Головна

Структура / Відділи / Бібліотека ХНТУ / Календар знаменних та пам'ятних дат

Календар знаменних та пам'ятних дат

10 грудня - День прав людини

У 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала всім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році було прийнято Загальну декларацію прав людини. У цьому документі задекларовано наступні принципи : рівність людей - усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства і работоргівлі; рівність усіх перед законом; презумпція невинності та заборона зворотньої сили закону; право на свободу пересувань; право на громадянство; право на працю тощо. Також було створено різноманітні установи та посади для більш об'єктивного дотримання прав людини - Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини.

Борис Грінченко

Видатний український письменник, мовознавець, педагог Борис Грінченко народився 9 грудня 1863-го року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в сім’ї відставного офіцера, який добре володів рідною українською мовою. Батьки й навчили його грамоті, тож хлопчик не тільки перечитав батькову бібліотеку, а й сам почав писати вірші. 1874-го року Борис вступив до Харківської реальної школи. Ще школярем починає записувати українські казки, пісні – фольклор. В 1879-му році його зі школи виганяють – саме за читання, щоправда, заборонених книжок. Працює в казенній палаті плюс шиє чоботи на замовлення. Але зрештою юнак Борис Грінченко таки свого домігся: за два роки він екстерном здає іспити на народного вчителя в Харківському університеті. Далі – роки вчителювання. Спочатку – богом забуте село Введенське, де живуть російські переселенці. Потім – школа в Олексіївці Змієвського повіту, де він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, також вчителькою Марією Гладиліною. Без перебільшення можна сказати, що Борис Грінченко став тим самим Борисом Грінченко саме завдяки підтримці дружини. В 1887-му році молоде подружжя знайомиться з відомим педагогом і письменницею Христиною Алчевською, яка в Олексіївці тепер вже Катеринославської губернії відкрила народну школу і підшукувала вчителів-однодумців. Цікаво, що тамтешні селяни спочатку від нових педагогів очманіли: ще б пак – ніби пани, а розмовляють тільки «по-мужицькому». Грінченки стали для селян своїми, а школа перетворилася на осередок народної культури. Донька Настя підросла і вже мала вчитися в школі. Плюс стався конфлікт з Христиною Алчевською. Тож треба було шукати нове місце роботи. І тут допомогли друзі – Володимир Самійленко, Михайло Коцюбинський, Ілля Шраг. Вони запросили Грінченків до себе – у Чернігів. Йшов 1894-й рік. Під різними псевдонімами він друкується регулярно. Виходять у світ його збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом». В Чернігові побачили світ дилогія «Серед темної ночі», п’єси «Лісні зорі», «Нахмарило» та ін. У Чернігові Борис Грінченко друзі підшукали йому іншу роботу – у Чернігівському музеї української старожитності Василя Тарновського він разом з дружиною займається упорядкуванням експонатів. В результаті видає «Каталог музея украинских древностей». З-під його пера в цей час виходять «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях», «Література українського фольклору». Борис Грінченко видає півсотні популярних книжок для народу загальним накладом 200 тисяч примірників. Тираж для того часу неймовірний. 1902-го року Грінченкам зробили пропозицію, від якої вони відмовитися не могли, – створення словника української мови. Родина їде до Києва. Працювали, що називається, і вдень, і вночі. Підсумок – в 1907-09-му роках виходить чотири томи «Словаря української мови»: 68 тисяч слів. Про громадську і політичну роботу Борис Грінченко також не забував. Зокрема, основним напрямком його громадської діяльності було товариство «Просвіта». Плюс – організація української преси. Але хвороба доньки і смерть її і онука в 1908-му році буквально підкосили вченого. Він хворіє і їде лікуватися до Італії. В містечку Оскендалетті 6 травня 1910 р. Бориса Грінченка не стало. Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

150 років культурно-освітній громадській організації “Просвіта”

8 грудня 1868-го за ініціативи українських діячів на чолі з Анатолієм Вахнянином у Львові заснували «Просвіту», головною метою якої було поширювати освіту серед свого народу. Впродовж короткого часу організація розрослася в потужну культурно-освітню установу, яка об’єднала різні верстви українського народу. Було видано велику кількість книжок, безкоштовних популярних брошур і світло науки стало доходити до найвіддаленіших закутків Галичини. За ініціативи «Просвіти» 1873 року було створене Товариство ім. Т. Шевченка, яке 1893-го реорганізували в Наукове товариство ім. Шевченка. Відкриваючи вечір в Українському домі в Києві з нагоди відновлення товариства 1993 року, Павло Мовчан, новий голова «Просвіти» сказав: «Ці заходи покликані висвітлити не лише історичну подію, а й вагомість цієї структури, не розсвареної, збереженої «Просвіти» та відродженої вже в незалежній Україні». Голова Київської «Просвіти» Кирило Стеценко наголосив: «Запускаючи цей проект, ми ніби створюємо першу хвилю. Обласні, районні, міські «Просвіти» протягом півтора року підхоплять і продовжать це починання».

