Зеров Микола Костянтинович народився 26 квiтня 1890 року в повiтовому мiстi Зiньковi на Полтавщинi в багатодiтнiй сiм'ï вчителя мiсцевоï двокласноï школи. По закiнченiй Зiнькiвськоï школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня. В 1908-14 роках - студент iсторико-фiлологiчного факультету Киïвського унiверситету. 1912 року з'являються друком першi статтi та рецензiï Зерова в журналi "Свiтло", газетi "Рада". Викладає латину в гімназіях та університетах, а з осенi 1923 року - професор Киïвського Iнституту Народноï освiти. Микола Зеров справедливо вважається лiдером "неокласикiв" - групи поетiв, перекладачiв, лiтературознавцiв i критикiв, до якоï зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського i I. Филиповича. У своïй оригiнальнiй поетичнiй творчостi Зеров вiддавав перевагу сонетам i александрiйським вiршам, якi вирiзнялися досконалiстю форми i глибинним фiлософським проникненням у буття. Як перекладач вiн здiйснив багато в чому неперевершенi на сьогоднi iнтерпретацiï латиномовноï античноï спадщини, французьких "парнасцiв", а також творiв багатьох iнших класичних поетiв. Зеров-критик брав активну участь у "так званiй лiтературнiй дискусiï 1925-1928 рокiв, пiдтримавши й теоретично обгрунтувавши позицiю М. Хвильового. Йому також належить значна кiлькiсть змiстовних дослiджень з iсторiï украïнськоï лiтератури. Лiтературна творчiсть М. Зерова постiйно супроводжувалася злiсними нападками вульгарно-соцiологiчноï критики, а з кiнця 20-х рокiв почалося справжнє полiтичне цькування письменника. В нiч iз 27 на 28 квiтня 1935 року вiн був заарештований пiд Москвою на станцiï Пушкiне. 20 травня його вiдпроваджено до Києва для слiдства. Звинувачення : керiвництво контрреволюцiйною терористичною нацiоналiстичною органiзацiєю. Пiсля певних "тасувань" "групу Зерова" остаточно було визначено в складi 6 осiб : Микола Зеров, Павло Филипович, Ананiй Лебiдь, Марко Вороний, Леонiд Митькевич, Борис Пилипенко. Вiйськовий трибунал Киïвського вiйськового округу на закритому судовому засiданнi 1-4 лютого 1936 року без участi звинувачених й захисту розглянув судову справу і визначив йому мiру покарання : десять рокiв позбавлення волi у виправно-трудових таборах з конфiскацiєю приналежного йому майна. На початку червня 1936 року етап iз засудженими в цiй справi прибув на Соловки. Без будь-яких додаткових пiдстав i пояснень "справа Зерова та iн." була переглянута особливою трiйкою УНКВС 9 жовтня 1937 року. Як наслiдок - Зерову, Филиповичу, Вороному, Пилипенку було винесено найвищу мiру покарання - розстрiл. Усi вони полягли 3 листопада 1937 року. Ухвалою Вiйськовоï Колегiï Верховного Суду СРСР вiд 31 березня 1958 року вирок Вiйськового трибуналу КВО вiд 1-4 лютого 1936 р. i постанова особливоï трiйки УНКВС по Ленiнградськiй областi вiд 9 жовтня 1937 року скасованi, справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину". Микола Зеров реабiлiтований посмертно.