970 року він отримав Шевченківську премію за серію портретів (поета М. Рильського, генерал-майора С.Ковпака, партизанки М. Вовчик) і цикл нових пейзажів. У 1981 році ім'я О.О.Шовкуненка присвоєно Херсонському художньому музею, вулицям в рідному Херсоні та Києві. Помер О.О.Шовкуненко 12 березня 1974 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Міжнародний день Навруз – Міжнародний день ООН, встановлений резолюцією A/RES/64/253 Генеральної Асамблеї ООН 23 лютого 2010 року, який відзначається щорічно 21 березня. Весняне новорічне свято рівнодення - Навруз, зародившись в Хорасані (історична область на північному сході Ірану) більше 3000 років тому майже одночасно з виникненням землеробства, поширилось по всіх суміжних країнах. І відзначається в дні, на які припадає весняне рівнодення. З ініціативи Азербайджану, Албанії, Афганістану, Македонії, Індії, Ірану, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Туреччини, Генеральна Асамблея визнала 21 березня як Міжнародний день Навруз. Слово Навруз означає новий день. Свято далеких предків Навруз включене в 2009 році ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства як культурна традиція багатьох народів, воно знаменує перший день весни і оновлення природи. За стародавнім звичаєм, до настання Навруза люди повинні ретельно прибирати в будинках і навколо, повністю розрахуватися з боргами. На святковий стіл викладали круглі коржі з пшениці, ячменю, проса, кукурудзи, квасолі, гороху, сочевиці, рису, кунжуту і бобів. В Навруз готують страви з семи продуктів, переважно рослинних; найбільш відомим святковим блюдом є сумаляк - блюдо з пророщених паростків пшениці. Святкування Навруза означає твердження життя в гармонії з природою, усвідомлення нерозривного зв'язку між творчою працею і природними циклами оновлення і дбайливе і шанобливе ставлення до природних джерел життя. Це свято спрямоване на просування цінностей миру і солідарності, як між поколіннями, так й в сім'ї, а також примирення та добросусідство, сприяння збереженню культурного розмаїття і зміцненню дружби між народами і різними громадами.