День народження мікрохвильової печі

6 грудня святкуємо День мікрохвильової печі. Святкування присвячено до дня першого офіційного патенту на метод в якості кухонного приладу, отриманого в 1945 році. Новий вік для кухні почався з дослідних робіт американського інженера П.Б. Спенсера про випромінювач НВЧ-хвиль - магнетрона. Він прийшов до висновку, що певна частота випромінювань призводить до інтенсивного виділення тепла. 6 грудня 1945 року Спенсер отримав патент на використання мікрохвиль для приготування їжі, а в 1949 році за його патентом в США були виготовлені перші мікрохвильові печі для швидкого розморожування стратегічних запасів продуктів. Тому саме 6 грудня ми і відзначаємо День народження мікрохвильової печі.

Платoн Микитович Воронько

Платон Воронько — видатний український дитячий поет. На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно. Народився письменник 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Навчався в Харківському автошляховому інституті та Московському Літінституті. Учасник Другої світової війни, командир підрозділу підривників партизанського з’єднання Ковпака. Майже всі свої літературні премії отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей. Лауреат Державної премії СРСР (1951), Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1972), літературної премії ім. Лесі Українки (1976). Серед найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших.

Падав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг.

Поки смажив, поки пік,

А пиріг водою стік.

Кіт не знав, що на пиріг

Треба тісто, а не сніг.

День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій

Запроваджений згідно з указом Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 року та № 431/2007 від 21 травня 2007 як «День пам'яті жертв голодоморів». У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму. Голодомор 1932–1933рр. – масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Ще не так давно про Голодомор в Україні згадувати не можна було. Запитай своїх батьків, що чули вони про страшний голод 1932–1933рр. в часи своєї юності? Запитай у батьків своїх батьків, чи могли вони відкрито пом’янути невинних жертв на громадському зібранні? Нам забороняли пам’ятати. Бо передана поколіннями пам'ять починає ставити питання, а знайдена відповідь – вимагає дії. Сьогодні пам’ятати простіше, ніж українцям попередніх поколінь. І діяти – також. Це завдяки тому, що у складніші часи наші попередники, не зважаючи на небезпеки, утиски і ризики, пам’ятали : спочатку потайки, пошепки, але чимраз голосніше і відважніше. Логіка очевидна : якщо тобі байдуже, якщо ти полінуєшся прийти і запалити свічку пам’яті, чи хоча б поставити її у себе у вікні в День пам’яті жертв голодомору – це буде мовчазна згода з тим, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб витерти його з пам’яті і тим самим – витерти з історії цілий народ. То ти з ким? День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на 4-ту суботу листопада. Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні.

Башкірцева Марія Костянтинівна

Народилася 12 [24] листопада 1858 року в українському селі Гавронці (нині Диканського району) Полтавської області України. Її батько, Костянтин Башкирцев, — син Павла Григоровича Башкирцева, учасника війни 1812 року, генерала, був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії. Мати, Марія Бабаніна, харків'янка, донька полковника — аристократа, який був бібліофілом, англоманом і поціновувачем мистецтв. 1870 року родина виїхала за кордон. Марія навчалася живопису в паризькій Академії Жуліана. Її талант одразу помітили. Були численні медалі та призи на виставках, у захваті від її робіт були французькі газети та журнали. Її творчість високо цінували Анатоль Франс та Еміль Золя. Українка за походженням, вона стала визначною постаттю найперше французького мистецтва. Майстер жанрового живопису. Відомі картини: «За книгою», «Молода жінка з букетом бузку», «У студії Жульєна», «Мітинг», серії автопортретів. Світ картин Башкирцевої — це світ паризького передмістя, світ служниць, робітниць, безпритульних дітей та школярів. Після смерті художниці деякі її праці закупили музеї, як от Люксембурський, деякі роботи залишились у Луврі. Сьогодні оригінальні картини Башкирцевої є рідкістю, з огляду на те, що більша їх частина загинула під час Другої світової війни. Як художниця була під впливом творчості живописця Ж. Бастьєн-Лепажа. 1879 на конкурсі творчих робіт удостоєна золотої медалі. Хворіла на туберкульоз, померла у віці 25 років. Похована в Парижі. Авторка відомого європейському читачеві «Щоденника»(1873—1884).

