Головна

Структура / Відділи / Бібліотека ХНТУ / Календар знаменних та пам'ятних дат

Календар знаменних та пам'ятних дат

Покрова Святої Богородиці

Покрова Пресвятої Богородиці – християнське і народне свято, що відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня. За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Царгород (Константинополь), намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповідями, явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано. Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття. В Україні найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої (Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня). До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) — завершено хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду», «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою».

Іван Кочерга : великий драматург, який показав, чому ніхто і ніколи не завоює Україну

Кочерга Іван Антонович - драматург, критик, заслужений діяч мистецтв УРСР - народився 24. 09 (06. 10). 1881р. в с. Носівка Чер­­нігівської області. Закінчив юридичний ф-т університету св. Володимира у Ки­єві. Відтоді – чиновник у чернігівської кон­­трольної палати. З 1904р. публікувався в пресі. Як письмен­­ник дебютував драматичною казкою «Песня в бокале» в 1910р. (поставлена 1926р. у театрі «Березіль», Харків), де поєднав поетичну мрію і дотепну іронію, патетику романтичної легенди і колоритність побутових епізодів. Від 1914р. – у Жи­томирі, де працював ревізором Робітничо-селянської інспекції, літературним редактором у г. «Робітник», «Радянська Волинь». В 1930р. пише чи не найвідомішу свою п’єсу «Свіччине весілля». Кочерга прагнув показати життя складним і розмаїтим, тож герої його ранніх творів – особистості неодномірні та суперечливі. Коло творчих проб­­лем – природа людських взаємин, любов і ненависть, вірність і зра­­да тощо. Його твори містять майстерно відтворені реалії відповідної доби, важливі думки про духовні засади суспільства. Від 1934р. мешкав у Києві, де займався громадською, критико-публіцистичною та творчою роботою. У 1948р. написав останню поему «Пророк», присвячену Т.Г.Шевченку. Помер 29 грудня 1952р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Скуратівський Вадим

Скуратівський Вадим Леонтійович народився 5 жовтня 1941 р. в с. Бакланова Муравійка, Куликівський район,Чернігівської області. Вадим Леонтійович Скуратівський – культуролог, історик, кінокритик, педагог, громадський діяч, дійсний член Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України. Має у бібліографічному покажчику наукових робіт та публікацій понад 2000 найменувань. Самі назви наукових праць свідчать про широкий діапазон зацікавлень автора : кінематограф, культурологія, література, історія. Серед найвагоміших наукових праць : книги «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ століття», «Історія і культура», «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття : Генеза. Структура. Функція», «Проблема авторства «Протоколів сіонських мудреців». Широкий розголос серед науковців отримали публікації «Із нотаток до проблеми кінозображення», «Українське кіно ХХ», «Скільки століть телебаченню? Пам’яті Вальтера Беньяміна», «Пам’яті кіносеміотики» та ін., а також численні публікації та телепередачі культурологічного спрямування. 1995 р. нагороджений Гран-прі Київського фестивалю акторів кіно «Стожари» як актор-нефахівець. З 2000 р. В. Скуратівський співпрацював з Національною телекомпанією України. Був ведучим програми «Бачу землю» на УТ–1 (2003 р. програма отримала Національну премію в галузі телебачення в номінації «Краща науково-популярна програма»). В. Скуратівський бере активну участь у наукових конференціях, симпозіумах, дискусіях.

День працівників освіти

У першу неділю жовтня, у найпрекраснішу пору, коли шелестить падолистом осінь, навкруги снує мереживо бабиного літа, а над землею пламеніють різнобарвні квіти, ми відзначаємо День працівників освіти. Професія вчителя є унікальною, осяйною, тією, що дозволяє людству відтворювати себе в наступному поколінні. Вчитель – це той, хто долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами. Бути учителем – велике мистецтво й щоденна жертовна праця. Адже цю професію обирають серцем і залишаються вірними їй на все життя. Ми схиляємо голови перед мудрістю освітянина – учителя, вихователя, викладача, майстра, зусиллями якого твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. Ви сумлінно виконуєте свій професійний обов’язок, вчите нашу молодь пізнавати нове і пам’ятати про те, якого ми роду. Сьогодні, Ви формуєте свідомість і громадянську позицію нового покоління, допомагаючи визначити йому своє майбутнє покликання, обрати життєвий шлях. Невтомною працею свого розуму і серця Ви створюєте надійне підґрунтя для духовного, соціального та культурного розвитку особистості. Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, творчий пошук, самовідданість, високий професіоналізм та життєву мудрість. Впевнені, що Ви й надалі докладатимете зусиль задля утвердження заможної, духовно багатої України. Щиросердно бажаємо Вам, шановні освітяни, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Нехай ніколи не згасає світло вашої душі, тепло вашого серця до улюбленої професії. Хай кожен Ваш день повниться новою радістю та перемогою, хай здійснюються Ваші плани в ім'я щасливого майбутнього України і нашого міста. Зі святом Вас, дорогі друзі!

