Дмитро Іванович Яворницький

Дмитро Іванович Яворницький народився в родині сільського диякона (псаломщика) с. Соснівки Харківського повіту (нині с. Борисівка Дергачівського району Харківської області) 7 листопада (25 жовтня за ст. ст.) 1885 р. Початкову освіту він здобув удома. З переказів, легенд, українських народних пісень і дум, почутих від бабусі та батька, він довідувався про побут, звичаї й ратні подвиги запорізьких козаків та їх ватажків. Так, читання "Тараса Бульби" Гоголя, за виразом самого хлопця, "кинуло" в його "серце ціле полум'я страсті" до героїв книги, до всього, що було пов'язане з Запорізькою Січчю. З 1867 р. навчався у Харківському повітовому училищі. 1874 р. вступив до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її і 1877 р. вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. По закінченні університету 1881 р. був залишений як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Водночас працює у 3-й Харківській чоловічій гімназії викладачем історії. З 1897 року, відмовившись від офіційно запропонованої на факультеті теми з загальної історії, починає студіювати історію Запорожжя. У 1881-1882 рр. вийшла перша його праця — "Виникнення і будова Запорозького Коша", за що його було позбавлено університетської стипендії. Здійснює експедиції по місцях Запорозької Січі. З весни 1884 р. читає серію публічних лекцій під назвою "Про запорозьких козаків", бере участь у роботі Історико-філологічного товариства разом з О. Потебнею, М. Сумцовим, Д. Багалієм, П. Єфименком. 1884 р. університетське начальство за сепаратизм та відверте українофільство звільняє Яворницького з посади в університеті. Позбавлений засобів до існування і можливості займатися улюбленою працею, 1885 р. він переїжджає до Петербурга, де знайомиться з І. Рєпіним, О. Сластьоном, Д. Мордовцевим, М. Микешиним, пише низку статей з історії Запорожжя, передмову до поеми "Гайдамаки", що вийшла російською мовою з ілюстраціями О. Сластьона. Того ж року Яворницький стає членом Археологічного товариства, викладає історію в кількох навчальних закладах, влаштовує суботні вечори, які відвідували його земляки, письменники, художники, студентська молодь. За порадою Яворницького Ілля Рєпін починає працювати над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султанові", користуючись матеріалами та колекцією вченого. Дмитро Іванович надихнув Миколу Лисенка на створення опери "Тарас Бульба". 1888 року опубліковано двотомник "Запорожжя у залишках старовини і переказах народу" та "Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків". Навесні 1892 р. виходить перший том "Історії запорозьких козаків", а невдовзі Яворницького посилають у трирічне відрядження, а фактично висилають у Середню Азію, де він працює молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді. 1895 р., відбувши заслання, вчений від’їжджає до Варшави, планує скласти у Варшавському університеті магістерський іспит. З 1897 р. власті дозволили Яворницькому жити в Москві, де він стає приват-доцентом Московського університету. 1902 р. захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Того ж року переїхав до Катеринослава, став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії. Після 1917 р. Яворницький не залишив керування історичним музеєм у Дніпропетровську і одночасно викладав в Інституті народної освіти (1920 - 1933), де продовжував розробляти історію Запорізької Січі, займався проблемами краєзнавства. У 1937 році Президія АН УРСР присудила йому вчений ступінь доктора історичних наук. За значні досягнення в справі розвитку історичної науки на Україні в 1924 р. Д. І. Яворницький був обраний членом-кореспондентом, а в 1929 році – академіком АН УРСР. З 1927 р. – відповідальний керівник експедиції з виявлення старожитностей під час будівництва Дніпрогесу. До останніх днів життя завідував Дніпропетровським історичним музеєм, брав участь у численних експедиціях по місцях Запорозької Січі. Крім фундаментальної "Історії Запорозьких козаків" у трьох томах (1892—1897), написав ще понад двісті праць, присвячених здебільшого українській історії. Помер вчений 5 серпня 1940 року у Дніпропетровську, де і був похований на міському кладовищі. Але в 1961 році його останки перенесено на територію Дніпропетровського історичного музею. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР музеєві присвоєно ім'я Д. І. Яворницького. До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо : "Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад ; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки ; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях ; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини..."