Загальна Декларація Прав Людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в Паризькому палаці Шайо. Декларація стала результатом безпосереднього досвіду Другої Світової Війни і представляє першоглобальне вираження невід'ємних прав, які мають усі люди. Декларація складається з 30 статей, які лягли в основу наступних міжнародних договорів, у регіональних документах по правах людини, національні конституції та інші закони. Міжнародний законопроект з прав людини складається з Всесвітньої Декларації Прав Людини, Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до неї. Прийняття Загальної декларації — це важливе міжнародне святкування, яке щорічно відзначається 10 грудня, та називається Міжнародним днем прав людини. Всесвітня декларація отримала похвалу від ряду знатних людей. Ліванський філософ і дипломат Чарльз Малик назвав її «міжнародним документом першої важливості», у той час як Елеонора Рузвельт – перша голова Комісії з прав людини з розробки проекту декларації сказала, що вона «цілком може стати міжнародною Великою хартією вольностей для всіх людей повсюди». У своїй промові 5 жовтня 1995, папа Іван Павло II назвав Декларацію «однією з вищих виразів людського сумління нашого часу». У заяві від 10 грудня 2003 року від імені Європейського Союзу, Марчелло Спатафора заявив, що Декларація «ставить права людини в центр принципів та зобов'язань, що визначають відносини в міжнародному співтоваристві».