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек

14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня. Всеукраїнський день бібліотек свідчить про глибоку повагу народу до своєї духовної спадщини, освіти, науки, культури і, безперечно, про визнання тієї великої ролі, яку відіграють бібліотеки в житті країни. Сьогодні книгозбірні – це інформаційні, культурні, освітні заклади, які роблять вагомий внесок у розвиток українського державотворення, сприяють розбудові громадянського суспільства. За своїм природним призначенням бібліотеки є потужним знаряддям демократії, гармонізації суспільних відносин, важливим чинником інтелектуального, духовного і естетичного збагачення нації. Доносячи до людей увесь спектр різноманітних інформаційних потоків, розкриваючи реальну картину світу, вони сприяють всебічному розвитку особистості, вихованню кращих громадських якостей і патріотичної свідомості населення. Справжніми помічниками та порадниками на шляху до вершин знань і мудрості народу є бібліотекарі – вірні збирачі духовних скарбів, провідники у світ нового і непізнаного.

29 вересня - День пам’яті жертв Бабиного Яру

Бабин Яр – урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV–XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Бабин Яр став всесвітньо відомим через масові розстріли, переважно євреїв, у 1941–1943 роках, здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни. Під час німецької окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. 1950 прийняли рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. 13 березня1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку. Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис. людей. Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру, і лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам'ятник жертвам. Історики пов'язують таку поведінку із намаганням приховати усю правду про трагедію. «Бабин Яр – це споконвічне нагадування нам про той біль, який ніколи не пройде, і ми завжди пам’ятати повинні про сотні тисяч людей, які загинули в Бабиному Яру. Це також нагадування нам про байдужість навколишнього світу, який дозволив фашистській Німеччині винищити 6 мільйонів євреїв за роки ІІ світової війни. Це повинно нам нагадувати про те, що тільки народ сам, отримавши незалежність, може захистити себе від спроб будь-яких диктаторів винищити себе, змінити його національну і релігійну ідентичність».

Міжнародний день миру

Мир – головна цінність для будь-якої людини. Захищати його ідеали, зміцнювати дружні відносини між державами, спільними зусиллями працювати для досягнення миру в усьому світі – основні принципи, якими керувалася ООН, заснувавши це свято. День миру був заснований 30 листопада 1981 року і протягом 20 років відзначався в день відкриття сесії ООН кожен третій вівторок вересня . У 2001 році була прийнята резолюція про проведення Міжнародного дня миру щорічно 21 вересня . ООН проголосила свято днем ​​відмови від насильства і припинення військових дій в усьому світі. В Україні День миру закріплено відповідно до Указу Президента України № 100 від 5 лютого 2002 року. В якості емблеми свята використовують зображення білого голуба з оливковою гілкою. Її творцем є Пабло Пікассо. Вперше цей символ був представлений на Всесвітньому конгресі прихильників миру, що проходив у Парижі в 1949 році. Міжнародний день миру – заклик до примирення, порозуміння, спільної роботи по зміцненню стабільності, дотримання прав і свобод людини.

Міжнародний день грамотності

Міжнародний день грамотності - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 8 вересня відповідно до рішення 14-ї сесії ЮНЕСКО 1.141. Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності – однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО починаючи з часів її першої Генеральної конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі. У цей день проводяться конференції та злети вчителів, найвидатніших педагогів нагороджують. Свято було запроваджене й святкується не тільки на честь тих, хто дав людству писемність, але й всіх, хто навчає дітей і молодь та розповсюджує грамотність.

День знань

1 вересня - День знань - особливе свято! Завжди яскраве, насичене емоційністю та хвилюючою атмосферою. Голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись, відгукується на заклик першого дзвінка! У цей день від всієї душі хочеться побажати успіхів у навчанні та щоб новий навчальний рік приносив тільки приємні враження!

