Покрова Пресвятої Богородиці – християнське і народне свято, що відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня. Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрієві Боголюбському, який і збудував Покровську церкву на річці Нерль біля свого заміського замку Боголюбове. Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Згідно з переказами та легендами саме на Покрову запорізькі козаки вирушали на зимівлю по своїх хуторах та зимівниках. На Січі залишалася тільки стала залога із січовиків, які нічого, крім власної зброї не мали та інших козаків, що по різних причинах залишалися в своїх куренях. А оскільки в ті часи основним календарем були церковні празники (свята) – то і маємо козацьке свято на Покрову. Існувала прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядах. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». Закінчувався сезон сватання та весілль за два тижні до Пилипівського посту.

Вчитель – це той, хто долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами. Бути учителем – велике мистецтво й щоденна жертовна праця. Адже цю професію обирають серцем і залишаються вірними їй на все життя. Ми схиляємо голови перед мудрістю освітянина – учителя, вихователя, викладача, майстра, зусиллями якого твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. Ви сумлінно виконуєте свій професійний обов’язок, вчите нашу молодь пізнавати нове і пам’ятати про те, якого ми роду. Сьогодні, Ви формуєте свідомість і громадянську позицію нового покоління, допомагаючи визначити йому своє майбутнє покликання, обрати життєвий шлях. Невтомною працею свого розуму і серця Ви створюєте надійне підґрунтя для духовного, соціального та культурного розвитку особистості. Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, творчий пошук, самовідданість, високий професіоналізм та життєву мудрість. Впевнені, що Ви й надалі докладатимете зусиль задля утвердження заможної, духовно багатої України. Щиросердно бажаємо Вам, шановні освітяни, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Нехай ніколи не згасає світло вашої душі, тепло вашого серця до улюбленої професії. Хай кожен Ваш день повниться новою радістю та перемогою, хай здійснюються Ваші плани в ім'я щасливого майбутнього України і нашого міста. Зі святом Вас, дорогі друзі!

Вперше Міжнародний день музики відсвяткували 1-го жовтня 1975 року. Засновником цього свята виступила Міжнародна музична рада (IMC) при всесвітній і поважній організації ЮНЕСКО. На 15-й Генеральній асамблеї IMC, проведеної в 1973-му році в Швейцарії (місто Лозанна) було прийнято відповідне рішення. Серед ініціаторів Міжнародного дня музики були присутні багато музикантів і композиторів, діячі міжнародних музичних організацій і товариств. Сер Ієгуді Менухін, голова IMC і його заступник Борис Ярустовський, звертаючись з листом до членів Міжнародної музичної ради 30-го листопада 1974-го року і окреслюючи цілі цього Дня для міжнародного співтовариства, підкреслювали важливість реалізації властивих ЮНЕСКО і всій світовій спільноті ідеалів миру і дружби між усіма народами, обмін досвідом та розвиток культур, взаємне поважне ставлення до різноманітних естетичних цінностей один одного, а також активне поширення музичного мистецтва для всіх верств суспільства в цілому. Щорічно День прекрасного і дивовижного світу музичного мистецтва відзначається проведенням чудових концертів та концертних програм, за участю кращих художніх колективів, музикантів та артистів. Скрізь звучать безцінні твори і шедеври, що стали надбанням світової музичної культури. Музика ніколи не старіє, вона дозволяє нам згадати минуле і зазирнути в наше майбутнє. Музика скрашує життя людей, змушує їх радіти і співпереживати, відкриваючи двері в прекрасний світ звуків і коливань наших власних струн душі.

30 вересня країна відзначає величне свято – Всеукраїнський день бібліотек. Всеукраїнський день бібліотек встановлено в Україні Указом Президента України від 14.05.1998 р. № 471/98 , враховуючи великий внесок бібліотек України в розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства. У цей День ми згадуємо про клопітку працю та високу місію бібліотекаря: виховувати грамотного читача, навчити його орієнтуватися у потоці інформації, уміло користуватися ресурсами та послугами бібліотеки. Вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. р. до н. е. на Сході. Це були глиняні таблички, на яких занотовували важливу інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася бібліотека Софії Київської, заснована в 1037 році князем Ярославом Мудрим. У ХVI ст. великі книгосховища створювалися при освітніх установах. Бібліотека Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII ст. наявність бібліотек увійшло в моду заможних і шляхетських родів. До ІІ пол. ХІХ і на поч. ХХ ст. на землях Західної України стала діяти ціла мережа культурно-освітніх осередків під назвою «Просвіта». На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека тощо. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі, становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів. За своїм природним призначенням бібліотеки є потужним знаряддям демократії, гармонізації суспільних відносин, важливим чинником інтелектуального, духовного і естетичного збагачення нації. Доносячи до людей увесь спектр різноманітних інформаційних потоків, розкриваючи реальну картину світу, вони сприяють всебічному розвитку особистості, вихованню кращих громадських якостей і патріотичної свідомості населення. Справжніми помічниками та порадниками на шляху до вершин знань і мудрості народу є бібліотекарі – вірні збирачі духовних скарбів, провідники у світ нового і непізнаного.

День Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії традиційно святкується наприкінці першого місяця осені. Щороку 30 вересня православна церква вшановує пам’ять цих святих мучениць, загиблих за християнську віру. Благочестива вдова Софія та троє її доньок – ранньохристиянські мучениці, що жили у II столітті нашої ери в Римі за часів правління імператора Адріана. Софія, чиє ім’я в перекладі з грецького означає "мудрість", була благочестивою християнкою. І своїх дочок вона назвала на честь головних християнських чеснот: Віри, Надії та Любові. Дізнавшись про сильну віру Софії та її доньок, імператор наказав доставити їх до палацу, вимагав від християнок зректися своєї віри та принести жертву язичницьким богам. Однак ті залишалися непохитними. Розгніваний імператор звелів застосувати до дівчаток жахливі тортури. Старшій, Вірі, на той момент було 12 років, Надії – 10, а Любові – всього 9 років. Матір їхню Софію не піддавали тілесному катуванню, однак прирекли на ще сильніші душевні муки – змусили дивитися на тортури своїх дітей. Страдниця поховала своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день вона там же й померла. За перенесені муки Софія разом із доньками була зарахована церквою до лику святих. Їхні мощі з 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Ешо (Франція). У день вшанування Віри, Надії, Любові та Софії свої іменини відзначають усі дівчатка, дівчата та жінки з такими іменами. Цього дня їх прийнято вітати з днем ангела, а також дарувати подарунки, зокрема, ікони, ладанки та різні солодощі. Вважається також, що народжена 30 вересня дівчинка буде мудрою, справедливою, гарною господинею, матір’ю та дружиною. Це свято ще називається в народі "вселенськими жіночими іменинами" або "бабиним святом". Таку назву воно отримало, оскільки цей ранок жінки починали з гучного плачу, ніби віддаючи данину пам’яті Софії, яка страждала й плакала за своїми доньками. Такий плач вважається своєрідним оберегом: наші предки вірили, що якщо цього дня добре виплакатися, то потім увесь рік нічого поганого вже не станеться. Плач має бути голосним, щоб напевно відлякати зло від дому. Прийнято також йти до церкви і молитися перед іконою святих, просити у них сил для зміцнення віри, здоров’я, добробуту та кохання. Свято Віри, Надії, Любові та Софії найкраще провести в колі найближчих людей, обмінюватися хорошими новинами, гратися з дітьми, пригощати їх солодощами. Дітям цього дня приділяється особлива увага, особливо дівчаткам. 30 вересня жінкам не рекомендовано нічого робити по дому та на городі. У день Віри, Надії, Любові та Софії не можна влаштовувати ніякі гуляння, адже привід у свята трагічний. Також категорично забороняється проводити вінчання і весілля. Не слід лаятися з близькими людьми, адже цього дня вся погана енергія обов’язково повертається назад.

День пам'яті жертв Бабиного Яру присвячується всім загиблим в роки окупації Києва, людям різних національностей та конфесій, військовополоненим, українським патріотам, мирним жителям міста. Під час німецької окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистськими окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та ромів за етнічною ознакою. 19 вересня 1941 року Київ захопила німецька армія, а через 9 днів окупаційна влада наказала євреям міста зібратися вранці 29 вересня в урочищі Бабин Яр на північно-західній околиці Києва. 29 та 30 вересня німецькі солдати розстріляли у Бабиному Яру понад 33 тисячі євреїв Києва. Упродовж двох наступних років страти у Бабиному Яру відбувалися по вівторкам і п’ятницям і тривали аж до звільнення Києва від окупації. У 1941–1943 роках у Бабиному Яру розстріляли 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком. 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. Загалом там загинуло, за різними оцінками, не менше ста тисяч осіб. Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру. Попри це, наприкінці вересня 1966 року кияни без дозволу влади зібралися у Бабиному Яру, щоб вшанувати пам’ять загиблих там євреїв. Тим вони започаткували традицію відзначення роковин трагедії Бабиного Яру, яке згодом визнали на державному рівні.

