Андрій Дмитрович Сахаров (1921-1989 рр.) - видатний фізик, вчений, академік, один з творців водневої бомби. Він був громадським діячем і правозахисником, народним депутатом СРСР. Сахаров - лауреат Нобелівської премії миру за 1975 р. Андрій Дмитрович народився в 1921 р. в Москві, в сім'ї вченого-фізика і домогосподарки. Початкову освіту здобув удома, а в школу пішов лише з 7-го класу. Після закінчення школи в 1938 р. вступив в МГУ на фізичний факультет. У 1941 р. спробував піти в армію, але його прохання було відхилене військкоматом: він не підходив за станом здоров'я. У 1942 р. він був змушений виїхати в евакуацію, в Ашхабад. У тому ж році закінчив навчання і за розподілом був направлений на військовий завод до м. Ульяновськ. У 1944 р. він вступив до аспірантури (його науковим керівником став його педагог з МГУ І. Є. Тамм), в 1947 захистив кандидатську дисертацію і став працювати в МЕІ, з 1948 року - в секретній групі, яка займалася розробкою термоядерної зброї. У 1953 р. захистив докторську дисертацію і відразу став академіком (за нього клопотав сам академік І. В. Курчатов), минаючи ступінь член-коррепондента. На той момент йому було всього 32 роки. З кінця 50-х - початку 60-х рр. Сахаров різко змінив свою позицію по відношенню до ядерної зброї. Він ратував за його заборону. У 1961 р. вчений посварився з Н. С. Хрущовим через випробування ядерної зброї на Новій Землі, взяв участь в розробці «Договору про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах», став лідером правозахисного руху в СРСР і виступив проти реабілітації І. В . Сталіна, підписавши відкритий лист Л. І. Брежнєву. В цей час за ним уже постійно спостерігало КДБ, його «труїла» преса, його будинок і дачу постійно обшукували, намагаючись звинуватити в шпигунстві на користь США. В кінці 60-х - початку 70-х став друкуватися за кордоном, активно засуджуючи «сталінський терор», вторгнення СРСР до Чехословаччини, політичні репресії, гоніння на діячів культури, цензуру. В цей час він відкрито цікавився дисидентами, їздив на судові процеси. На одному з них він познайомився з Оленою Боннер, своєю майбутньою дружиною. У 1975 році академік був удостоєний Нобелівської премії миру за «безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми» і за «мужню боротьбу із зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності». У 1980 р. Сахарова відправили на заслання в м. Горький (в той час «закрите»). Там він продовжив роботу, хоча його позбавили всіх звань і нагород. Він публікувався за кордоном, що викликало осуд на Батьківщині. Під час заслання він кілька разів оголошував голодування. В цей час на Заході велася компанія на захист Сахарова. У 1986 р. Сахаров разом з дружиною повернувся в Москву. У Москві він повернувся до роботи, продовжив правозахисну діяльність, а в 1988 р. вперше виїхав за кордон: відвідав Англію, Францію і США. Сахаров зустрічався з такими політичними лідерами, як М. Тетчер, Ф. Міттеран, Д. Буш і Р. Рейган. У 1989 р. він був обраний народним депутатом і брав участь в I з'їзді народних депутатів, почав роботу над проектом нової конституції, активно виступав. У своїх останніх виступах він прямо заявляв про те, що необхідно вивести радянські війська з Афганістану. Помер А. Д. Сахаров раптово від зупинки серця 14 грудня 1989 року. Сахаров вважав головною справою свого життя захист прав політв'язнів і був стурбований їхньою долею. Висловлюючи свою думку, він публічно демонстрував активну громадянську позицію. Вчений був прихильником мирного співіснування і вважав, що правова позиція є найбільш вірною, що відповідає потребам і можливостям суспільства. Пріоритетом має стати захист людських прав і ідеалів, а не політичні конфлікти, які провокують будь-яке насильство. Академік був противником примусових заходів медичного характеру інакомислячих в психіатричних лікарнях, послідовно виступав за право кримських татар на повернення до Криму, свободу релігії, свободу вибору країни проживання та особливо за право на еміграцію. У 1968 р. Сахаров написав маніфест «Роздуми про прогрес, мирне співіснування і інтелектуальну свободу». Засуджуючи гонку ядерних озброєнь, він закликав до співпраці СРСР і США, вимагав об'єднання радянських і американських ресурсів для боротьби з глобальною загрозою голоду, перенаселення і забруднення навколишнього середовища.