День Незалежності України

В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності й по сьогоднішній день. Однією з таких подій є здобуття незалежності 1991 року. День Незалежності України – головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді. Історія України - це шлях до Незалежності, шлях, на якому кожна подія - це крок до мрії. 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність української держави. Це проголошення стало кінцевим результатом багатовікової боротьби українського народу та його найвидатніших синів за незалежність України, яка протягом свого існування дуже часто страждала від посягань загарбників і в різні періоди входила до складу різноманітних держав та утворень. Одним із перших кроків до незалежності можна вважати прийняття Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною радою УРСР 16 липня 1990 року. Декларація хоч і не проголошувала незалежність України, але вона визначала те, що Україна є суверенною національною державою, її суверенітет поширюється на всю територію країни та на всі сфери українського суспільства. Хоч Україна за результатами проголошення декларації про державний суверенітет і залишалася у складі СРСР, цей документ мав дуже велике значення. Його значення полягало насамперед у тому, що він продемонстрував волю українського народу до незалежності, він став поштовхом до запуску процесів, які завершилися 24 серпня 1991 року. 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті.

День Державного Прапора України

Одним із найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід'ємної ознаки незалежності. Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Державний Прапор - один з офіційних державних символів суверенітету держави. Впродовж історичних звершень він ставав символом боротьби за національні й соціальні права українського народу. Український Державний Прапор - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору. Сучасне українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому тлі, який з'явився в другій половині ХІІІ століття. Прапори синього кольору, як державні символи, починають закріплюватися на Україні, починаючи з ХVІІІ століття. Також на них наносять жовтою фарбою постаті св'ятих, хрести, тощо. “На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня”, - йдеться в Указі Президента України від 23.08.2004 № 987/2004. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці й достатку.

День Конституції України

День Конституції - це національне свято багатьох країн світу. Українці відзначають Основного Закону України 28 червня. Наша країна має багатовікову історію конституційного процесу. Знаменита Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика була опублікована ще на початку XVIII століття – в 1710 році і за оцінками істориків, стала однією з перших європейських конституцій Нового часу. Сучасна історія Конституції України розпочалася 28 червня 1996 року. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло становленню України як самостійної та незалежної держави і повноправного суб’єкта міжнародних правових відносин. Конституція України складена протягом століть з гетьманської мудрості та звитяги, полита кров’ю героїв, освячена честю українських воїнів, – це спадок, який береже наше право на вільне та гідне життя у рідній країні. Нова Конституція України сприяла примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках була недосконалість та колізійний характер національного законодавства, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Україні, розвитку національної духовності українського народу. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Камінний хрест Василя Стефаника