Сергій Бондарчук народився 25 вересня 1920 р. в селі Білозерка Херсонської області в сім'ї селян Федора Петровича і Тетяни Василівни. Його дитинство пройшло в Таганрозі і Єйську. Навчаючись в школі, почав відвідувати театральний гурток. У 1937 році вперше вийшов на сцену Таганрозького драматичного театру. У 1938-1941 рр. навчався в Ростовському театральному училищі, потім до 1942 року служив актором Театру Червоної Армії в Грозному. Був учасником Великої Вітчизняної війни, служив у Червоній армії з 1942 по 1946 рік. У 1948 році Бондарчук закінчив акторський факультет ВДІКу в Москві, майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової. У тому ж році в числі інших учнів Герасимова дебютував у фільмі «Молода гвардія», виконавши роль комуніста-підпільника Валька. Великий успіх акторові принесла головна роль в картині «Тарас Шевченко» (1951). Фільм дуже сподобався Йосипу Сталіну, і в травні 1952 року в віці 31 року, Бондарчук став народним артистом СРСР, минаючи звання народного артиста РРФСР. У 1955 році разом з Іриною Скобцевой знявся в головних ролях у фільмі «Отелло». У 1959 році Бондарчук дебютував як кінорежисер з фільмом «Доля людини» за оповіданням Михайла Шолохова, де також виконав головну роль Андрея Соколова. Згодом він ще двічі звертався до Шолохова, поставивши «Они сражались за Родину» (1975) і «Тихий Дон» (1992). У 1965-1967 рр. екранізував «Війну і мир» Л.Толстого. Картину відрізняли грандіозні батальні сцени з багатотисячною масовкою, вона з успіхом пройшла багатьма кінотеатрах світу і в 1969 році стала лауреатом премії «Оскар» в номінації «Кращий фільм іноземною мовою». Бондарчук був одним з небагатьох режисерів, яким було дозволено знімати і зніматися за «залізною завісою». Так, він зіграв у фільмах «У Римі була ніч» (1960) Роберто Росселліні і «Битва на Неретві» (1969) Велько Булайіча. Після успіху «Війни і миру» італійські продюсери запросили Бондарчука взяти участь в якості режисера в іншій історичній постановці за мотивами наполеонівських воєн – «Ватерлоо» (1970), яку також відрізняли масштабність і епічність сцен. З 1970 року вів курс у ВДІКу разом з Іриною Скобцевой ; був завідувачем кафедри акторської майстерності ; професором і керівником режисерської та акторської майстерень. Депутат Верховної Ради Української РСР (1963-1990), секретар правління Союзу кінематографістів СРСР. У 1986 році в ході скандального V з'їзду кінематографістів СРСР був забалотований на виборах секретаріату і покинув керівництво СК поряд з іншими великими фігурами радянського кінематографа. Бондарчук ще з 1960-х років виношував ідею екранізації «Тихого Дону», але взятися за проект вирішив тільки до кінця 1980-х років, коли одного його імені вже було недостатньо для його запуску. Робота над «Тихим Доном» закінчилася скандалом. Італійська сторона повідомила, що бюджет картини вичерпаний, і остаточний монтаж фільму здійснити не вдалося. Історія постановки завершилася тільки в 2006 році, багато років після смерті режисера, коли монтаж картини був завершений його сином Федором Бондарчуком. Помер 20 октября 1994 р.

ФІЛЬМИ : «Молодая гвардия», «Повесть о настоящем человеке», «Тарас Шевченко», «Адмирал Ушаков», «Отелло», «Попрыгунья», «Иван Франко», «Судьба человека», «Война и мир», «Молчание доктора Ивенса», «Выбор цели», «Они сражались за Родину», «Бархатный сезон», «Отец Сергий», «Овод», «Борис Годунов», «Битва трёх королей», «Тихий Дон».

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями. Змалечку складала віршики, які записував і збирав її батько. Розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк, і з 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві. Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П.Чайковського, з 1989 р. – старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України. В 1987 році прийнята до Спілки письменників СРСР. 1992 року викладала українську культуру в університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Перший роман Забужко,«Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду», вийшов у 1996 р. і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів. Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози, включений до багатьох обов'язкових списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики. Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Найвідоміша книга у жанрі нон-фікшн – «Notre Dame d'Ukraine : Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецендентному для України інтелектуальному бестселері, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою. З ім'ям Оксани Забужко пов'язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену.

