Джaнні Франческо Родарі народився 23 жовтня 1920 р. в містечку Оменья (Північна Італія) у родині пекаря. Його батько помер, коли Родарі було лише 10 років. Родарі і його два брати, Чезаре і Мар, виховувалися їхньою матір'ю в її рідному селі в провінції Варезе. Після закінчення школи Джанні поступив до семінарії, провчився там три роки і отримав диплом вчителя. У віці 17 років він вже почав викладати у початкових класах в селах провінції. Ще хлопцем Родарі цікавився музикою (вчився грати на скрипці), а також літературою – читав твори Ніцше, Шопенгауера, Леніна і Троцького, які вплинули на його світогляд. У 1939 році Родарі поступив на навчання до Міланського університету. Під час Другої світової війни Родарі був звільнений від призову до армії з причини його поганого здоров'я. Тяжко сприйнявши втрату двох своїх найкращих друзів і свого улюбленого брата Чезаре у нацистському концтаборі, Джанні Родарі у 1944 році вийшов з фашистської партії і приєднався до італійської компартії, де почав брати участь в італійському русі опору. У 1948 році почав працювати журналістом у виданні італійської компартії «Уніта» (L’Unità) і водночас почав писати оповідання для дітей. У 1951 р. Родарі опублікував свої перші твори : «Книжка веселих віршів» і «Пригоди Цибуліно». У 1952 році він вперше відвідав СРСР, де згодом бував доволі часто. У 1957 р. після офіційного іспиту його було визнано професійним журналістом. У 1970 році за внесок до дитячої літератури Родарі був нагороджений Премією Ганса Хрістіана Андерсена, що зробило його одним з найвідоміших італійських дитячих письменників. Його твори почали перекладатися на багато мов світу. 1980 р. у Римі, під час операції, Джанні Родарі помер.

Найбільш відомий твір Родарі – «Пригоди Цибуліно (Чиполіно)»( Le avventure di Cipollino). Основним сюжетом оповідання є боротьба звичайних овочів проти «найкращих» фруктів, таких як синьйор Помідор, принц Лимон та ін. Основне протистояння розгортається навколо оселі бідного кума Гарбуза, яку забрав собі синьйор Помідор. На поміч Цибуліно приходять інші овочі, однак всі вони потрапляють до в'язниці. Організувавши втечу за допомогою кротів, Цибуліно і його друзі стають на чолі повстання овочів і скидають уряд принца Лимона і виганяють «експлуататорів». Хоча твір італійського письменника мав чіткі класові та соціальні алегорії, він користувався значною популярністю. У 1961 р. вийшов повнометражний рисований мультиплікаційний фільм, створений на кіностудії «Союзмультфильм».

Ще одна казка відома нашому читачу – «Джельсоміно в Країні брехунів» (екранізована на Одеській кіностудії у 1977 р. – «Волшебный голос Джельсомино»). Хлопчина Джельсоміно від народження наділений незвичайно гучним голосом, здатним руйнувати стіни. Недовірливі сусіди не дають Джельсоміно спокою : одні з них вважають його добрим чарівником, інші – злим чаклуном. Одного прекрасного дня Джельсоміно вирушає мандрувати світом у пошуках щастя й потрапляє до фантастичної Країни брехунів. За наказом короля Джакомоне, колишнього пірата, що разом зі своєю бандою захопив владу, все у цій країні, навіть тварини, зобов'язані постійно брехати. Кішкам велено гавкати, собакам – нявкати; коні мукають, а корови – іржуть. Художник має малювати коня з тринадцятьма ногами, верблюда з п'ятьма горбами та портрети з шістьма очима й трьома носами. У булочній замість хліба продають чорнило, в ходу тільки фальшиві монети. Від голосу Джельсоміно оживає намальована крейдою на стіні кошеня з трьома лапами на ім'я Шкандибчик (в оригіналі Цоппіно). Незабаром у Джельсоміно й Шкандибчика з'являються нові друзі : художник Бананіто, маестро Домісоль, тітонька Панокк'я (Кукурудза), її племінниця Ромолетта. Друзі дізнаються таємницю короля Джакомоне : виявляється, король бреше, ніби у нього чудове руде волосся, а насправді він носить перуку, щоб приховати лисину. За допомогою свого дару та нових друзів Джельсоміно викриває короля й повертає в місто правду.