День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи – свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи. Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

Міжнародний день студентів

Міжнародний день студентів – щорічне міжнародне свято студентської активності, що відзначається 17 листопада. Свято асоціюється з молодістю, романтикою і веселощами. З'явилось свято ще у XVIII століття, а історія сучасного святкування почалася в Чехословаччині під час Другої світової війни, пов'язана з трагічними подіями. Усе почалося з розгону поліцією і підрозділами СС мирної демонстрації з нагоди 21 річниці створення Чехословацької Республіки 28 жовтня 1939 року в Празі, під час якого був тяжко поранений студент медичного факультету Ян Оплетал. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, перетворився у протест проти окупації, у якому взяли участь тисячі людей. Знову дійшло до сутичок з поліцією. Наступного дня у Берліні відбулася нарада за участю Адольфа Гітлера, на якій було прийнято рішення закрити чеські вищі навчальні заклади «на три роки», а їх майно підлягало конфіскації. У ніч з 16 на 17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів у Празі та інших університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій було страчено в празьких в'язничних стінах, понад 1200 арештовано і наступного дня відправлено в Заксенгаузен. В гуртожитки вривалися солдати, чинили над студентами побиття, потім вивозили їх на околиці Праги, де насилля продовжилося, студентів змушували падати, а німці чоботами наступали їм на шиї. А на вулиці був мороз, деякі студенти були в піжамах. Гуртожитки з іноземцями і жінками насилля не зачепило. На своїх зборах 1941 року в Лондоні Міжнародна Рада Студентів прийняла заяву, у якій день 17 листопада в пам'ять про події в Чехії було оголошено Міжнародним днем студентів. Відтоді міжнародне студентство просуває ідею визнання 17 листопада міжнародним днем студентів на рівні ООН.

Міжнародний день толерантності

Міжнародний день толерантності відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так назвемо «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. За прикладами далеко не потрібно ходити. І сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність – це ознака нашого життя. Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй.

Всесвітній день науки за мир та розвиток

Щорічно 10 листопада в усьому світі відзначають Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку (World Science Day for Peace and Development). Проведення цього дня було рекомендоване ще у 1999 році на Всесвітній науковій конференції, що проводилася у Будапешті. ЮНЕСКО заснувала Всесвітній день науки, проголосивши його на загальній конференції у 2001 році. У глобальному масштабі цей день був уперше відзначений 10 листопада 2002 року. Всесвітній день науки (World Science Day) або більш офіційно — Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку (World Science Day for Peace and Development). Мета цього свята – відновлення національних та міжнародних зобов'язань в галузі науки за мир і розвиток, а також наміри підкреслити відповідальне використання науки на благо суспільства. Водночас Всесвітній день науки за мир і розвиток спрямований на підвищення рівня поінформованості громадськості про важливість науки і ліквідацію розриву між наукою і суспільством. Цей день – ще й чудова нагода, аби вшановувати наукові традиції, популяризувати досягнення вчених, залучати молодь до світу науки.

Володимир Павлович Пещанський

10 листопада 2018 р. виповнюється 145 рокiв вiд дня народження В. П. Пещанського – українського архiтектора, реставратора, мистецтвознавця, життя якого пов’язане з Херсоном. Володимир Павлович Пещанський (28 жовтня 1873, м. Переяслав – 26 серпня 1926, Львів). Спершу закінчив Орловський кадетський корпус, потім вступив до Костянтинівського артилерійського училища в Петербурзі, звідки був випущений підпоручником і направлений в артилерійську бригаду в Ніжин. Продовжив освіту в Миколаївській інженерній академії, а потім в Інституті цивільних інженерів в Петербурзі. У 1909 році В. Пещанський одержав призначення на службу до Київського інженерного управління. Разом з П. Покришкіним у 1913 році проводив реставрацію пам'яток в Києві: Микільського Військового собору (не зберігся); Церкви Спаса на Берестові. Проводив археологічні дослідження Михайлівської церкви Видубицького монастиря (1916). Як архітектор працював в стилях модернізованого класицизму і неоампіру; З 1922 року працював у Львові, зокрема в Національному музеї, заснованому Андреєм Шептицьким. У музеї керував реставрацією старовинного іконопису (в тому числі відомого Богородчанського іконостасу) та упорядкуванням пам'яток народного мистецтва. Проводив наукові дослідження старовинних ікон, килимів, іконостасів, опублікував низку наукових праць. На замовлення Шептицького та Свєнціцького 1926 року виконав проект розбудови музейного комплексу на вулиці Мохнацького (тепер Драгоманова). Залишив у спадок музею унікальну збірку українських килимів XVII—XVIII століть із Київщини, Полтавщини, Поділля та Переяславщини.