Нагороди

1997 – Літературна премія Global Commitment Foundation (США) – за вірші з книжки «A Kingdom Of Fallen Statues»

2002 – Літературний грант Фонду Мак-Артура (США)

2008 – Перша премія з літератури Союзу Українок Америки – за «Notre Dame d'Ukraine»

2008 – Гран-прі Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2008» – за «Notre Dame d'Ukraine»

2009 – Орден Княгині Ольги III ступеня за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України

2010 – 1 місце у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року-2010» в номінації «Красне письменство» за «Музей покинутих секретів»

2015 – Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг»

2020 – Премія Women In Arts

Перша і головна заповідь письменника : не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією – як у альпініста або водолаза…

В'язниця – не для поетів. Поетам належиться проходити крізь стіни.

Яніс Райніс (справжнє ім'я Яніс Пліекшанс) – латиський поет і драматург, перекладач, політик, громадський діяч, народний поет Латвійської РСР (звання надане посмертно в 1940 р.). Народився в родині орендаря маєтків неподалік міста Даугавпілсі 30 августа [11 сентября] 1865 р. У 1884-1888 – студент юридичного факультету Петербурзького університету. Друкуватися почав з 1887. В 1891-1895 рр. – редактор газети «Dienas Lapa». Перші вірші опубліковані в 1895. У червні 1897 р. був арештований ; у в'язниці закінчив переклад на латиську мову «Фауста» Ґете. У грудні 1897 Райніса заслали до Пскова, а у 1899 р. у м. Слобідське Вятської губернії. Тут був створений збірник віршів насичених революційними настроями «Далекі відзвуки синім вечором». У 1903 р. Райніс повернувся із заслання та зв'язав свою діяльність із боротьбою латиської соціал-демократії. Він створив символічну драму «Вогонь і ніч» – гімн боротьбі, життю, її вічному розвиткові. У 1905 р. вийшов збірник «Посів бурі». Наприкінці 1905 р. нелегально емігрував до Швейцарії. Тут написані збірники віршів «Тиха книга», «Ті, які не забувають», п'єси «Золотий кінь», «Індуліс і Арія», «Грав я, танцював». Коли в Латвії запанувала реакція, Райніс залишався провісником боротьби, нагадуючи, що поразка тимчасова. У поемі «Ave, sol!». Райніс співає славу сонцю як символові волі. Важливе місце в драматургії Латвії зайняла п'єса «Вій, вітерець!» (1913). У трагедії «Йосип і його брати» (1919) Райніс, що створив цей жанр у латиській літературі, на широкому історичному тлі вирішував проблеми любові й ненависті, прощення й помсти. У 1920 р. Райніс повернувся на батьківщину. У 1921-1925 рр. – директор Національного театру. У 1926-1928 рр. – міністр освіти. 28 лютого 1925 року першим із діячів культури нагороджений вищою нагородою країни – орденом Трьох Зірок I ступеня. Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. У місті Юрмала є дім-музей Яна Райніса, а у Ризі відкрито музей творчого подружжя «Будинок Райніса та Аспазії». Помер 12вересня 1929 р. у Юрмалі, Латвія.

Міжнародний день грамотності - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 8 вересня відповідно до рішення 14-ї сесії ЮНЕСКО 1.141. Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності – однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО починаючи з часів її першої Генеральної конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі. У цей день проводяться конференції та злети вчителів, найвидатніших педагогів нагороджують. Свято було запроваджене й святкується не тільки на честь тих, хто дав людству писемність, але й всіх, хто навчає дітей і молодь та розповсюджує грамотність.

1 вересня - День знань - особливе свято! Завжди яскраве, насичене емоційністю та хвилюючою атмосферою. Голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись, відгукується на заклик першого дзвінка! У цей день від всієї душі хочеться побажати успіхів у навчанні та щоб новий навчальний рік приносив тільки приємні враження!

