Головна

Структура / Відділи / Бібліотека ХНТУ / Календар знаменних та пам'ятних дат / «Мир – это музыка, к которой надо найти слова!»

«Мир – это музыка, к которой надо найти слова!»

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 року в Москві. Батьки переїхали з Одеси до Петербурга в 1889. Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями. У помешканні Пастернаків влаштовувалися домашні концерти, в яких брали участь музиканти, письменники й художники, серед яких бували Олександр Скрябін, Лев Толстой, Сергій Рахманінов, Василь Полєнов, Ісаак Левітан, Валентин Серов. У 1903—1909 роках займався музикою. 1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912 року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина). 1913 року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці і приєднався до футуристичного угрупування «Центрифуга». У1920-ті роки він опублікував збірку «Сестра моя — жизнь», що принесла йому широку популярність. З серпня 1922 по березень 1923 перебував у вигнанні в Берліні. Прилучився до діяльності творчого об'єднання «ЛЄФ».

На 1920–1930 рр. припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з'їзді. Але 1935 р. Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 р. Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілу Тухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури.

Наприкінці 1930-х рр. Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку. Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, «Фауст» Ґете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів.

Протягом 10 років (з 1946 до 1955) Борис Пастернак працював над романом «Доктор Живаго». У ньому відображено широке полотно життя російської інтелігенції на фоні драматичного періоду від початку ХХ-го сторіччя до громадянської війни. Роман дуже поетичний, сюжет супроводжується віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго. У ньому висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування — життя і смерть, погляд на історію, християнство, єврейство. Офіційні радянські літературні діячі зустріли роман дуже негативно, у друкуванні було відмовлено.

Публікація роману відбулася на Заході — спочатку в Італії (1957), потім у Великій Британії. Це призвело до справжнього цькування Пастернака у радянських виданнях, його виключили з лав Спілки письменників СРСР, на шпальтах радянських газет друкували відверті образи. 1958 р. торішній нобелівський лауреат Альбер Камю висунув кандидатуру Пастернака для нагородження літературною Нобелівською премією, і Пастернак став другим російським письменником (після Буніна), якому була присуджена ця почесна нагорода. Московська організація Спілки письменників СРСР вимагали вислати Пастернака з СРСР і позбавити його радянського громадянства. Під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

Борис Пастернак помер 30 травня 1960 у Передєлкіно під Москвою від раку легенів. Сотні людей (серед яких були Наум Коржавін, Булат Окуджава, Андрій Вознесенський) прийшли на його похорони 2 червня, не зважаючи на опалу.

Зимняя ночь

Мело, мело по всей земле

Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.

Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.

И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.

И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.