День української писемності та мови

День української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіо диктанту, щоб не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, але й продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

Дмитро Васильович Маркович

7 листопада 2018 року виповнюється 170 років від дня народження Д. В. Марковича – українського письменника, громадського діяча, життя якого пов’язане з Херсонщиною. Маркович Дмитро Васильович (псевдоніми Волиняк, Гайдабура, Марківчанин, Оленин та ін.) народився 7 листопада 1848 року в Полтаві. Навчався спочатку в Новгород-Сіверській, пізніше у Вологодській гімназіях, деякий час був вільним слухачем медичного факультету Київського університету. У 70-80-х рр. Д. Маркович живе і працює в Херсонській губернії, зокрема на посаді товариша прокурора Єлисаветградського окружного суду. Це період його активної українофільської діяльності пліч-о-пліч з Олександром і Софією Русовими, Теофаном Василевським, Олександром Волошиновим, Іваном Тобілевичем, Андрієм Грабенком та ін. На межі 1884-1885 рр. над єлисаветградськими українофілами пронеслась буря. О. Русов, О. Волошинов, Т. Василевський були заарештовані, і лише втручання Д. Марковича полегшило їхню долю. З початку 1885 року єлисаветградські просвітники перебувають на засланні в Херсоні, сюди ж переводять на роботу і Д. Марковича - помічником губернського прокурора. В Херсоні Дмитро Маркович підтримував зв'язки із земськими діячами-статистиками, лікарями, вчителями. Входив до складу Херсонського українського гуртка, який став початком систематичної української просвітницької роботи на Херсонщині. Він разом зі своєю дружиною Є. І. Маркович був ініціатором і організатором видання літературного альманаху "Херсонський белетристичний збірник "Степ", віддрукованого в Петербурзі у 1886 році. Ця справа була продовжена в Херсоні. Про трагізм долі дітей злидарів, їхню поразку в непосильному двобої з жорстоким світом, повідав письменник у своїх оповіданнях "Шматок" та "У найми", в яких широко використані матеріали з херсонського життя, створені колоритні образи тавричан, наведені описи природи нашого краю. Помер Маркович Дмитро Васильович у Вінниці. Гідною даниною пам'яті письменнику-просвітнику є відновлення в Херсоні альманаху "Степ".

105 років Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського

3 листопада 2018 р. виповнюється 105 років із часу заснування (1913) Київської консерваторії (нині – Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Київська консерваторія була заснована 3 листопада 1913 року на базі музичного училища Київського відділення музичного товариства. Організації закладу сприяли видатні музиканти: Сергій Рахманінов, Олександр Глазунов, Петро Чайковський. Першими директорами були Володимир Пухальський (1913) та Рейнгольд Глієр (1914–1920). У 1925 році молодші класи консерваторії було виділено в окремий заклад — музичний технікум, старші класи ввійшли до складу Музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка. У 1940 р. консерваторії присвоєно ім'я Петра Чайковського. У роки Другої світової війни Київська консерваторія була в евакуації, тимчасово входила до складу Свердловської консерваторі. 1995 року Указом Президента України консерваторія набула статусу Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 28 квітня 2017 року у рамках ІХ Міжнародної Пасхальної асамблеї (Київ) в академії відбувся концерт-реквієм «Праведная душе…» пам'яті українського оперного співака, Героя України Василя Сліпака. Перед початком концерту у фоє перед Великим залом відкрили пам'ятну дошку, на якій викарбувано: «Міністерство культури України. Національна музична академія України імені Петра Чайковського. Великий зал імені Героя України Василя Сліпака».