День Конституції України – державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України з 1996 року. У червні 1996 року депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію. Це сталося на п'ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня – загалом безперервно 23 години. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів. Вони врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту- про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Тато для кожної дитини є таким же важливим, як і мама. Тому недарма останнім часом поруч із Днем матері у більшості країн світу почали урочисто святкувати батьківський день, висловлюючи повагу і любов татусям. День батька у 2017 році українці святкуватимуть 18 червня. Татів день вперше почав відзначатися у 1910 році в Сполучених Штатах Америки. Ініціативу щодо святкування цього дня внесла жителька штату Вашингтон – Сонора Смарт. У родині, де народилася Сонора Смарт, крім неї було ще п’ятеро діток. Коли народилася шоста дитина, матір дівчинки загинула. Батько повністю взяв на себе усі турботи по вихованню та забезпеченню діток. Натхненна спогадами про дитинство та безмежною вдячністю своєму батькові, жінка звернулася з пропозицією до місцевої влади, де її підтримали. Згодом традиція святкування дня батька поширилася й на інші штати країни. А в 1966 році День тата в США став національним святом і відзначається кожної третьої неділі червня. На сьогодні це свято набуло статус офіційного в 40 країнах світу. Традиції святкування дня батька у кожної країни свої. Загальний символ батьківського свята є троянди, які приколюють у цей день до одягу на сторону серця. Якщо тато живий – прикріпляють троянди червоного кольору, якщо вже покинув світ – білі. Квітка символізує безкінечну любов та повагу до батьків. Цього дня дітки приносять татусям подарунки, часто зроблені власноруч. Дорослі обов’язково навідують своїх літніх батьків, влаштовують домашні обіди.

Напевно, кожен погодиться з тим, що головне багатство в житті людини – це справжні і вірні друзі. В Україні Міжнародний день друзів прийнято святкувати 9 червня. У США, наприклад, Міжнародний день друзів відзначають 24 листопада. З кожним роком це свято стає все більш популярним. Воно супроводжується різними заходами і служить приводом висловити друзям свою вдячність. Порадуйте друзів у цей день, проявіть фантазію: подаруйте друзям яскраві тематичні листівки з приємними словами, креативні подарунки, якщо ваші друзі знаходяться далеко, цей день стане ще одним приводом зателефонувати їм або написати в соціальних мережах. Пам’ятайте, що хороші друзі – це саме та тиха гавань, яка і зрозуміє, і вибачить, і завжди допоможе. Однак треба вчитися відрізняти справжніх друзів від псевдо-друзів – і радість від спілкування з ними не змусить себе довго чекати. До речі, іноді старі добрі друзі виявляються «ріднішими» за найближчих родичів. Цінуйте і бережіть таких друзів і завжди будьте з ними взаємними.

Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням — встановлений у 1987 році Всесвітньою організацією охорони здоров'я, відзначається 31 травня кожного року. В цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції. У березні 2006 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов'язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії. Причиною появи боротьби з тютюнопалінням є передчасна смертність та хвороби в усьому світі, яким людство здатне запобігти. На сьогоднішній день, за даними звіту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), від вживання тютюну щороку помирає понад 5 мільйонів людей; очікується, що до 2030 року ця цифра зросте до 8 мільйонів смертей щорічно. У Європейському регіоні тютюн винен у смерті близько 1,6 мільйона людей на рік. Основними причинами смертей, пов'язаних із тютюнокурінням, є серцево-судинні захворювання (47%); захворювання органів дихання (19%); рак легень (16%); інші види раку (9%) ін. причини (9%). Близько 70%, пов'язаних із тютюном, смертей сталися з людьми віком від 35 до 69 років, а це означає, що кожен померлий у цій віковій групі втратив у середньому 19 років життя. В Україні палить близько 11, 5 млн жителів, з них — 9,1 млн чоловіків та 2,5 млн жінок. У відсотковому відношенні — 60% і 11,2%, відповідно. Приблизно третина населення у віці від 18 до 25 років — є постійними курцями. Більш, як половина всіх курців свою першу сигарету викурили у віці до 12 років. Міжнародний день відмови від паління (англ. Great American Smokeout) відзначається також у третій четвер листопада. Він був встановлений Американським онкологічним товариством (англ. American Cancer Society) в 1977 році. ВООЗ повідомляє про більш ніж 25 захворюваннь, перебіг яких погіршується під впливом куріння (серцево-судинні, легеневі та онкологічні захворювання). Серйозні наукові докази зв'язку раку легень та інфаркту міокарда з курінням були приведені в багаторічному дослідженні британських учених British Doctors Study. Всесвітній день без тютюну входить в систему всесвітніх і міжнародних днів ООН.