Василь Стефаник (1871-1936) – український письменник-реаліст, неперевершений майстер стислої психологічної новели. Лаконізм, драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора людині, яка страждає під тягарем соціальної несправедливості – це характерні особливості індивідуального стилю Стефаника. 14 травня 2021 р. українська і зарубіжна літературна спільнота відзначила 150 років від дня народження Василя Стефаника. Народився майбутній письменник 14 травня 1871 р. в с. Русів (Івано-Франківська обл.) в сім’ї багатих селян. Вчився в двох школах та Коломийській і Дрогобицькій гімназіях. У коломийській гімназії Василя прийняли до таємного гуртка, де він перед портретом Т.Г.Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитись для народу. Там же В.Стефаник, Лесь Мартович і Марко Черемшина організували літературний гурток, який з легкої руки Івана Франка назвали «Покутська трійця» (за назвою регіону, де вони народились). Склавши іспити, поступив До Ягелонського (Краківського) університету на медичний факультет. Але медицина виявилась важкою, нудною – «вийшло діло без пуття». І він займається громадською і агітаційною роботою (переконував селян висунути до сейму чи до австрійського парламенту кандидатуру Івана Франка). Написав низку публіцистичних статей : « Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Поети і інтелігенція», «Мазурське віче у Ржешові», надрукував новели : «У корчмі», «Побожна», «Камінний хрест», «Синя книжечка» та ін. В 1903 р. був присутнім на відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві, зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Панасом Мирним, Михайлом Старицьким та ін. З 1908 по 1918 рр. був депутатом Австрійського парламенту від Галіції у Відні аж до розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 р. І 16 довгих років Стефаник нічого не писав. У роки Першої світової війни (1914 р.) уважно стежив за наростанням національно-визвольного руху в Україні, покладав великі сподівання на розбудову української державності. Піднесено зустрів Стефаник проголошення 19 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки, вбачаючи в тому святе прагнення Галичини до свободи й незалежності, до створення державності та злуки з народом Східної України. Був присутній у складі делегації ЗУНР на підписанні Акта Злуки – об’єднанні ЗУНР і УНР 22 січня 1919 р. Але побачене і почуте не вселило в нього жодного оптимізму : «Це не та Україна, яку я довгими роками мріяв побачити». І в 1923 р., коли Рада послів Антанти віддала Східну Галичину Польщі, він знову починає писати : «Сини», «Марія» та ін. В 1920-ті роки відсилає свої новели до українських журналів Києва. У ці роки більшовицький Київ намагався зробити з нього символ «пролетарського письменника» на противагу М.Горькому в Росії і в 1928р. йому призначають по життєву персональну пенсію. В 1929 р. Стефаник відкликав свою кандидатуру зі списку академіків Академії наук УРСР, бо знав і писав про голодомор. Аби висловити публічний протест проти сталінських репресій у Радянській Україні, в 1933 р. демонстративно відмовляється від персональної пенсії уряду УРСР, ледь-но довідався про штучно створений голод, репресії, вбивства і арешти української еліти, знищення української культури, переслідування української інтелігенції. «Спершу я заявив радянському консулові у Львові : «Не давайте мені нічого, бо я бачу, що Україна московська. А з мене ви вже москаля не зробите». Потім написав листа наркомові освіти : «А прихильником Великої Україні я все був і буду…»». Коли митрополит Греко-католицької церкви Андрій Шептицький (вони були знайомі з 1897 р.) дізнався, що письменник залишився без копійки, призначив йому пенсію від УГКЦ. Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 р. від серцевого нападу. За заповітом, митця поховали у рідному селі, поруч з могилою його матері.

31 травня – День боротьби з тютюнопалінням

Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням — встановлений у 1987 році Всесвітньою організацією охорони здоров'я, відзначається 31 травня кожного року. В цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції. У березні 2006 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов'язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії. Причиною появи боротьби з тютюнопалінням є передчасна смертність та хвороби в усьому світі, яким людство здатне запобігти. На сьогоднішній день, за даними звіту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), від вживання тютюну щороку помирає понад 5 мільйонів людей; очікується, що до 2030 року ця цифра зросте до 8 мільйонів смертей щорічно. У Європейському регіоні тютюн винен у смерті близько 1,6 мільйона людей на рік. Основними причинами смертей, пов'язаних із тютюнокурінням, є серцево-судинні захворювання (47%); захворювання органів дихання (19%); рак легень (16%); інші види раку (9%) ін. причини (9%). Близько 70%, пов'язаних із тютюном, смертей сталися з людьми віком від 35 до 69 років, а це означає, що кожен померлий у цій віковій групі втратив у середньому 19 років життя. В Україні палить близько 11, 5 млн жителів, з них — 9,1 млн чоловіків та 2,5 млн жінок. У відсотковому відношенні — 60% і 11,2%, відповідно. Приблизно третина населення у віці від 18 до 25 років — є постійними курцями. Більш, як половина всіх курців свою першу сигарету викурили у віці до 12 років. Міжнародний день відмови від паління (англ. Great American Smokeout) відзначається також у третій четвер листопада. Він був встановлений Американським онкологічним товариством (англ. American Cancer Society) в 1977 році. ВООЗ повідомляє про більш ніж 25 захворюваннь, перебіг яких погіршується під впливом куріння (серцево-судинні, легеневі та онкологічні захворювання). Серйозні наукові докази зв'язку раку легень та інфаркту міокарда з курінням були приведені в багаторічному дослідженні британських учених British Doctors Study. Всесвітній день без тютюну входить в систему всесвітніх і міжнародних днів ООН.

24 травня — День слов’янської писемності і культури

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій. Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця. Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. У 1863 році на Русі була прийнята постанова святкувати пам'ять святих Кирила й Мефодія 11 травня (24 травня за новим стилем). Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже. Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Це свято було встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 30.01.91 N 568-I «Про День слов’янської писемності і культури». Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності. В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено, відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня. Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.